Головна   Додати в закладки Товар і його властивості | Реферат


Безкоштовні Реферати, курсові, дипломи - ceramicsink.info Безкоштовні Реферати, курсові, дипломи - ceramicsink.info | Реферат банк.
 Пошук: 

 

 




Товар і його властивості - Реферат


Категорія: Реферати
Розділ: Економічна теорія
Розмір файла: 25 Kb
Кількість завантажень:
74
Кількість переглядів:
1507
Описання роботи: Реферат на тему Товар і його властивості
Дивитись
Завантажити


ПОНЯТТЯ ТОВАРУ

Для того щоб з'ясувати, що таке товар, слід усвідомити, чим відрізняється товар від продукту. Наприклад, ягоди, одяг, чоботи, хліб, молоко, вироблені певним господарюючим суб'єктом, можуть бути спожиті самим виробником або подаровані комусь, а можуть бути реалізовані на ринку. У першому і другому випадку, тобто коли перелі­чені блага споживаються виробником або передаються іншим суб'єк­там без будь-якого еквівалента, вони є натуральними продуктами, а у третьому випадку стають товарами.

Чому це відбувається? Адже при цьому за своїми властивостями, формою, якістю і призначенням вони не змінюються. Отже, причи­ну товарної форми продукту праці треба шукати не в природних вла­стивостях того чи іншого блага, а в суспільних відносинах, які роб­лять останні товаром. Характеристику цих відносин наведено у по­передньому параграфі. Аналіз їх дає змогу зробити висновок: това­ром стає той продукт праці або благо, які призначені не для влас­ної о споживання, тобто він мас бути суспільним благом. Однак цього замало. Суспільство має визнати це благо через його купівлю-продаж. Якщо продукт праці чи благо не продані й за них у процесі обміну не отримано певного еквіваленту, то вони суспільству не­потрібні і товаром бути не можуть.

Товар — це продукт праці або певне благо, що здатні задо­вольняти певні потреби людини і призначені для обміну (купівлі та продажу)

В економічній літературі країн з розвиненим ринком поняття «товар» має кілька визначень. Відомі американські економісти Г. С. Слоуен і А. Дж. Цюрчер у «Словнику економіки», виданому 1970 p., трактують його так.

Commodity (товар) — будь-який предмет комерції або торгівлі. Цей термін використовують замість терміна «goods» у однині, оскільки термін «good» має інше суспільне значення (по-перше, бла­го, користь; по-друге, у множині — товари, вироби; по-третє, ван­таж, багаж). Крім того, цей термін має інше спеціалізоване значення в економіці, коли вживається як «economic good».

Economic good (економічний товар) — все зовнішнє по відно­шенню до людини, що має властивості корисності, може бути при­своєним і є відносно дефіцитним. Цей термін вживають на протива­гу терміну «freegood». Економічні товари можуть бути матеріальни­ми або нематеріальними. Отже, послуги вчителя або юриста цілком логічно розглядаються як економічний товар, як і книги, які вони використовують. Таке визначення є більш об'ємним, ніж термін wealth (багатство), оскільки останнє автори зазначеного словника обмежу­ють матеріальними економічними товарами.

Рис. 16. Класифікація товарів за сферами виробництва і терміном їх використання

Free good (вільний товар) — все зовнішнє по відношенню до людини або таке, що має властивості корисності, пропозиція якого є достатньою, оскільки його так багато, що потреба в ньому задоволь­няється без трудових зусиль. Свіже повітря, клімат, сонячне світло є вільними товарами. Проте слід зазначити, що все те, без чого не можна обійтись, не обов'язково є атрибутом вільного товару. Вода у містах, наприклад, незважаючи на те, що без неї не можна обійтись, не є вільним товаром, тому що її розподіл вимагає трудових зусиль.

Товари можна класифікувати за різними ознаками (рис. 16, 17).

