Головна   Додати в закладки Економічні ризики та методи їх вимірювання | Реферат


Безкоштовні Реферати, курсові, дипломи - ceramicsink.info Безкоштовні Реферати, курсові, дипломи - ceramicsink.info | Реферат банк.
 Пошук: 

 

 




Економічні ризики та методи їх вимірювання - Реферат


Категорія: Реферати
Розділ: Економічні теми
Розмір файла: 126 Kb
Кількість завантажень:
55
Кількість переглядів:
1838
Описання роботи: Реферат на тему Економічні ризики та методи їх вимірювання
Дивитись
Завантажити


Вступ…..........................................................................................................3

РОЗДІЛ 1. Інвестиційні ризики...................................................................6

РОЗДІЛ 2. Кредитні ризики.......................................................................11

РОЗДІЛ 3. Види банківських ризиків і методи управління ними..........19

РОЗДІЛ 4. Оцінка ризиків проекту...........................................................29

РОЗДІЛ 5. Аудиторський ризик................................................................46

Висновки і пропозиції................................................................................55

Список використаної літератури..............................................................57
Вступ

Ризик - невід’ємна складова частина людського життя. Він породжується невизначеністю, відсутністю достатньо повної інформації про подію чи явище, та неможливістю прогнозувати розвиток подій. Ризик виникає тоді коли рішення вибирається з декількох можливих варіантів і немає впевненості , що воно найефективніше.

Можна приймати рішення та запроваджувати дії направлені на зменшення ризику але позбутися його неможливо. Ситуації коли відсутній ризик в економіці майже не зустрічаються. Більшість ситуацій яким притаманний ризик є дуже важко прогнозованими та контрольованими тому усунути ризик повністю майже неможливо. Це є причиною того, що навіть ідеальні з першого погляду рішення приводять до збитків.

В одночас ризик слід розглядати як невід’ємний елемент процесу існування організації на ринку. Фактично якщо основною метою функціонування організації є максимізація прибутку то він (прибуток) є винагородою за вдало взятий на себе ризик. Марно було б сподіватися , що отримання більш менш значних прибутків не пов’язано з серйозним ризиком.

Як вітчизняна так і зарубіжна література приділяє багато уваги визначенню терміна “ ризик ”. Найчастіше зустрічаються такі визначення ризику :

Вірогідність збитків чи втрат

Ймовірність невдачі чи втрат , що пов’язано з конкретним напрямком дій

Ймовірність небажаної події

Ризик в ділових операціях – це об’єктивно-суб’єктивна економічна категорія , що відбиває ступінь успіху (невдачі ) в досягненні цілей з урахуванням впливу контрольованих і неконтрольованих чинників за наявності прямих і зворотних зв’язків.

Проблеми ризику мають розглядатися й ураховуватися як при розроблені стратегії , так і в процесі виконання оперативних завдань. У кожній ситуації, що пов’язана з ризиком постає питання : що означає доцільний ризик, де межа, що відокремлює доцільний ризик від нерозумного.

Визначення такої межі не може бути правильним без розуміння причин виникнення ризику взагалі та його зростання на протязі останнього періоду розвитку людства . Основні з них наступні :

1. Останнім часом розвиток суспільства набув дуже великих швидкостей насамперед через науково технічний прогрес. Була створена потреба у неодинарному, швидкому вирішенні питань, що постають перед людством. Принципово нові шляхи розв’язання задач на творчому рівні, вимусили застосовувати методи та прийоми до яких ще ніколи і ніхто не удавався, природно, що на підставі цього з’явився і великий ризик зазнати невдачу. Якщо спів ставити такі фактори як необхідність вирішення проблеми швидко якісно не традиційно, всезростаючу кількість населення і стрімко спадаючу кількість придатних до використання ресурсів то можна побачити наступну причину ризику

2. Для того щоб вижити необхідно надати своїм діям підприємницького забарвлення, тобто: незалежність нестандартність дій, сміливість, винахідливість, орієнтація на максимально можливий успіх. На сучасному етапі важливість цього питання розуміє все більша кількість людей , тому не дивно , що в їх діях починають з’являтися вищеназвані ознаки , які й породжують наростання рівня ризику взагалі.

3. Середовище діяльності людства все більше набуває ринкового характеру , це породжує дуже жорстку конкуренцію при якій природним стають факти чисельних банкруцтв та крахів .

4. Також дуже важливим є проблема зростання глобального ризику , тобто знищення людства внаслідок власних дій.

Отже ризикованій ситуації притаманні такі основні ознаки :

Наявність невизначеності

Існування альтернатив і необхідність вибору

Можливість оцінити наявні альтернативи

Зацікавлення у результатах вибору


РОЗДІЛ 1

Інвестиційні ризики

Як зазначає Б. М. Щукін, “інвестиції завжди орієнтовані на майбутнє і тому пов’язані зі значною невизначеністю економічної ситуації та поведінки людей. Від цього походить високий рівень ймовірності невиконання інвестиційних планів з об’єктивних чи суб’єктивних причин.

Інвестиційний ризик уявляє собою можливість нездійснення запланованих цілей інвестування (таких, як прибуток або соціальний ефект) і отримання грошових збитків. Цей ризик необхідно оцінювати, обчислювати, описувати та планувати, розробляючи інвестиційний проект.

Розрізняють загальноекономічний ризик, що походить від несприятливих умов в усіх сферах економіки, та індивідуальний ризик, пов’язаний з умовами даного проекту.

Залежно від чинників виділяють такі види інвестиційного ризику :

політичний ризик;

загальноекономічний ризик;

правовий ризик;

технічний ризик;

ризик учасників проекту;

фінансовий ризик;

маркетинговий ризик;

екологічний ризик.

