Головна   Додати в закладки Проблема терроризму у пострадянському просторі | Реферат


Безкоштовні Реферати, курсові, дипломи - ceramicsink.info Безкоштовні Реферати, курсові, дипломи - ceramicsink.info | Реферат банк.
 Пошук: 

 

 




Проблема терроризму у пострадянському просторі - Реферат


Категорія: Реферати
Розділ: Соціологія
Розмір файла: 48 Kb
Кількість завантажень:
7
Кількість переглядів:
657
Описання роботи: Реферат на тему Проблема терроризму у пострадянському просторі
Дивитись
Завантажити


План

Вступ

Розділ 1. Історична еволюція терористичних організацій. С.

1.1. Поняття терору та теракту.

1.2. Еволюція тероризму в минулому.

Розділ 2. Терористичні організації, нова методика та організаційні структури.

2.1. Тактика та психологія терору.

2.2. Інфраструктура та економічна база терору.

Розділ 3. Діяльність терористичних організацій на теренах колишнього СРСР.

3.1 Тероризм у колишньому СРСР.

3.2 Тероризм на пострадянському просторі: на прикладі чеченського тероризму.

3.3. Методи боротьби з тероризмом.

Висновки.

Література.

ВСТУП.

Тероризм , на жаль, став невід’ємною частиною політичних і економічних процесів в світі, і представляє все більш значну загрозу громадській і національній безпеці. Із одиничних проявів він перетворився в масове явище. Будучи різновидом організованої злочинності які занурюються корінням в потужну тіньову економіку, тероризм може поставити під сумнів весь процес подальшого розвитку людства.

Актуальність даної теми зумовлена необхідністю вивчення і узагальнення ряду важливих і складних подій міжнародного життя, що пов’язані з політикою та економікою, які є першочерговим об’єктом інтересу терористичних організацій сучасності.

Крім того, причиною конфліктів і напруженості між державами стають проблеми національних меншин депортованих народів, біженців тероризму, для якого не існує кордонів, організованої злочинності, контрабандної торгівлі наркотиками та “відмиванням грошей”. Для окремих індивідів терористична діяльність стає професією. Терористи добре підготовлені і оснащені, завжди мають фору за часом, в них відсутня бюрократія і вони завжди точно знають, чого хочуть. Ті, проти кого розв’язана терористична війна, повинні розуміти, що вона йде не на життя, а на смерть. З точки зору терористів, страх перед смертю повинний бути тотальним. Виключення не повинно бути ні для кого . Включаючи старих людей, жінок, дітей.

Про масштаби поширення тероризму та інтенсивності його застосування можна судити на підставі статистичних даних, опублікованих спеціальними державними структурами різних країн світу та спеціалізованими виданнями. Так, за даними журналу «International Security Revue», в період 1970-78 рр. зареєстровано 5534 терористичних актів. Говорячи про 1981 р., американський «Journal of defence and diplomacy» повідомляє про 2700 терористичних акти, вчинених 125 терористичними групами, що діяли в різних регіонах світу, але переважно у 50 країнах. Дані за 1985 р. свідчать про збільшення кількості цих актів порівняно з 1981 р. на 15%. За даними ЦРУ США, за період з 1968 по 1980 рр. вчинено 6714 акцій міжнародного тероризму. В одній зі своїх щорічних доповідей ЦРУ змальовує вражаючу картину поширення тероризму: якщо у 1970 р. теракти були вчинені у 48 країнах, то в 1975 — в 57, у 1980 — у 76, а у 1981 — в 91 країні. До 1995 р. тероризм охопив понад 100 країн світу, а кількість терактів з 1968 по 1995 р. наблизилася до 25.000.[7, С. 17]

У Парижі на території Палацу інвалідів рік тому відкрито меморіал пам’яті жертв тероризму. Звичайно, цей факт, а також те, що у Франції постраждалі від терактів прирівнюються за своїм соціальним статусом до постраждалих від війни, засвідчує передусім велике піклування держави про своїх громадян. Недаремно цю країну вважають колискою Європейської демократії.