ВЛАСТИВОСТІ ТОВАРУ

З визначення товару можна зробити висновок, що він має дві властивості:

1) здатність задовольняти певну потребу людини;

2) придатність для обміну на інші товари.

Корисність речі надає їй споживної вартості. Товари як споживні вартості відрізняються за призначенням у задоволенні потреб людини

Рис. 17. Класифікація товарів за способом призначення

одні з них задовольняють потреби у їжі (хліб, молоко, м'ясо), другі — в одязі (пальто, костюм, сукня), треті — у засобах пересу­вання (тролейбус, метро, автомобіль), четверті — у послугах куль­турного призначення (книги, газети, кінофільми).

Особливе значення в економічному житті мають споживні вар­тості у вигляді верстатів, інструментів, предметів праці, тобто засо­би виробництва. Однак певні з них, наприклад борошно, цукор, кар­топля, вугілля, можуть належати і до засобів виробництва, і до пред­метів споживання. Якщо картоплю використовують для відгодівлі худоби або вироблення крохмалю, то її слід віднести до засобів ви­робництва, а якщо її варять, щоб приготувати якусь страву, то це вже предмет споживання. Критерієм є не речовий зміст споживної вар­тості, а її функціональне призначення.

Споживна вартість властива не лише товарам, які набувають ре­чової форми — хустка, чоботи, сало тощо, а й послугам — вчителя, лікаря, перукаря, актора. Особливого значення набуває така спожив-128

вартість, як інформація. Розвиток сфери послуг свідчить про /пінь розвиненості суспільства, про те, як воно піклується про ос-| Повну його цінність — людину.

Як споживні вартості товари надто різноманітні й мають задо­вольняти різні потреби: хліб — продукт харчування, велосипед — засіб пересування. Однак при всій відмінності цих товарів вони, як і всі інші товари, можуть і обмінюються один на одного. Ця властивість товару дістала назву «мінова вартість»

Якщо різні товари обмінюються у певних пропорціях, це озна­чає, що між ними є щось спільне, яке робить їх співмірними, а саме: вони є продуктами праці. Саме та обставина, що різні споживні вар­тості є результатом праці взагалі, незалежно від її конкретної форми, тобто витрат енергії розуму, нервів тощо формує вартість товару. Остання виявляється при обміні.

З цього можна зробити висновок, що в умовах суспільного по­ділу праці люди, займаючись певним видом діяльності (землероб, лікар, будівник, слюсар), для того щоб задовольнити свої різнобічні потреби, мають прирівнювати між собою різні види праці та обміню­ватися товарами. Суспільна праця, яка втілена в товарах і виявляє себе через обмін їх, є вартістю товару. Вартість — внутрішня влас­тивість товару. Мінова вартість є зовнішнім виявом вартості, який здійснюється через обмін одного товару на інший.

ДВОЇСТИЙ ХАРАКТЕР ПРАЦІ, ВТІЛЕНОЇ В ТОВАРІ

Визначивши, що продукт праці стає товаром лише за наявності двох невіддільних сторін — споживної вартості та вартості, слід з'ясувати причину цієї двоїстості. Вона полягає у втіленій у товарі праці, яка також має двоїстий характер. Саме це визначає двоїстий характер товару.

Праця товаровиробника виступає, з одного боку, в особливій доцільній формі, а з іншого — у вигляді витрат фізичних і розумових сил людини як праця взагалі

У першому випадку виробник виконує конкретні виробничі опе­рації, використовує певні знаряддя праці та матеріали, а отже, виго­товляє певні блага. Наприклад, швець використовує шкіру, нитки, голки, спеціальну машину та інші знаряддя виробництва, щоб виго­товити чоботи, черевики; знаряддями праці хлібороба є комбайн, трактор, добрива. Результатом діяльності такої праці є створення різноманітних споживних вартостей. Працю, що їх створює, назива­ють конкретною.