Політичний, правовий та загальноекономічний ризики можуть бути викликані зовнішніми умовами реалізації інвестицій. Інші види ризиків спричинюються можливими помилками планування та організації конкретних проектів.

Технічний ризик зумовлюється великою кількістю хиб та помилок широкого спектру сторін інвестування, як-от пов’язаними з якістю проектування, технічною базою, обраною технологією, управлінням проектом, перевищенням кошторису.

Фінансовий ризик випливає з нездійснення очікуваних подій з фінансового боку проекту. Це можуть бути незаплановані зменшення або зникнення джерел та обсягів фінансування, незадовільний фінансовий стан партнерів, зриви надходжень коштів від реалізації вироблених товарів чи послуг, несплатоспроможність покупців продукції та власні ппідвищені витрати.

Маркетинговий ризик виникає з прорахунків під час оцінки ринкових умов дії проекту, наприклад ринків збуту чи постачання сировини і матеріалів, організації реклами чи збутової мережі, обсягу ринку, часу виходу на ринок, цінової політики, внаслідок низької якості продукції.

Екологічний ризик пов’язаний з питаннями впливу на довкілля, можливої аварійності, стосунків з місцевою владою та населенням.

Нарешті, ризик учасників проекту може бути пов’язаний з усіма неочікуваними подіями в управлінні та фінансовому стані підприємств-партнерів.

О. Л. Устенко пропонує дещо інакшу класифікацію інвестиційних ризиків. Він поділяє їх на три групи, залежно від сфери вкладення капіталу :

інвестиційні ризики від вкладення коштів у виробничу та невиробничу сфери економіки;

інвестиційні ризики від діяльності фірми на фінансовому ринку;

кредитні ризики.

Перша з вищезгаданих груп ризиків уявляє собою сукупність всіх тих ризиків, які діють на фірму під час проведення нею господарської діяльності, за винятком тієї її частини, яка пов’язана з діяльністю на фінансовому ринку.

Інвестиційні ризики, пов’язані з діяльністю на фінансовому ринку, у свою чергу поділяють на три групи :

ризики втраченого зиску;

ризики зниження доходності;

відсоткові ризики.

Група ризиків втраченої можливості “…має своїм джерелом імовірність наставання непрямих (побічних) фінансових втрат, які виявляються в недоотриманні прибутку в результаті нездійснення фірмою якогось заходу, який би дозволив їй одержати цей прибуток (наприклад, відсутність страховки на судно, що перевозило вантажі даної фірми і згодом затонуло). Окремим випадком цього ризику є ризик внаслідок падіння загальноринкових цін, який найчастіше пов’язаний з падінням цін на всі цінні папери, що обігають на ринку, одночасно (наприклад, у результаті зниження загальної інвестиційної активності)”[2;130].

Найчастіше ризики втраченої можливості є несистемними. Їх можна запобігти завдяки проведенню спеціальних заходів.

Іншою групою інвестиційних ризиків є ризики зниження доходностІ. Існування цмх ризиків є наслідком імовірності зниження розміру відсотків і дивідендів по портфельних інвестиціях, а також по внесках і кредитах.

Портфельними інвестиціями називають вкладення коштів у цінні папери довгострокового характеру, які, за звичай, не передбачають швидкого одержання доходу. Найчастіше це інвестиції великих промислових програм.

Ризики зниження доходності мають два різновиди :

відсоткові ризики;

кредитні ризики.

Відсоткові ризики – це ризики активних операцій, які проводять фірми (в більшості випадків банки). Можливі такі джерела їхнього виникнення :

будь-які зміни в облікових ставках Національного банку;

зміни маржі комерційних банків з кредитів, що надаються, і депозитних рахунків;

зміна в розмірах обов’язкових для резервування фондів комерційних банків у Національному банку. Наприклад, збільшення розміру резервного фонду в Національному банку означатиме для комерційних банків недовикористання частини їхніх пасивів, отже існує висока ступінь імовірності підвищення ними відсоткових ставок по кредитах, що надаються, з одночасним зниженням відсотку по депозитних рахунках своїх клієнтів;

зміни в системі оподаткування всіх суб’єктів господарювання і фінансових інститутів, зокрема;

будь-які зміни в портфелі інвестицій, який має фірма, а також зміни в доходності самих інвестицій;

імовірність змін у структурі пасивів (співвідношення власних і позичених коштів, термінових і ощадних депозитів, депозитів до запитання тощо);

за зростання банківського відсотку може розпочатися масове “скидання” акцій, внаслідок чого їхня вартість зменшується;

в разі вкладання коштів інвестором у середньострокові та довгострокові цінні папери (особливо в ту їхню частину, що має фіксований відсоток) за поточного підвищення середньоринкового відсотку порівняно з фіксованим рівнем. Це означає, що інвестор міг би збільшити доходи, але не може вивільнити свої кошти через зазначені умови;

якщо емітент випустив в обіг цінні папери з фіксованим відсотком, то існує ймовірність настання для нього відсоткового ризику при поточному зниженні середньоринкового відсотку у порівнянні з визначеним їм фіксованим рівнем.

Кредитні ризики тісно пов’язані з відсотковими, причини іхнього виникнення здебільшого однакові. Головна відмінність між цими двома групами ризиків зниження доходності полягає в тому, що відсоткові ризики розглядаються з позицій кредитора, а кредитні – з позицій позичальника. При цьому виділяють декілька суто кредитних ризиків :

біржові ризики, сутність яких полягає в наявностів ймовірності виникнення втрат у результаті укладення фірмою біржових угод (наприклад, ризик неплатежу комісійної винагороди, ризик неплатежу взагалі тощо);

селективні ризики (ризики вибору), які полягають у невірному виборі видів вкладення капіталу, видів цінних паперів при формуванні інвестиційного портфеля, виборі позичальника тощо;

ризики ліквідності, які пов’язані з можливістю втрат при реалізації цінних паперів або інших товарів внаслідок зміни їхньої якості, споживчої вартості тощо;

ризики банкрутства, які виникають у результаті невірного вибору способів вкладення капіталу і закінчуються повною втратою підприємцем власного капіталу і спроможності розрахуватися по взятих на себе зобов’язаннях.