У даному дослідженні в основному розглядаеться період ХХ століття. Коли тероризм став глобальною проблемою людства, набув нових форм, став використовувати нові методи підривної діяльності. В той же час в деяких моментах ми виходимо за ці хронологічні рамки щоб пояснити причини виникнення тероризму, зрозуміти його ідеологію та суть.

Об"єкт дослідження:

Предмет дослідження:

Мета курсової роботи полягає в тому, щоб на основі доступної літератури проаналізувати та з’ясувати:

- основні причини виникнення тероризму.

Завдання роботи:

- розкрити основні форми та методи терористичної діяльності;

- розглянути ідеологічну та економічну бази тероризму;

- виявити причини активізації терористичної діяльності в 90-х роках;

- описати основні заходи провідних країн світу для боротьби з тероризмом;

Цю проблему вивчали такі вчені, як В.П. Ємельянов, Г. Кісінджер, К. Волтц, С. Гантінгтон, Р. Плпін М. Річ та інші видатні особи.

Теоретичній матеріал приводився з робіт…

Розділ 1. Історична еволюція терористичних організацій:

1.1. Поняття терору та теракту.

Проблема формулювання понять «терор» і «тероризм» досі залишається невирішеною. Фахівці з цього питання не мають єдиної думки з приводу їх дефініцій. Деякі фахівці вважають, що терор і тероризм не є поняттями, що пов"язані з чітко визначеними і ясно ідентифікованими подіями. Саме це зумовило той факт, що між поняттями «терор» і «тероризм» не проводять смислового розмежування.

Що до самого слова «терор», то воно запозичене з латині, де terror означає «страх», «жах». Відповідно, такий самий сенс мають похідні від нього англійське слово terror і французьке teurreur. У своєму сучасному значенні слово «терор» з’явилося наприкінці ХVIII ст. Його поняттєве оформлення відноситься до періоду Великої французької революції.[17, С. 34]

Логічна схема існуючих визначень терору і тероризму є вкрай простою. Вона, як правило, конструюється із суб’єкта терору (тероризму); насильства як способу впливу; об’єкта; мети, що її переслідує суб"єкт. У розширеному варіанті у визначенні з"являються додаткові уточнюючи елементи, і його логічна схема виглядає так: суб"єкт терору (тероризму) використовує насильство (або загрозу його застосування) як спосіб впливу на об"єкт для досягнення поставлених перед собою задач (політичних, соціальних, економічних тощо).

Отже, можна зробити висновок, що терор (тероризм) - це передовсім метод ціледосягнення, принциповою основою якого є застосування (або погроза застосування) насильства(Андрій Яцько).

Але на основі вищевказаної властивості даного явища сформулювати його визначення є неможливим, оскільки насильство як таке притаманне не лише теророві (тероризмові). але й іншім соціально-політичним явищам. Наприклад, для досягнення певних цілей (політичних, соціальних, економічних тощо) дуже часто використовується війна. Принциповою основою цього метода також є застосування насильства. Тому для того, щоб дати чіткі дефініції терору і тероризму, необхідно окреслити особливості форм насильства, властиві лише їм.

Коли терорист підриває бомбу у багатолюдному торговельному центрі, або коли група озброєних осіб, увірвавшись до мирного міста, вбиває беззбройних мешканців, або коли працівники каральних органів держави катують і розстрілюють арештованих ними людей, насильство, яке здійснюються в усіх цих випадках, залишається без відповіді, цебто таким, що має однобічну спрямованість. Це його головна відзначна особливість.

Таким чином, лише за використання тих форм насильства, які властиві терору чи тероризмові, суб"єкт насильства не може стати об"єктом (і навпаки) в момент здійснення теракту, цебто у даному разі відбувається чітка диференціація на суб"єкт і об"єкт насильства.

