Головна   Додати в закладки Історія логіки | Реферат


Безкоштовні Реферати, курсові, дипломи - ceramicsink.info Безкоштовні Реферати, курсові, дипломи - ceramicsink.info | It's easy with us.
 Пошук: 

 

 




Історія логіки - Реферат


Категорія: Реферати
Розділ: Логіка
Розмір файла: 20 Kb
Кількість завантажень:
90
Кількість переглядів:
2097
Описання роботи: Реферат на тему Історія логіки
Дивитись
Завантажити


Вступ

З давніх часів людей цікавили способи правильної побудови та обґрунтування власних думок, вони прагнули до такої форми викладу своїх переконань, яка б виглядала найбільш переконливо. У зв’язку з цим природно виникає потреба створити певний перелік правил, законів та норм, за якими потрібно будувати власні міркування. Вже пізніше на основі цих законів виникнуть численні концепції, теорії, будуть ґрунтуватися цілі напрямки досліджень.

Таким чином і виникла така наука як логіка. Вона пройшла в своєму розвитку складний шлях від логіки Арістотеля до сучасних некласичних логік, який охоплює часовий проміжок у 25 століть. При чому логіка як наука за цей вагомий проміжок часу встигла значно змінитися.

Саме тому метою даної роботи оберемо прослідкувати розвиток логіки як науки з найдавніших часів до наших днів. В зв’язку з цим виникає необхідність надати періодизацію розвитку логіки як науки.

Организационная диаграмма

Традиційний період розвитку логіки

Хоча більшість культур виробила власні підходи щодо системи міркувань, але логіка отримала свій розвиток лише в трьох культурних традиціях: китайській, індійській та грецькій. Хоча точні дати не будуть достатньо достовірними (особливо у випадку із Індією), але робляться припущення, що логіка виникла в усіх трьох культурах приблизно одночасно - в IV ст. до н.е. Але саме від грецької логічної традиції (Аристотелевої логіки) походить сучасна логіка.

Коротко схарактеризуємо розвиток логіки в стародавні часи в Китаї та Індії.

В Китаї бурхливий розвиток логіки історично співпадає із появою в країні великої кількості шкіл, які постійно конкурували та дискутували між собою. Так, сучасник Конфуція Мо-цзи став відомий як засновник школи моїзма (мо-цзя), представники якої концентрували увагу на пошук витоків достовірних міркувань та умов його вірності. Щодо аргументації, то представники цієї школи віддавали перевагу розробці суджень за аналогією. Також моїсти зверталися до проблем аналізу семантики мови: в цій галузі вони розробили методи класифікації імен за степенню їх загальності та поділу речей за видами. Щоправда, ця лінія досліджень занепала за часів династії Цинь. Новим же відродженням логіки в Китаї став період проникнення туди індійської логіки буддистів.

Логіка в Індії можна прослідкувати ще в граматичних текстах кінця V століття до н.е. Тут, як і в Китаї та Греції логіка виділилася із філософії. Дві із 6 ведійських шкіл індійської філософії почали розробляти проблематику методологічного пізнання – саме тоді і виділилася логіка, як окрема наука. Пізніше ця течія отримала назву ньяя, що і перекладається як «логіка». Головним досягненням цієї школи можна назвати розробка методології логіки. Основним текстом ньяя стали Ньяя-сутри Акшапади Гуатами (ІІ ст. н.е.). Єдиним шляхом звільнення від страждань представники ньяя бачили у надбанні надійного знання, і тому недивно, що вони розробляли витончені шляхи виділення надійних джерел знання з поміж інших, недостовірних. Вони визначили наступні 4 джерела надійних знань (так званні прамати): сприйняття, умовивід, порівняння та свідчення. В логічну традицію водійських шкіл не включалася буддійська логіка, і саме вона виявилася їх найголовнішим опонентом. Так, представник буддійська логіки Нагарджуа розвивав судження, яке відоме як катускоті або тетралемма. Але вершиною буддійська логіка досягла свого піку у вченнях Диангагі та його послідовника Дхармакрити. Центральним пунктом їх аналітичних досліджень стало визначення необхідної логічної виключності, обґрунтування чого вони ввели вчення про епоха або розрізнення, про правила включення ознак до означення та виключення з нього. Пізніше з цих теорій виникне школа навья-ньяя.