РОЗДІЛ 2

Кредитні ризики

У стосунках між кредитором (позикодавцем) та його боржни­ком (позичальником) предмет їхнього спільного інтересу — кре­дит — створює різні економіко-правові ситуації: для боржника — зобов'язання повернути позику, а для кредитора — право вима­гати її повернення за попередньо узгодженими умовами. Невико­нання з різних причин цих домовленостей загрожує кредиторові фінансовими збитками, яких він намагається уникнути з допомо­гою різних доступних заходів правового та матеріального харак­теру. При цьому правове забезпечення передбачає, що належні кредиторові суми можуть бути повернені йому третіми особами. Правове забезпечення може набирати багатьох форм. Найпо­ширеніші з них такі: порука третьої особи згідно з цивільним правом, гарантія, передання) кредиторської заборгованості боржника, застава рухомого та нерухомого майна. Матеріальне забезпечення кредиту на відміну від правового полягає у безпо­середньому переданні кредиторові замість отриманого кредиту еквівалента його вартості у грошах чи інших майнових ціннос­тях. Матеріальне забезпечення може також набирати різних форм: застави валютних засобів, коштовностей та інших ціннос­тей, блокади коштів на рахунках, депозитів, передання рухомого майна на час до повернення кредиту.

Попри високу надійність зазначених форм забезпечення кре­дитів їх застосування часто буває незручним, важкодоступним і невигідним для учасників кредитних відносин. За цих умов най­більш доступною та надійною формою фінансового забезпечення інтересів кредиторів стає страхування.

Страхування кредитів базується на визнанні ризику непла­тежу чи неплатоспроможності позичальників, який формує­ться у процесі кредитування.

Історичний прообраз страхування кредитів убачається в комі­сійній операції, за умовами здійснення якої укладалася додаткова угода, названа делькредере. Комісіонер за відповідну додаткову винагороду, яка вважалася платою за взяття ризику комісійної операції, гарантував комітентові, що вексель на проданий у кре­дит товар буде викуплено у визначений термін. Отже, угода делькредере набувала характеру вексельної поруки, згідно з якою в разі неповернення боргу третьою стороною комісіонер зобов'язаний був виплатити відшкодування комітентові у повному обсязі заборгованості. Це означає, що широковідома комісійна операція являла собою початкову форму страхування кредитів з усіма не­обхідними атрибутами страхової операції: ризиком неповернення кредиту, визначеним обсягом відповідальності, страховою пре­мією у формі додаткової винагороди та реальним відшкодуван­ням збитків.

Рис. 1. Схема делькредерного страхування кредитів

Відмінністю комісійної операції від класичної страхової є те, що окремий комісіонер не був у змозі вирівняти ризики неповер­нення кредитів серед доволі великої сукупності кредиторів, а то­му не міг забезпечити стабільності своїй діяльності протягом тривалого періоду. Таке завдання стає під силу лише професій­ним страховим закладам, які на умовах «делькредере» можуть гарантувати кредиторам страхове відшкодування заподіяних їм збитків.

Таке страхування може здійснюватися у двох варіантах. У першому кредитор (страхувальник) страхує загалом усю заборго­ваність до повернення всіма його боржниками. У другому варіан­ті кредитор страхує заборгованість кожного позичальника зокре­ма. Щоправда, істотним недоліком другого варіанта є можливість селекції ризиків, тобто передання на страхування лише «поганих» ризиків, а тому страховики звертаються до нього дуже неохоче.

У разі делькредерної форми організації страхових відносин кредитори (банки, інвестори та інші) відіграють роль страху­вальників і застрахованих одночасно, а тому страхові відносини обмежуються лише стосунками між двома сторонами — страхови­ком і страхувальником. Ці відносини можна подати схематично (рис. 1).

Делькредерне страхування складається з двох груп страхових відносин: страхування товарних кредитів і страхування фінансо­вих (грошових) кредитів. У першій групі страховий захист забезпечується як внутрішньому, так і зовнішньому (експортно-імпортному) товарообігу, який здійснюється на кредитній основі. Другу групу делькредерного страхування становлять операції зі страхування фінансових кредитів, тобто переважно тієї частини споживчих кредитів та кредитів під інвестиційні потреби, яка ви­дана у грошовій формі.

Майновий інтерес кредитора може бути захищений посередньо — шляхом страхового захисту платоспроможності його боржника. За цієї форми страхових відносин страхувальником є позичаль­ник. Він, безпосередньо страхуючи свою платоспроможність, по­середньо захищає інтереси свого вірителя — кредитора. Водно­час страховик, страхуючи платоспроможність позичальника, дає тим самим гарантію кредиторові повернути йому борг. Отже, із правового боку ця страхова операція є, по суті, наданням страхо­виком страхового гарантійного зобов'язання, яке для кредитора слугує заставою на випадок неповернення йому боргу. З огляду на це у страховій теорії та практиці страхові відносини такого характеру іменуються заставними, або гарантійними.

Економічний зміст страхової гарантії зводиться до того, що страховик замість отриманої невисокої страхової премії бере на себе — замість боржника — роль гаранта оплати його повної за­боргованості у визначених термінах на користь застрахованого (бе­нефіціанта) цієї гарантії.

При гарантійному (заставному) страхуванні у відносини всту­пають не дві, як при делькредерному страхуванні, а три сторони:

кредитор — суб'єкт, на користь якого має бути виконане зо­бов'язання і який одночасно є застрахованим та бенефіціантом страхової гарантії;

позичальник — суб'єкт, зобов'язаний повернути борг, він же страхувальник;

гарант — страховий заклад, який гарантує виконання зо­бов'язань, він же страховик.