Праця в особливій доцільній формі характеризує працю з якісно­го боку. Водночас є й інша, кількісна сторона праці, яка знаходить відображення у витратах праці у фізіологічному значенні. Йдеться про працю взагалі як певну частину суспільної праці, що містить витрати людської робочої сили (її м'язів, мозку, нервів) незалежно від її конкретної форми. Це друга сторона праці, яку називають абстрактною. Вона створює вартість товару.

Абстрактна праця є специфічною формою праці, суспільний характер якої виявляється лише в процесі обміну. Саме обмін роз­криває суспільне значення продукту. Якщо вироблений продукт не буде обміняний, то він не набуде суспільної споживної вартості, тобто не буде задовольняти потреб інших людей, а отже, не стане товаром. Це означає, що абстрактна праця є специфічною еконо­мічною категорією, яка властива лише товарному виробництву. Тому і створена нею вартість є не природною, а суспільною властивістю товару.

Отже, вартість — це відносини між товаровиробниками, які прикриті речовою оболонкою.

§20 ТЕОРІЇ, ЩО ВИЗНАЧАЮТЬ ЦІННІСТЬ ТОВАРУ

Визначення цінності товару в матеріально-речовій формі, формі послуги чи інформації — одне з головних завдань економіч­ної теорії, яке намагаються вирішити економісти різних шкіл і на­прямів впродовж усієї свідомої історії людського буття.

Підходів до визначення цінності товару багато. Кожний з них грунтується на певній теорії, серед яких найбільш поширеними є теорії трудової вартості, граничної корисності, попиту і пропозиції, чинників виробництва, інформативна.

ТЕОРІЯ ТРУДОВОЇ ВАРТОСТІ

Підхід, згідно з яким за основу цінності товару беруть Цлькість витраченої праці, дістав назву вартісного, а теорія, на Ікііі він заснований, — вартісної.

Основи вчення трудової теорії вартості заклали англійські еконо­місти У. Петті, А. Сміт, Д. Рікардо. Проте найповніше її розробив (. Маркс. Розкриваючи еволюцію форми вартості, він довів, що форма вартості, хоча вона реально й існує, безпосередньо не сприймається, І виявляється лише у мінових відносинах. Товар набуває форми Іартості лише при зіставленні з іншими товарами.

У своєму розвитку форма вартості товару аж до появи грошової [юрми вартості проходить кілька етапів.

Першою формою вартості є проста, одинична або випадкова. Зона виникла на ранньому етапі розвитку людського суспільства, оли ще не сформувався суспільний поділ праці. Обмін мав епізо-ичний характер і відбувався за такою формою: Т1 - Т2. При цьому Т1 міг бути рибою, а Т2 — м'ясом. Такий обмін виникав між різними общинами, в однієї з яких був певний надлишок риби, а у другої — м'яса. Він був випадковим, нерегулярним, як і блага, що обмінюва­вся в певній пропорції.

У цьому міновому відношенні вартість риби виражена у м'ясі, цо означає: кожному товару належить різна роль. Роль першого ак-Гтивна, він відображує свою вартість в іншому товарі. Другому товару належить пасивна роль, оскільки він є засобом для вираження І вартості першого. Товар, що відіграє активну роль, знаходиться увідносній формі вартості, а той, якому належить пасивна роль, — у і еквівалентній. У одному акті обміну певний товар може бути лише у ; відносній або еквівалентній формі вартості.

Особливістю простої, одиничної або випадкової форми вартості було те, що роль еквівалента виконували різні товари.

Розвиток суспільного поділу праці сприяє зростанню її продуктивно­сті, збільшенню виробництва різних благ для обміну, що призводить до розширення самого обміну, робить його регулярним, а не випадковим, одиничним. У цих умовах кожний товар може обмінюватися не на якийсь один, а на багато різних товарів. Так відбувається перетворення простої форми вартості на повну або розгорнуту. Вона має таку формулу:

Отже, Т1, (риба) може обмінюватися у певній кількості на м'ясо, борошно, полотно, молотки та інші товари, які стають його еквіва­лентами.