Тепер варто докладно розглянути логіку Давньої Греції. Її засновником вважають давньогрецького філософа, вченного-енциклопедіста Аристотеля, який виокремлював логіку з поміж інших наук, вважав її наукою, яка дозволяє кожному отримати певні дослідження будь-якої проблеми, оскільки саме логіка дає можливість визначити що є доведення, виділити його види та ступені. Метод цей широко відомий нам як дедуктивний, хоча Аристотель називав його не інакше як «силогічним методом», оскільки доводив можливість побудови будь-якого доведення у вигляді міркування (тобто силогізму). Саме дослідженню силогізмів Аристотель присвятив свої логічні праці. Аристотелеве вчення про силогізми, власне кажучи, і склало основу для одного з напрямків сучасної математичної логіки – логіки предикатів.

Наряду з Арістотилем проблемами логіки цікавилися також представники стоїцизму і софістики. Серед стоїків варто окремо згадати Хрисіппа, якому належить стоїчна концепція логіки. Основну увагу він приділяв дослідженню таких схем міркування, завдяки яким висловлювання пов’язуються між собою. Це, наприклад, такі слова природної мови: “якщо,… то”, “…і…”, “…або…” тощо. У сучасних логічних дослідженнях вони отримали назву “логічні сполучники”. Також серед вчених, які продовжували розробляти ідеї Арістотеля, варто згадати такого філософа і логіка як Порфірій. Його осним досягненням в галузі логіки можна вважати розробки так званого дерева Порфірія – схеми, яка демонструвала відношення підпорядкування між поняттями. Але він відомий не тільки цим, але й своїм «Введенням до вчення Арістотеля про категорії», яке і донині предпосилають «Категоріям» Арістотеля.

Досить цікавий розвиток логіки можна знайти в логіці ще одного видатного грецького філософа Платона. Так, саме ним було підмічено, що «критерій основи» Протагора, який полягає в тому, що судження людини є мірою істини, є невірним, оскільки основа судження не має базуватися на суб’єктивній волі людини, оскільки тоді доведеться визнати вірність явних протиріч, а тому будь-які судження мають бути обґрунтованими. Такі думки філософа стали одночасно і критикою софізму, і базисом для «принципа непротиріччя » Арістотеля.

Школа софістів була першою, яка захопилася втіленням можливостей реалізувати ідеї логіки як науки. Ці філософи були першими, хто диференціював сферу природи і суспільства - “ф’юзіс” і “номос”, визначили загальне поле логічного мислення. Вони також були першими адвокатами, які використовували логіку на практиці. Один із представників софізму Стагирит визначив поняття формальної логіки, її структуру, базові закони, подальший вектор розвитку, який визначає долю і місце цієї науки дотепер. Попри те, що після смерті мислителя минуло багато сторіч, формальна логіка зберігає основні його ідеї.

Основну увагу софісти приділяли аналізу логічних помилок у міркуваннях людей. Була навіть поширена практика того, що вони навчали за гроші «мистецтву обдурювати людей» - видання неправильної схеми міркування із порушеними законами логіки за правильну. Також софісти вміло користувалися своїми знаннями для того, щоб виставити під час суперечки свого опонента в невигідному світлі шляхом запитань, відповідь на які все одно заганяла б людину у пастку. Сьогодні ж софізмом називають такі логічні помилки, які припускаються навмисно, для введення опонента в оману або для обґрунтування невірного твердження.досить велику увагу приділяли софісти семіотичному аналізу. Один із представників школи софістики Продік вважав вчення про мову та правильне вживання імен та назв досить важливим.