Ці взаємовідносини сторін унаочнює рис. .2.

Рис. 2. Взаємовідносини сторін при гарантійному страхуванні

Як показує міжнародна господарська практика, в умовах застав­ного (гарантійного) страхування предметами страхового захисту (страхових гарантій) можуть бути різні вартості, передані на кредит­них засадах одними суб'єктами іншим. Такими вартостями, зокрема, крім банківських позик, можуть бути суми належного до сплати ми­та або ж інших прикордонних податків та зборів, суми належних компенсацій за невчасне виконання будівельно-монтажних робіт, невиконання поставок товарів та інших контрактів, суми отриманих авансів, які підлягають поверненню. Це так звані класичні зо­бов'язання, під які надаються страхові гарантії.

У групі заставного (гарантійного) страхування практикується також особливий напрямок страхового захисту — страхування фінансових гарантій. Техніка надання страхових гарантій стає дедалі різноманітнішою. Саме тому кредити, видані під різні фі­нансові гарантії, об'єднуються у дві групи:

а) кредити, повернення яких гарантується залученням давно відомих фінансових інструментів. Ідеться про іпотечні та банків­ські кредити, які видаються під заставу іпотеки або іншого май­на, що належить позичальникам. Іпотека та інше майно стають предметами страхування, а позичальник відповідно — страху­вальником і застрахованим в одній особі;

б) кредити, повернення яких гарантується борговими зо­бов'язаннями фінансового характеру: облігаціями, акціями, комер­ційними паперами, сертифікатами фінансових активів підприємств. З огляду на різноманітність видів гарантій їх поділяють на гарантії, що стосуються відносин між приватними суб'єктами, та гарантії, що стосуються відносин, у яких одна зі сторін є суб'єктом загальнона­родного, державного значення. Емітенти боргових зобов'язань самі й ініціюють таке страхування, щоб підняти довіру до себе.

Процедура надання страхових гарантій передбачає виконання тих самих дій, що й при укладанні типових договорів страхування:

1) визначення предмета страхової гарантії та його основних характеристик;

2) оцінювання ризику на підставі поданої та додатково отри­маної інформації;

3) визначення умов угоди про надання страхової гарантії;

4) розрахунок страхового тарифу та визначення порядку спла­ти страхової премії.

При гарантійному страхуванні, як і при делькредерному, за­стосовують два способи надання страхового захисту:

одноразовий — застосування щодо окремої кредитної опе­рації, яка потребує страхової гарантії;

багаторазовий, оборотний — щодо загальної кількості опе­рацій, які можуть бути здійснені одним боржником протягом ча­су дії угоди про гарантійне страхування.

Серед розмаїття кредитних відносин, які здійснюються на су­часному кредитному ринку, особливого значення набувають кре­дитні послуги, відомі як кредит довіри. Прикладом такого кре­диту є добрі, довірчі відносини між працедавцем (кредитором) та найнятим працівником (боржником). Такі відносини можуть на­бувати реального змісту в переданні працедавцем своєму праців­никові у тимчасове користування засобів транспорту або ж інших цінностей. Отже, виникає ризик невиправдання довіри працедав­ця. На випадок завдання йому збитків працівником працедавець може застрахуватися. Цей вид страхування, як бачимо, з одного боку, має характер делькредерного, бо страхувальником є креди­тор, а з другого — набирає форми страхової гарантії, оскільки страховий поліс становить предмет застави. Саме тому немає підстав страхування довіри однозначно відносити до делькредерної чи заставної групи.

Отже, беручи до уваги різноманітність характеру операцій, пов'язаних із безпосереднім страхуванням кредитів та наданням страхових гарантій сторонам кредитних взаємовідносин, креди­тне страхування можна визначити як господарський меха­нізм, мета якого — задовольнити випадкові оцінювані майнові потреби, які виникають з ризику неповернення кредиту, пере­розподіливши втрати між суб'єктами кредитно-страхових відносин.

Видове розмаїття кредитного страхування як із практичних, так і з теоретичних міркувань потребує класифікації за істотними критеріями та зведення в єдину систему ієрархічного типу. Голо­вною ознакою, притаманною кожному виду кредитного страху­вання, є безпосередній чи посередній спосіб організації страхово­го захисту кредитних відносин. Згідно з цією істотною ознакою загальну систему видів кредитного страхування можна подати такою схемою (рис. 3):

Рис. 3. Класифікація видів страхування кредитів


РОЗДІЛ 3

Види банківських ризиків і методи управління ними

Минулий практичний досвід управління економікою в нашій країні свідчить про те, що в цілому ряді випадків особи, що очолювали ту чи іншу ланку економічної діяльності, визначали її стратегію і тактику, матеріально не вигравали й не програвали залежно від того, до яких наслідків - позитивних чи негативних - призводили їх рішення. Тобто суб'єкти при прийнятті економічних рішень, у переважній більшості випадків, перекладали ризик на суспільство в цілому. Мова йде про те, що коли немає зацікавленості в результатах економічних рішень, то немає і ризику. Зараз ситація зовсім інша.

Висока ступінь ризику призводить до необхідності пошуку шляхів зниження. Коли говорять про необхідність урахування ризику в певному виді економічної діяльності (певному проекті), мають на увазі інтереси суб'єктів, котрі беруть у ньому участь: замовника, інвестора, виконавця (підрядника) чи продавця, покупця, а також страхову компанію.