Оскільки в процесі розвитку виробництва кількість товарів-екві-валентів, у яких знаходить вираження вартість Т1, (риба), зростає, то все більша кількість товарів відображує свою вартість у цьому то­варі. Це призводить до того, що з усіх товарів виділяється якийсь один товар, що починає виконувати роль загального еквівалента в обміні. Так виникає загальна форма вартості, що має формулу:

За цих умов уперше всім товарам, що знаходяться у відносній формі вартості, протистоїть один загальний еквівалент. Його роль у різних народів виконували найрізноманітніші товари, але перевага у тій чи іншій місцевості віддавалася продуктам масового виробницт­ва. Всі мали знати, яка цінність цього товару, оскільки він виконував роль загального еквівалента. Такими товарами були худоба, хутро, сіль, чай, дорогоцінні метали тощо.

Недоліком товарів, які виконували роль загального еквівалента, було те, що не кожний з них можна було поділити на певну кількість частин або без труднощів транспортувати, зберігати тощо. Через ці об'єктивні обставини розвитку виробництва і обміну функція загаль­ного еквівалента закріпилась за золотом. Так виникла грошова фор­ма вартості, яка має таку формулу:

Золото стає грішми. Однак за своєю природою воно не є грішми. Протягом певного часу в історії суспільства золото існувало просто як метал. Тільки розвиток товарних відносин завдяки фізичним влас­тивостям золота, а саме: однорідність, можливість легкого поділу на частини, зберігання без втрат і високої вартості у невеликій кількості — робить його грішми.

ТЕОРІЯ ГРАНИЧНОЇ КОРИСНОСТІ

Основою цінності товару теорія граничної корисності пнажає ступінь корисного ефекту, який він приносить споживачу. І |,о й напрям економічної теорії виник у останній третині минулого 11 оліття. Найбільш відомими його представниками були У. Джеванс, А Маршалл, К. Менгер, Ф. Візер, Е. Бем-Баверк, Д. Кларк.

Головна ідея їхнього підходу полягає у тому, що зведення вар­тості до витрат (самої праці чи праці, землі, капіталу) є неприйнят­ним, тому що не дає змоги врахувати корисність товару. Вартість, на їхню думку, визначається суб'єктивною граничною корисністю ос­танньої реальної одиниці певного блага. Якщо благо є в достатній кількості, то якою б не була його сукупна корисність (наприклад, води), корисність останньої одиниці дорівнюватиме нулю. Оскільки ж немає значення, яку саме одиницю вважати останньою, то нулю дорівнюватиме будь-яка одиниця цього блага. І навпаки, якщо су­купна корисність усіх наявних благ (наприклад, діамантів) не дуже велика, то їхня обмежена кількість робить цінність граничного (ос­таннього) екземпляра дуже високою. Звідси висновок: останній ек­земпляр певного блага, що задовольняє «граничну потребу», має і граничну корисність, яка визначає ринкову цінність.

Правильність теорії граничної корисності переконливо доводить

І славнозвісне з часів існування адміністративно-командної системи явище «дефіциту». Цінність речі, виробленої з тими самими витра­тами, що й інші блага, підвищуватиметься залежно від суспільної потреби в ній. Перевищення попиту над пропозицією сприятиме зро­станню ціни над вартістю — і навпаки.

ТЕОРІЯ ПОПИТУ І ПРОПОЗИЦІЇ

Згідно з цією теорією реальна цінність товару дорівнює фак­тичній ціні, яка встановлюється на ринку відповідно до попиту і про­позиції товарів (послуг).