Щоправда, софістів критикували. Досить вагомою була критика самого Арістотеля, який називав софізм «надуманим доказом», в якому обґрунтованість висновку підпорядковується виключно суб’єктивному враженню, яке визване недостатністю або відсутністю логічного си семантичного аналізу. А абсолютну на перший погляд логічність софістів Арістотель пов’язував в першу чергу із добре замаскованою помилкою – семіотичною (за рахунок метафоричної мови, омонімії, полісемії слів, які порушують однозначність думки і призводять до зміщення значень термінів) або логічної (підміна основної думки доказами, прийняття недостовірних посилів за істині, недотримання правил логічного висновку, використання заборонених правил: наприклад, ділення на нуль математичними софістами).

Досить оригінальними є логічні вчення Сходу, які формувалися під значним впливом на них релігійних вірувань. Але серед мислителів цього регіону можна окрема виділити таких двох вчених, як Ібн Сіна та Ібн Рудш. Вони постійно полемізували, оскільки Ібн Рудш був прибічником «достовірного арістотелізму». Щодо міркувань Ібн Сіна, то тут існує декілька трактовок. Так, згідно першої з них Ібн Сіна доводив, що логіка була передує усім наукам, які в свою чергу поділяються на теоретичні, що мають забезпечити людський добробут, і науки практичного спрямування. Згідно ж другої трактовки його праць, він просто розділяє всі науки на практичні та теоретичні. Логіка Ібн Сіна складається з чотирьох розділів: вчення про поняття, судження, умовивід та доведення. Він розглядав «логічне вчення як засіб досягнення істини, як засіб подолання викривлення та помилок». За Ібн Сіну, «це інструмент, який порівнює істину і брехню». При чому він був впевнений, що «логічні категорії та принципи мають відповідати речам». Ібн Сіна зіграв серйозну роль в розповсюдженні та популяризації вчення Арістотеля, в розвитку раціонального мислення. Він розробляв таку проблематику, як проблеми одиничного та загального, логічні помилки, судження. Останні він розділяв на категоричні, умовно - об’єднувальні та умовно – розподільчі. Тобто, можна зробити висновок, що логічне вчення Сходу нічим не поступалося у своїй розвиненості ні Греції, ні Індії та Китаю.

Логіка розвивалася і за часів середньовіччя, щоправда схоластика суттєво викривила вчення Аристотеля, пристосувала його до релігійної догматики. Але і за Середньовіччя логіку цінували досить високо. Саме у середні віки логіка стає однією з основних дисциплін тогочасної освіти. Вона входить до тривіуму – циклу із трьох наук, до котрого окрім логіки включалися ще граматика і риторика. Вивчення цих трьох дисциплін у тогочасних навчальних закладах було обов’язковим. До речі, логіка була обов’язковим предметом вивчення у Києво-Могилянській академії. А візантійський філософ і державний діяч Михайло Псьолл так характеризує логіку: «Логіка – мистецтво мистецтв та наука наук, яка вказує шлях до початків усіх методів». Цю точку зору на оцінку методологічного значення логіки підтримувала більшість філософів-схоластів середньовіччя.

Значними стали надбання логіки за Нового часу. Найважливішим на цьому етапі розвитку логіки стала розробка теорії індукції Ф.Беконом. Було розкритиковано викривлення схоластики у вченні Аристотеля, яка на думку Бекона на той час вжене могла слугувати методом наукових досліджень. Новим методом мала стати індукція, про що і писав Бекон у своєму «Новому Органоні», в якій було розроблено основні індуктивні методи. Але систематизовані ці методи були пізніше англійцем Дж.Міллем. значним був внесок в розвиток логіки французького вченого Р.Декарта, якій також критикував середньовічну схоластику. Але він розвинув ідеї дедуктивної логіки, і також саме ним було сформовано правила наукового дослідження, які він виклав у своїй праці «Правила для керування розуму». Трохи пізніше розвиватимуть цю проблематику послідовники Декарта А. Арно та П.Ніколь.

Однак такий вчений як Кант все-таки наголошував на тому, що логіка є завершеною наукою з часів Аристотеля і не має серйозних перспектив для розвитку. Так, І.Кант в своїх «Трактатах та листах» пише: «З часів Аристотеля логіка не набагато збагатилася за змістом, та це й не можливо в силу її природи. Існує лише декілька наук, які досягли такого усталеного стану, що вони вже більше не змінюються. До них належить і логіка, а також метафізика. Аристотель не упустив жодного моменту розуму, і в цьому відношенні ми лише точніше, методичніше і акуратніше. У наш час нема жодного знаменитого логіка, нам і не потрібні ніякі нові винаходи для логіки, тому що вона містить лише формулу мислення».