Аналіз ризику проводять у такій послідовності:

1) визначення внутрішніх та зовнішніх чинників, що збілільшують чи зменшують ступінь певного виду ризику;

2) аналіз виявлених чинників;

3) оцінювання певного виду ризику;

4) встановлення допустимого ступеня ризику;

5) аналіз окремих операцій щодо обраного ступеня ризику;

6) розробка заходів щодо зниження ступеня ризику.

Аналіз ризиків можна поділити на два види, які доповнюють один одного: якісний і кількісний.

Якісний аналіз може бути порівняно простий, його головна задача - визначити фактори ризику, етапи роботи при виконанні яких ризик виникає, тобто встановити потенційні сфери ризику. Якісний аналіз є найбільш складним і вимагає ґрунтовних знань, досвіду та інтуїції у даній сфері економічної діяльності. Його головна мета - визначити чинники ризику, області ризику, після чого ідентифікувати усі можливі ризики.

При кількісному аналізі, ризику необхідно визначити розмір, як окремих ризиків, та і ризику проекту в цілому. Це більш складна проблема. Кількісний аналіз ризику, тобто кількісне (числове) визначення ступеня окремих ризиків і ризику даного виду діяльності (проекту) в цілому, що є теж досить складною проблемою.

З’ясуємо особливості якісного аналізу. Якісний аналіз ризику включає декілька аспектів. Перший аспект пов'язаний з необхідністю порівняння сподіваних позитивних результатів з можливими економічними, соціальними та іншими, як сьогоднішніми так і майбутніми наслідками. Взагалі мало мати схильність до ризику. Ризикувати доцільно, якщо це призводить до кращих наслідків, при обгрунтуванні правильності своїх дій. Проблеми ризику повинні розглядатися та враховуватися як під час розробки стратегії, так і у процесі реалізації оперативних задач. Характер стратегічних підходів слід визначати в межах загальної стратегії. У протилежному випадку не уникнути неприємних «сюрпризів», таких, як кожен рік «зовсім раптово» приходить осінь, а за нею зима, та так, що не встигаємо своєчасно підготуватися до роботи за нових погодних умов і тоді бездумно нарощуємо рівень господарського ризику.

Другий аспект якісного аналізу ризику пов'язаний з виявленням впливу рішень, що приймаються за умов невизначеності, на інтереси суб'єктів економічного життя. Без урахування інтересів (зацікавленості), без керування ними неможливі реальні якісні перетворення в соціально-економічному житті. Необхідно виявити: кому ризик корисний? Чиїм інтересам відповідає?

Отже, ризикованій ситуації притаманні такі основні умови:

наявність невизначеності;

наявність альтернатив та необхідність вибору однієї з них (відмова від вибору також є різновидністю вибору);

зацікавленість у результатах; можливість оцінити наявні альтернативи - прийняти рішення.

Усі чинники, що так чи інакше впливають на ступінь ризику, можна умовно поділити на дві групи: об'єктивні та суб'єктивні.

До об'єктивних чинників відносять такі, що не залежать безпосередньо від суб'єктів прийняття рі­шень: інфляція, конкуренція, політичні та економічні кризи, екологія, мита, наявність режиму найбільшого сприяння, мож­лива робота в зоні вільного економічного підприємництва тощо.

До суб'єктивних чинників відносять ті, котрі характеризують суб'єкт прийняття відповідних рішень: виробничий потенціал, технологічне забезпечен­ня, рівень предметної та технологічної спеціалізації, організація праці, ступінь кооперативних зв'язків, рівень техніки безпеки, рівень компетентності та інтелектуальний потенціал суб'єкта прийняття рішень, вибір типу контрактів з інвестором чи замовником тощо.

Розглянемо другий вид аналізу ризику – кількісний.

Під час цього аналізу можна використовувати різні методи. Найбільш розповсюдженими є:

• статистичні;

• використання аналогів;

• експертні методи;

• апппп доречності затрат.

Якщо ступінь ризику виразити, наприклад, через величину

середньоквадратичного відхилення від сподіваних величин, мож­на кількісно виразити і оцінити ризик як для кожного елемента,

так і для об'єкта (програми) в цілому.

Зосередитись на елементах з більшою невизначеністю ме­неджер (плановик, системний аналітик) може деталізувати ці елементи і переформувати їх для включення в план (про­граму). Попередня оцінка потім уточнюється. Якщо невизна­ченість зменшилась, необхідно вести подальшу деталізацію і переформувати елементи, що мають велику невизначеність. Коли чергова оцінка призводить до того, що невизначеність не вдається зменшити, і послідовні уточнення не є значними, сяід, зокрема, підрахувати грошові суми для компенсації мож­ливих результатів невизначеності (ризику).

Досить розповсюдженим є метод Монте-Карло, перевагою якого є можливість проведення аналізу і оцінки різних «сцена­ріїв» реалізації проекту (програми, стратегії) і врахування різних чинників ризику в межах єдиного підходу.

Як приклад можна розглянути одну з таких моделей, що дозволяє аналізувати наслідки накопичення ризикових си­туацій.

У цій моделі ризики поділені на три категорії, що впливають

на обсяги робіт, терміни їх виконання. Ці категорії ризиків подані у трьох матрицях (таблицях). Модель дозволяє дослідити та оцінити комбінований (інтегрований) вплив цих ризиків на фінансовий стан учасників проекту у формі затримок щодо одержання доходу, збільшення позик тощо.

Матриця обсягів робіт містить варіантний ряд робіт за проек­том, що можуть змінюватися залежно від змінення умов щодо реалізації проекту.

Матриця часу на виконання робіт містить варіантний ряд даних щодо необхідного часу на виконання робіт за проектом залежно від змінення умов.

Матриця вартості містить імовірні позови підрядника, котрі можуть виникнути в зв'язку зі зміненням обсягів робіт та за­тримкою їх виконання з урахуванням умов контракту, інфля­ційних процесів тощо.