Попит і пропозиція є реальним відображенням стану ринкової економіки, в якому протистоять інтереси господарюючих суб'єктів — покупців і продавців. Способом вирішення цієї суперечності є формування ринкових цін, що веде до встановлення рівноваги між попитом і пропозицією, а отже, і до відтворення стимулів економіч­них суб'єктів виробляти і купувати товари. Ця ситуація можлива і досягається при таких цінах і обсягах товарів, коли кількість тих, хто хоче купити, відповідає кількості тих, хто продає товари. Саме за таких умов утворюється ціна рівноваги. Вона являє собою ціну тако­го рівня, при якому пропозиція відповідає попиту.

Економічне становище товаровиробника залежить від ринкової ціни його товарів. Оскільки ж ринкова ціна залежить від двох чин­ників — попиту і пропозиції, у взаємодії та зіткненні яких вона утво­рюється, слід з'ясувати, що таке попит і пропозиція, яке їхнє місце у цьому процесі.

Попит — це платоспроможна потреба у певному товарі. Інакше кажучи, це сума грошей, яку покупці можуть і намагаються заплати­ти за необхідне їм благо.

Попит залежить від доходів покупців, потреби у товарах (послу­гах) і цін на останні. Отже, попит підвищується при зростанні до­ходів, зниженні цін або одночасній дії цих чинників — і навпаки. Ця залежність дістала назву закону попиту.

У цілому величина попиту залежить, як правило, від ціни товару: чим нижча ціна на якесь благо, тим вищий попит на нього. Кількісну залежність попиту від зміни цін на товари називають еластичністю попиту, її вимірюють як відношення зростання обсягу попиту до зниження цін (у відсотках).

Пропозиція — це кількість товарів, які виробники можуть і хо­чуть виробити.

Пропозиція також залежить від ціни: чим вона вища, тим вища пропозиція з боку продавців, оскільки останні зацікавлені у виручці від продажу товарів (послуг), що становить його економічний інте­рес. Таку залежність називають законом пропозиції. Кількісна залежність пропозиції від зміни цін на товари дістала назву елас­тичність пропозиції, її вимірюють як відношення (у відсотках) обсягу пропозиції до зростання цін.

Закони попиту і пропозиції відображують економічні інтереси протилежних суб'єктів ринку — покупців і продавців. Узгодження цих інтересів досягається при перетині ліній попиту і пропозиції. Точка перетину характеризує стан ринку певного товару, при якому вся його маса при цій ціні може бути продана і є відображенням рин­кової рівноваги. Якщо ж ціни на певний товар зростуть, виникне над­лишок продукції. Тоді продавці змушені будуть знижувати ціни, щоб позбавитися запасів і отримати певний прибуток для подальшого розвитку свого господарства. На зниження цін покупці зреагують додатковим попитом.

За умов, коли ціна реалізації буде нижчою за ціну рівноваги, ви-

11 икне підвищений попит, що призведе до дефіциту. Це, з одного боку,

Ітриятиме зростанню цін, а з іншого — стимулюватиме виробництво

нього товару. Як результат — лінії попиту і пропозиції перетнуться.

Крім викладених вище теорій, які пропонують певні моделі виз­начення цінності товару, є й інші. До них належать теорія чинників иробництва та інформативна теорія вартості. Остання набуває псе більшого значення в епоху переходу до постіндустріального сус­пільства, в якому посилюється перехід від матеріально-речових еле­ментів виробництва до ідеально-духовних, від минулої до живої, інте-нектуальної праці, яка стає домінуючою.

Розглянуті теорії не слід протиставляти, адже кожна з них відби­ває різні сторони економічного життя. Більше того, практика довела, що цінність товару інтегрує в собі різноманітні чинники, в тому числі витрати живої та уречевленої праці, ступінь корисного ефекту, по­пит і пропозицію тощо.