Варто окремо виділити також логіку Гегеля чи діалектичну логіку. Основним предметом вивчення її є виникнення, видозмінення та розвиток форм мислення.

Так, вона вивчає закони розвитку людського мислення, методологічні принципи і вимоги, які формуються на їхній основі. До них відносять об’єктивність та все сторонність предмета, який розглядають, принцип історизму, роздвоєння єдиного на протилежні сторони, перехід від абстрактного до конкретного, принцип єдності історичного та логічного. Діалектичну логіку можна назвати методом пізнання діалектики об’єктивного світу.

Значними є також надбання російських вчених логіків та філософів в цей період. Ними було висунуто ряд оригінальних ідей та теорій. Відомі на сьогодні розробки в галузі логіки таких вчених, як Ломоносов, Радіщєв, Чернишевський.

Сучасний етап розвитку логіки

Сучасна логіка сформувалася наприкінці XIX – початку ХХ століття. Але її засновником все-таки вважають німецького вченого Г.Лейбница. Хоча його діяльність і припадає на ХVІІ століття, але можна впевнено сказати, що його ідеї настільки випередили свій час, що саме вони лягли в основу сучасної логіки, хоча вони і не сприймалися сучасниками Лейбниця.

Саме Лейбніц у своїй праці «Про комбінаторне мистецтво» висунув ідею про створення спеціальної штучної мови, які дозволять перетворити міркування на ланцюг знаків певного типу. З цього приводу він написав: «Єдиний спосіб поліпшити наші умовиводи - це зробити їх такими як у математиків, наочними, такими, щоб свої помилки знаходити очима і, якщо серед людей виникне суперечка, треба було б тільки сказати: «Порахуємо.»і тоді без особливих формальностей можна буде побачити, хто є правим». Кажучи іншими словами, Лейбниць пропонує створити загальний метод, який дасть змогу всі істини звести до певного обчислення, а вчення про штучну мову має стати центральною частиною такого методу. Створена Лейбницем мова є прототипом сучасної формалізованої мови логіки.

Ще однією революційною ідеєю Лейбница називають теорію «можливих світів», яку було покладено в основу побудови сучасної семантики для модальних логік.

Порівнюючи логіку Аристотеля та сучасну логіку, можна сказати, що вони суттєво відрізняються одна від одної, оскільки на сучасному етапі ми спостерігаємо значне розширення інтересів вчених-логіків. Починається аналіз тієї частини матеріалу, якій свого часу взагалі було відмовлено у можливості логічного аналізу. Наряду з теоретичними науково-теоретичними міркуваннями розробляються практичні міркування, які мали дати пояснення діям людини. Виникають нові розділи логіки, які знаходяться в сталому і тісному взаємозв’язку з іншими галузями наукового знання, як то математика, лінгвістика, філософія, право, інформатика, економіка, психологія.

Проте ми не можемо сказати, що сучасна логіка є повним і категоричним запереченням арістотелівської логіки. Скоріше, вона є її продовженням. На цьому зійшлося багато вчених, які досліджували історію логіки. «У сучасному розвитку логіки традиційна арістотелівська логіка займає місце як спрощене формулювання проблем, зумовлених предметом. У цьому наявна аналогія арифметики примітивних племен із сучасною математикою», - писав А.Уайтхед.

Початково на цьому етапі логіку було зорієнтовано на аналіз виключно математичних міркувань. Саме цей період розвитку сучасної логіки називають класичним. В напрямку символічної (або математичної) логіки працювали такі видатні вчення як Д.Буль, У.С.Джевонс, П.С.Порецький, Г.Фреге, Ч.Пірс, Б.Рассел, Я. Луксєвич та багато інших математиків та логиків. Вони привнесли у логіку ті методи, які прийнято застосовувати в математиці. В результаті було створено такі розділи логіки як логіка висловлювань та логіка предикатів. Першою ж працею класичною логіки визнано «Принципи математики» Рассела та Уайтхеда.