Блок розрахунку критичного шляху визначає можливості (імовірні) затримки завершення окремих робіт і проекту в ці­лому.

Цей метод реалізує лише формалізовану (концептуальну) схему, що дає можливість розкласти (деталізувати) досить склад­ний комплекс ризиків на окремі складові і мати судження щодо ймовірності прояву і обтяжливість (розмір) їх наслідків.

Що стосується конкретного об'єкта (проекту), то наведена схема (модель) вимагає деталізації, що в свою чергу потребує певної компетентності у відповідній сфері діяльності. Різні об'єкти(типи проектів) відрізняються один від одного, власне, різними видами ризиків, якими вони обтяжені. Тоді особливості виявляються також завдяки їх формалізації та економіко-математичному моделюванню.

Метод аналогій.

Для аналізу ризику, яким може бути обтяжений, наприклад, новий проект, корисними можуть стати дані про наслідки впливу несприятливих чинників ризику подіб­них за суттю проектів, що виконані раніше.

В цій сфері найбільшу ініціативу виявляють страхові ком-ппнії. Так, на Заході вони регулярно публікують коментарі до тенденцій у найважливіших зонах ризику, наприклад, щодо природних збурень (катастроф) і значних збитків. За цими даними можна зробити певні висновки загального характеру.

При використанні аналогів застосовують бази даних та знань стосовно чинників ризику. Ці бази створюються на матеріалах з літературних джерел, пошукових робіт, а також шляхом опитування фахівців (менеджерів проектів) тощо.

Отримані дані обробляють, використовуючи відповідний маіемагігіннй апарат, для вияву залежності, причин з метою врахуппння потенційного ризику під час реалізації нових проектів.

Слід зазначити, як вважає ряд експертів, що навіть в найпростіших і широковідомих випадках невдалого завершення проектів досить важко створити передумови для майбутнього аналізу, тобто підготувати досить вичерпний та реалістичний перелік сценаріїв можливих невдач завершення проектів. Для більшості можливих збитків та зумовленого ними ризику характерні такі особливості:

• їх причини з часом нашаровуються одна на одну, має місце тривалий інкубаційний період їх визрівання;

• вони якісно відрізняються між собою;

• їх ефект проявляється як результат складної суперпозиції ряду непрогнозованих причин.

Експертні методи оцінювання ризиків здійснюються, як правило, при відсутності статистичних даних, необхідних для розрахунків відповідних кількісних показників, або ж, зокрема, коли це пов'язано з оцінкою інвестиційного (інноваційного) проекту, що не має аналогів. Цей метод базується на опи­туванні кваліфікованих фахівців (інвестиційних, страхових, фі­нансових менеджерів) і відповідній подальшій математичній обробці результатів цього опитування. Для одержання детальних характеристик ризику, зокрема, інвестиційного проекту, опитування орієнтують стосовно окремих інших ризиків, характерних для певного (даного) об'єкта ри­зику.

Результати оцінювання ризиків певного об'єкта дозволяють кількісно оцінити їх рівні (ступені).

Граничними величинами ймовірності ризику збитків при інвестуванні за оцінками експертів є:

• для інвестицій, що обтяжені припустимим ризиком —0,1;

• для інвестицій, що обтяжені критичним ризиком—0,01;

• для інвестицій, що обтяжені катастрофічним ризиком —0,001.

Це означає, що даний інвестиційний проект слід відхилити, якщо в одному випадку з десяти може бути повністю втрачено прибуток від нього; в одному випадку з ста — валовий доход;

в одному випадку з тисячі — всі активи (і як наслідок — банкрутство).

З аналізом ризиків щільно пов'язаний ще один аспект проблем менеджменту, зокрема, інвестиційного менеджменту. Оскільки інвестор не в змозі постійно відбирати лише обтяжені незначним ризиком інвестиційні проекти (в нашій дійсності такі проекти практично відсутні), виникає питання: як повинен бути компенсований той чи інший рівень (ступінь) ризику? Відповідь на це запитання дає розрахунок так званої «премії за ризик», котра являє собою додатковий доход (прибуток), що його прагне отримати інвестор понад той рівень, котрий можуть принести безризикові інвестиції. Цей додатковий доход (прибуток) пови­нен зростати пропорційно ступеню ризику, яким обтяжений даний проект.

Премія за ризик повинна зростати пропорційно до зрос­тання не загального ступеня ризику за проектом, а лише сис­тематичного (ринкового) ризику, що визначається за допо­могою коефіцієнта бета (Р), оскільки несистематичний ризик пов'язаний в основному з впливом суб'єктивних чинників. Основу такої залежності тлумачить так звана «модель надій­ності ринку».

Нормативи ризику,встановлені для комерційних банків

Національним банком України відповідно до Інструкції «Про порядок регулювання й аналіз діяльності комерційних банків» установлені наступні нормативи ризику.

Максимальний розмір ризику на один позичальника розраховується по формулі:

П1 = Зс / ДО * 100 %,

де Зс — сукупна заборгованість за позикою, міжбанківським кредитам і врахованим векселям одного позичальника і 100% суми позабалансових зобов'язань, виданих цьому позичальнику;

К — капітал банку.

Нормативне значення показника не повинне перевищувати 25%.

Максимальний розмір «великих» кредитних ризиків визначається співвідношенням сукупного розміру «великих» кредитних ризиків до капіталу комерційного банку:

П2 = Ск / ДО,

де Ск — сукупний розмір «великих» кредитів, виданих комерційним банком з обліком 100% позабалансових зобов'язань.

«Великий» кредит — сукупний розмір позичок (у т.ч. міжбанківських) з урахуванням векселів і 100% сум позабалансових вимог (гарантій, поручительств), що є в комерційного банку щодо одного позичальника і який перевищує 10% капіталу банку.