§21 ЗАКОН ВАРТОСТІ ТА ЙОГО ФУНКЦІЇ

ЗМІСТ ЗАКОНУ ВАРТОСТІ

Як нам уже відомо, відносини між товаровиробниками в процесі обміну з приводу результатів їхньої діяльності грунтуються на еквівалентній основі. Це явище є загальним, повторюваним і по­стійно відтворюваним в умовах товарного виробництва, тобто воно є об'єктивним законом. Він знаходить свій вияв у тому, наприклад, що X товару А = Y товару Б, тому що в них втілена однакова кількість суспільне необхідного робочого часу.

Закон, що регулює еквівалентний обмін товарів відповідно до кількості втіленого в них суспільна необхідного робочого часу, називають законом вартості.

Проте фактичні витрати робочого часу на певне благо у різних товаровиробників неоднакові. Це пов'язано зі знаряддям праці, яке використовується, інтенсивністю (напруженістю) праці, рівнем умін­ня та підготовки того, хто виготовляє якусь споживну вартість.

Час, витрачений працівником на виготовлення певного то­вару, називають індивідуальним робочим часом.

А мірилом ринкової (суспільної) вартості є не індивідуальний робочий час, а суспільне необхідний.

Якби на ринку товари обмінювалися за індивідуальним робочим часом, то це було б стимулом для працівників, що використовують примітивну техніку, застарілу технологію, не удосконалюють своїх професійних знань, працюють без всілякого напруження. Це б супе­речило прогресу розвитку продуктивних сил суспільства, яке б ніко­ли не досягло сучасного рівня цивілізації.

Суспільне необхідний робочий час є мірилом вартості товару тому, що являє собою час, який потрібен для виготовлення будь-якої споживної вартості за існуючих суспільне нормальних умов виробництва і при середньому в цьому суспільстві рівні вміння та інтенсивності праці.

Суспільне нормальними умовами є ті, за яких створюється пере­важна більшість товарів. Інакше кажучи, ці умови є найбільш типо­вими в суспільстві. Якщо, скажімо, для пошиву одягу використову­ються ручні швейні машини, машини з ніжним приводом та ті, що працюють на електроенергії, то на виготовлення певної споживної вартості при середній умілості та напруженості праці витрати бу­дуть різними. Перша група товаровиробників витрачатиме 12 год і вироблятиме 10 тис. одиниць товару, друга — 10 год і вироблятиме 100 тис. одиниць товару, третя — 8 год і вироблятиме 8 тис. одиниць товару. 10 годин є суспільно нормальними умовами, які визначають вартість цього товару.

Наведений приклад свідчить, що реалізація товарів за їхньою сус­пільною вартістю призведе ось до чого. Перша група товаровироб­ників, що мають вищі індивідуальні витрати, на кожній одиниці го­тової продукції додатково втрачатиме 2 год, а третя група, навпаки, 2 год виграватиме, оскільки їхні індивідуальні витрати менші, ніж суспільні.

Споживні вартості, призначені для обміну на ринку, не тільки різноманітні за своїми властивостями, а й є результатом різної праці за складністю. Одні з них виготовляються працею, що не потребує спеціальної підготовки, використання складних знарядь праці, тоб­то є результатом простої праці. Інші ж потребують застосування най-новітнішої техніки, а також праці, заснованої на високій професійній їстерності, глибоких спеціальних знаннях, високій загальній куль­зі виробника. Інакше кажучи, такі вироби є результатом складної Іаці. Як же відбувається обмін товарів, що є результатами простої | складної праці?

У процесі реалізації товарів у будь-якій країні в певний період її розвитку проста праця є вихідною базою, до якої прирівнюються всі І піди складної праці. Іншими словами, складна праця — це помно­жена проста праця. За одиницю часу складна праця створює більшу нартість, ніж проста. Зведення складної праці до простої здійснюється на ринку одночасно з прирівнюванням індивідуальних витрат до сус-мільно необхідних.

Таким є механізм дії закону вартості в умовах товарного вироб-Іцтва епохи вільної конкуренції.