Велику увагу приділяли також розвитку багатозначної логіки. Серйозним дослідженням в цій галузі займався польський логік Я.Лукасєвич, який займався розробкою тризначної логіки. Саме він окрім звичних для логіки двох значень «істинно» та «хибно» ввів ще й третє значення – «можливо».

Але вже на початку ХХ століття класична логіка була піддана нещадній всебічній критиці. Наслідком такого критичного ставлення стало виникнення нових розділів логіки. Ці розділи прийнято відокремлювати від класичної логіки, а тому не дивно, що вони отримали назву «некласична логіка».

В цілому некласичну логіку схарактеризувати важко, бо різні розділи її розглядають занадто різноманітні типи міркувань, тому варто характеризувати кожний з них окремо. Зате можна визначити основне завдання неокласичної логіки. А воно полягає в тому, щоб як найповніше описати ті елементи логічної форми міркування, які були проголошені класичною логікою.

Серед розділів неокласичної логіки назвемо основні:

Алетична логіка – розглядає міркування , до складу яких входять модальні поняття типу: «необхідно», «можливо», «випадково», їх різновиди.

Епістемічна логіка – розглядає міркування, що включають поняття «спростовано», «нерозв’язано», «доведено», «переконаний», «сумнівається» тощо.

Логіка дії – описує міркування, пов’язані з діями людей.

Логіка норм (деонтична логіка) – розглядає зв’язки нормативних висловлювань.

Логіка оцінок (аксіологічна логіка) – має справу з поняттями типу «гірше», «добре», «краще», «погано», «байдуже» тощо.

Логіка часу (темпоральна логіка) – описує логічні зв’язки висловлювань про минуле, сучасне та майбутнє.

Щоправда, це не є всі розділ неокласичної логіки. Більш того, перелічити їх всі є просто неможливим, оскільки їх розвиток і створення не закінчено ще й до сьогодні.

Висновок

Логіка є дуже давньою наукою, історія якої налічує 2,5 тисячі років. Тому досить природнім можна назвати той факт, що ця історія є досить насиченою гучними іменами та блискучими відкриттями.

За цей час логіка суттєво розширила рамки свого предмету досліджень і почала розробляти такі питання, як аналіз природної мови та створення штучної мови для спрощення аналізу суджень та взаємозв’язків між ними. за останні півтори столітті логіка розвивається в тісному взаємозв’язку із іншими науками, особливо тісним є взаємозв’язок з математикою, інформатикою та лінгвістикою. Досить розповсюдженим стало використання логічного знання в такій сфері життя як політика.

Сучасні вченні, які займаються вивченням історії логіки виділяють 2 її періоди, які явно не є рівнозначними з точки зору своєї тривалості, але не за змістовним наповненням. Також більшість з них наголошує на тому, що сучасна логіка не заперечує Арстотелівської логіки і її надбань.

Треба мати на увазі, що логіка не є наукою описовою, а тому вона чітко визначає закони, норми, за якими повинне будуватися міркування людини.

Список літератури

Стяжкін Н.І. «Формування математичної логіки» - М., 1967

І.Кант «Трактати та листи» - М.,1980

Войшвило Є.К./ Дегтярьов М.Г. «Логіка» - М.,1994

Костюк В.Н. «Логіка» - К.,1995

www.bgnauka.ru/phylosophy/ibn-sina.asp

www.iph.ras.ru/~orient/win/publictn/ls/biobi1.htm

www.wikipedia.ru

www.wikipedia.ua





 




 

Записник:
Вибранних робіт  

На данній час, в нашій базі:
Реферати: 5481
Розділи по алфавіту:
АБВГДЕЖЗ
ИЙКЛМНОП
РСТУФХЦЧ
ШЩЪЫЬЭЮЯ

 

Ключеві слова: Історія логіки | Реферат

It's easy with us © 2019 - Банк рефератів, дипломні, курсові роботи - безкоштовно.
101binaryoptions.com

oncesearch.com