Максимальне значення сукупного розміру «великих» кредитів не повинне перевищувати 8-кратного розміру.

Норматив максимального розміру кредитів, гарантій і поручительств, виданих одному инсайдеру, розраховується по формулі:

ПЗ = Рк / ДО * 100%,

де Рк —сукупний розмір виданих банком позичок (у т.ч. міжбанківських), поручительств, врахованих векселів і 100% суми позабалансових вимог щодо одного інсайдера комерційного банку.

Інсайдер — споріднене щодо комерційного банку юридична чи фізична особа, що:

— володіє 10% і більш його акцій;

— обрано в Раду чи акціонерів у ревізійну комісію банку;

— займає керівну посаду в банку;

— бере участь у прийнятті рішень по діяльності банку;

— є колишнім інсайдером;

— є контролером чи асоційованою з ним особою.

Максимальне значення показника не повинне перевищувати 5%. Умови надання кредитів інсайдерам не повинні відрізнятися від загальних умов кредитування.

Комерційний банк не має права давати кредит інсайдеру (акціонеру, учаснику) для придбання акцій цього банку.

Розмір позичок, наданих акціонеру банку без забезпечення не може перевищувати 50% його внеску в статутний фонд.

Норматив максимального сукупного розміру кредитів, гарантій і поручительств, наданих інсайдерам, розраховується по формулі:

П4 = Рк1 / ДО * 100%,

де Рк1 — сукупний розмір виданих банком позичок (у т.ч. міжбанківських), поручительств, врахованих векселів і 100% суми позабалансових вимог стосовно всім інсайдерам банку.

Максимальне значення нормативу не повинне перевищувати 40%.

Норматив максимального розміру виданих міжбанківських позичок, розраховується по формулі:

П5 = МБв /ДО * 100%,

де Мбв — загальна сума виданих банком міжбанківських позичок.

Максимальне значення нормативу не повинне перевищувати 200%.

Норматив максимального розміру отриманих міжбанківських позичок, розраховується по формулі:

П6 = (МБп +ЦС) /ДО * 100%,

де Мбп — загальна сума отриманих банком міжбанківських позичок;

ЦС — загальна сума притягнутих централізованих засобів.

Максимальне значення нормативу не повинне перевищувати 300%.

Норматив інвестування характеризує використання капіталу банку для придбання акцій, цінних паперів акціонерних банків, підприємств і недержавних боргових зобов'язань.

Цей норматив встановлюється у формі процентного співвідношення між розміром засобів, що інвестуються і загальною сумою капіталу банку і розраховується по формулі:

П7 = Син / (ДО + ЦБ + ВА) * 100%,

де Син — засобу банку, що інвестуються на придбання акцій, цінних паперів акціонерних товариств, підприємств; недержавних боргових зобов'язань;

К — капітал банку;

ЦБ — цінні папери в портфелі банку на інвестиції;

ВА — вкладення в асоційовані компанії.

Максимально припустиме значення нормативу інвестування не повинне перевищувати 50%.

РОЗДІЛ 4

Оцінка ризиків проекту

Метою аналізу проектних ризиків є надання оцінки всім видам ризиків проекту, а також визначення:

а) можливих шляхів зниження ризиків;

б) ступеня доцільності реалізації проекту за нвявного рівня ризику та способів його зниження.

Аналіз проектних ризиків передбачає вирішення таких завдань:

виявлення ризиків проекту;

оцінка ризику проекту;

визначення чинників, що впливають на ризик;

пошук шляхів скорочення ризику;

врахування ризику при оцінці доцільності реалізації проекту;

врахування ризику при оцінці доцільності реалізації способу фінансування проекту.

При оцінці проектів передбачається, що всі вихідні величини, зокрема величини грошових потоків, відомі або можуть бути точно визнчені. У реальній ситуації такого практично не буває. Параметри, які визначають величину грошових потоків, можуть набувати значень, які неабияк відхиляються від очікуваних.

Приміром, 1987 року на стадії розробки інвестиційного проекту побудови Євротунелю інвестиції оцінювались на суму $8 млрд, а на час відкриття тунелю ці інвестиції перевищили всі очікувані межі і склали $12,33 млрд. У практиці реалізації інвестиційних проектів таких прикладів чимало. Крім того, слід зважити на той факт, що в реальному бізнесі поширення інформації практично завжди має асиметричний характер, тобто, частина учасників проекту має важливу інформацію, якої не має решта учасників.

У цілому, інвестиційний проект на всіх стадіях його життєвого циклу подібний до складного організму. Його функціонування супроводиться переплетінням настільки різноманітних причинно-наслідкових взаємозв’язків, що передбачити їх з високою точністю практично неможливо

З огляду на це стає ясно, що детерміністський підхід не може бути міцним фундаментом для адекватного аналізу інвестиційних проектів. Більш прийнятним є схоластичний підхід, при якому аналітик усвідомлює, що він готує інформаційну базу для прийняття рішень в умовах непевності. Ступінь непевності в різних ситуаціях може бути відмінним, а отже, неоднаковим буде і ризик.

У цілому, ризик є складною для розуміння категорією, коріння якої сягає глибини філософських проблем причинності, випадковості, проблем пізнання світу та поводження цілеспрямованих систем. Напевне тому, доволі нелегко дати всеосяжне й чітке визначення ризику, запроаонувати універсальну кількісну міру його оцінки.

Існує принаймні два підходи до визначення ризику – у термінах втрат і збитків та в термінах непевності.

У термінах втрат ризик визначається як імовірність того, що збитки перевищать певне значення. Існує також визначення ризику як математичного очікування втарт чи збитків.

В інвестиційному й фінансовому менеджменті найчастіше під ризиком розуміють мірк непевності в одержанні очікуваних доходів від заданих інвестицій.