ФУНКЦІЇ ЗАКОНУ ВАРТОСТІ

Закон вартості в умовах розвиненого товарного виробницт­ва діє як закон цін. Зумовлено це тим, що вести прямий облік кожно­го товару в робочих годинах неможливо. Таким може бути лише опо­середкований вимірювач, яким є загальний еквівалент у вигляді гро­шей. Кожний знає, скільки суспільно необхідної праці втілено в зо­лоті, яке виконує цю роль.

Через механізм цін закон вартості виконує функції регулятора товарного виробництва, рушійної сили розвитку продуктивних сил, диференціації товаровиробників.

Функція закону вартості як стихійного регулятора виробниц­тва полягає в тому, що через механізм цін він сприяє поділу праці за різними галузями відповідно до суспільних потреб. Якщо, наприк­лад, певного блага виробляється менше, ніж існує суспільна потреба в ньому, то попит на нього зростатиме, і відповідно ціна буде ви­щою, ніж вартість. Той, хто виробляє подібні товари, отримуватиме більші прибутки, що сприяє переливанню в цю галузь капіталу, сус­пільної праці. Виробництво товарів розширюватиметься. Проте, як тільки випуск цієї продукції перевищить платоспроможний попит, ціна впаде нижче за суспільну вартість. Розпочинається зворотний процес: згортається виробництво і відбувається перелив капіталу, усіх елементів виробництва у галузі, де суспільна потреба не задоволь­няється.

Функція закону вартості як рушійної сили полягає в тому, що обмін товарів за суспільною вартістю стимулює товаровиробників постійно зменшувати індивідуальні витрати виробництва. Хто це робить і досягає менших витрат виробництва, ніж суспільні витра­ти, той отримує найбільші вигоди і додатковий прибуток. Для того щоб не програти у конкурентній боротьбі або утримати позиції на ринку, товаровиробник має постійно вдосконалювати виробництво, запроваджувати нову техніку і технологію, поліпшувати якість продукції. Все це сприяє розвитку продуктивних сил, зростанню сус­пільної продуктивності праці.

Закон вартості активно впливає на соціальну диференціацію товаровиробників, перетворюючи певну частину з них на таких, хто збільшує масштаби виробництва, і на таких, хто розорюється і виштовхується з ринку. Цей процес охоплює різні групи товарови­робників, але особливо дрібних і середніх, посилюючи між ними майнову диференціацію. Терпить банкрутство і розорюється та гру­па товаровиробників, у якої індивідуальні витрати виробництва вищі за суспільні. І, навпаки, товаровиробники, в яких індивідуальні вит­рати нижчі, ніж суспільні, розширюють виробництво і збагачуються особисто. У товаровиробників, у яких індивідуальна вартість товару збігається з суспільною, відбувається нормальний процес відтворен­ня. Ця група становить у суспільстві більшість і для того, щоб не потрапити до лав банкрутів, мусить постійно удосконалювати засо­би виробництва і підвищувати свою кваліфікацію.

Отже, закон вартості сприяє розвитку виробництва. Одночасно він стимулює прогрес виробництва, оскільки економічними метода­ми позбавляє товарне господарство неефективних підприємств. А це, в свою чергу, активно впливає на розвиток суспільних потреб, прискорюючи тим самим науково-технічний і суспільний прогрес.





 




 

Записник:
Вибранних робіт  

На данній час, в нашій базі:
Реферати: 5481
Розділи по алфавіту:
АБВГДЕЖЗ
ИЙКЛМНОП
РСТУФХЦЧ
ШЩЪЫЬЭЮЯ

 

Ключеві слова: Товар і його властивості | Реферат

РефератБанк © 2018 - Банк рефератів, дипломні, курсові роботи - безкоштовно.
topobzor.info/zhidkost-dlja-jelektronnyh-sigaret-s-alijekspress-–-kak-vybrat-i-kupit/

www.agroxy.com

agroxy.com/prodat/podsolnechnik-155/harkovskaya-obl