Очевидно, що для загального визначення ризику слід виходити з того, за яких умов він виникає.

Система потрапляє в полк дії фактора ризику за наявності трьох умов:

система прагне до певної мети;

система має вибір шляху її досягнення;

вибір здійснюється в умовах непевності.

З огляду на це можна сформулювати загальне визначення ризику. Ризик – це міра непевності в досягненні системою заданої мети при обраному способі досягнення цієї мети.

Якщо прийняти це формулювання, то вищенаведене визначення ризику в термінах втрат є його окремим випадком, коли мета системи – існування без втрат і збитків.

Якщо конкретизувати загальне визначення ризику для аналізу проекту, то метою системи є одержання очікуваного рівня доходності, а способом досягнення мети – реалізція даного проекту. Тобто, ризик проекту – це міра непевності в одержанні очікуваного рівня доходності при реалізації даного проекту.

З огляду на причини виникнення, проектні ризики поділяються на такі види:

ризик, пов’язаний з нестабільністю законодавства і наявної економічної ситуації, умов інвестування та використання прибутку;

зовнішньоекономічний ризик (можливість запровадження обмежень на торгівлю й поставки, закриття кордонів тощо);

ризик несприятливих політичних змін у країні чи регіоні;

ризик неповноти й неточності інформації проекту;

ризик мінливості ринкової кон’юнктури;

ризик природніх катаклізмів;

виробничо-технологічний ризик (аварії, вихід з ладу устаткування, виробничий брак тощо);

ризик непердбачуваності дій учасників проекту.

Проектні ризики бувають зовнішні та внутрішні.

Зовнішні ризики, у свою чергу поділяються на непередбачувані і передбачувані.

Зовнішні неперлбачувані ризики зумовлені:

зміною політичної ситуації та непердбачуваними державними заходами регулювання у сферах землекористування, оподаткування, ціноутворення, експорту-імпорту, охорони довкілля і т.д.;

природними катастрофами (повенями, землетрусами, кліматичними змінами і т.п.);

злочинами та несподіваним зовнішнім екологічним і соціальним впливом;

зривами у створенні необхідної інфраструктури, банкрутствами, затримками у фінансуванні, помилками у визначенні цілей проекту.

Зовнішні непередбачувані ризики врахувати практично неможливо.

Зовнішні ж передбачувані ризики при аналізі проекту можна врахувати. До таких ризиків відносяться:

ринковий ризик через погіршення можливостей одержання сировини, підвищення на неї цін, зміну вимог споживачів продукції, посилення конкуренції тощо;

операційний ризик, пов’язаний з відступом від цілей проекту й неможливістю підтримання управління проектом;

ризик шкідливого екологічного впливу;

ризик негативних соціальних наслідків;

ризик зміни валютних курсів;

ризик непрогнозованої інфляції;

ризик податкового тиску.

Внутрішні ризики поділяються на планово-фінансові, пов’язані зі зривом планів робіт і перевитратою коштів, та технічні, пов’язані зі зміною технології, погіршенням якості продукції, помилками в проектно-технічній документації і т.д.

При аналізі ризиків важливо виділити групу ризиків, які можуть бути застраховані. Коли відбувається певна ризикова подія, інвестор має підстави сподіватися на відшкодування втрат, пов’язаних з цим ризиком.

До ризиків, які надаються до страхування, належать:

прямі майнові збитки, спричинені демонтажем і переміщенням пошкодженого майна, повторним встановленням обладнання, неодержанням орендної плати;

ризики, що підлягають обов’язковому страхуванню (від нещасних випадків на виробництві, від захворювань, від пошкодження майна, від викладення транспортних засобів).

Вищенаведені види ризиків зустрічаються в будь-якому проекті. Для їх зниження використовуються методи управління ризиками, опис яких подано наприцінці цього розділу.

Проектні ризики зумовлені особливостями його життєвого циклу. Для оцінки ризику при виборі варіанта інвестування можна застосувати метод експерних оцінок ризиків у різних фазах проекту.

При аналізі ризиків у передінвестиційній фазі оувнюють фінансово-економічну життєздатність проекту, організаційно-технічний потенціал, функції та завдання основних учасників, виконувані роботи й рівень гарантій по інвестиціях та кредитах.

В інвестиційній фазі оцінюють структуру управління проектом, перебіг реалізації проекту і якість виконання проектних робіт.

В експлуатаційній фазі оцінці підлягають фактори, які негативно влпивають на реалізацію проекту. Це затримка будівництва, перевищення витрат, непогодженість щодо фінансування, неспроможність контрагентів, втручання держави, виникнення збитків, підвищення цін на сировину та енергоносії, некваліфіковане управління персоналом.

Аналіз ризиків у передінвестиційній фазі лежить в основі вибору варіанта інвестуваня, однак при цьому прогнозуються ризики і в інвестиційній та експлуатаційній фазах.

Як приклад застосування методу експертних оцінок ризиків рекомендується нижче наведена схема.

Оцінка ризиків у різних фазах проекту

Фактор ризику

Пріорітет

V

Середня оцінка P

Вага

W

Ймовірність

P x W

1

2

3

4

5

1. Передінвестиційна фаза

1. Розробка концепції проекту (правильна, помилкова)

3

8

0.4

3.2

2. Ефективність інвестицій (ефект є, ефекту немає)





 

Записник:
Вибранних робіт  

На данній час, в нашій базі:
Реферати: 5481
Розділи по алфавіту:
АБВГДЕЖЗ
ИЙКЛМНОП
РСТУФХЦЧ
ШЩЪЫЬЭЮЯ

 

Ключеві слова: Економічні ризики та методи їх вимірювання | Реферат

РефератБанк © 2019 - Банк рефератів, дипломні, курсові роботи - безкоштовно.
фото высокого разрешения

mitsubishi.niko.ua