Необхідно також враховувати, що терор і тероризм — це методи впливу, способи боротьби, які складаються з окремих елементів, що визначають їх, - терористичних актів. Неможливо сформулювати поняття терору і тероризму, не давши дефініції терактові.

Терористичний акт – це дія, що набуває різноманітних форм насильства (або загрози його застосування), відзначною особливістю яких є те, що об’єкт насильства не може стати суб’єктом в момент здійснення теракту (Морозов Г.І.).

Також необхідно акцентувати увагу на тому, що при здійсненні терактів терористи можуть переслідувати як цілі, пов’язані з жертвами теракту, так і цілі, що з ними не пов’язані. Грунтуючись на даній дихотомії цілепокладання, можна сформулювати два основних поняття – «терор» і «тероризм».

Терор – це метод впливу шляхом здійснення теракту (терактів) для досягнення певних цілей, за якого жертва теракту є об’єктом даного методу впливу. [12, С. 1]

Тероризм — це метод впливу шляхом здійснення теракту задля досягнення певних цілей, за якого жертва теракту не є об"єктом даного методу впливу.[12, С. 1]

1.2. Еволюція тероризму в минулому.

Протягом першої половини XX ст. тероризм був розчиненим у кривавому хаосі революцій, громадянських і світових війн. Він став обов"язковим компонентом будь-якого соціально-політичного або воєнного протистояння. У своєму ж рафінованому вигляді тероризм знову виникає наприкінці 60-х. Більше того, від цього часу терористичні організації набувають значного впливу і ваги в політиці окремих країн і цілих регіонів[1, С. 47].

Особливістю новопосталої ситуації є те, що терористичні групи тісно взаємодіють і навіть мають спеціальні центри для координації дій і навчання терористичної діяльності. Таким чином, до нових якісних параметрів тероризму необхідно внести зростання співробітництва, фінансова та технічна взаємодопомога терористичних організацій.

На підтвердження цього можна навести той факт, що в палестинських таборах по підготовці терористів, які розташовані у Лівані, Сирії, Лівії, проходили підготовку бойовики з Західної Європи, Африки, Латинської Америки, Азії і навіть Північної Америки — члени таких організацій, як: «Чорні пантери», ІRА, «Японська Червона Армія», RАF тощо.

Сучасний тероризм не має якогось одного джерела. Він не є чимось штучно витвореним. Він — об"єктивація однієї зі сторін духу нашої доби. Сучасний тероризм - це певним чином усталена ситуація (політична, соціальна, психологічна, технологічна тощо), накладена на певні ідеї та ідеологеми. Сучасний тероризм — це одна з іпостасей духу нашої доби у формі особливого різновиду насильства. Він - точка перетину ситуації та ідеї[17, С. 44].

Особливістю сучасного тероризму є те, що він був би неможливим без принципово нових диверсійно-терористичних методів ведення війни, здійснюваних з 1939 по 1945 рр. «Рухом Опору» і тактики виниклих в перебігу другої світової війни спеціальних підрозділів командос.

Якщо ж врахувати особливості форм неоколоніальних війн 1946-1990 рр. в Малайзії, Індокитаї та Південно-Східній Азії, то можна з цілковитою певністю констатувати: стратегія й тактика малих, ізольованих бойових груп, що завдають точечно-вибіркові удари та уникають прямого зіткнення з сильнішим противником, який спирається на великі армійські угруповання, були в повному обсязі взяті на озброєння екстремістами різних політичних відтінків.

Політичний радикалізм та диверсійно-терористичні методи ведення війни створили передумови виникнення сучасного тероризму. Від цього моменту будь-яка політична сила за сприятливої ситуації і великого бажання могла протистояти насильству з боку таких репресивних державних структур, як армія і поліція.

Існують дві основні причини виникнення терористичних організацій у певній країні чи регіоні:

а) Відсутність хоч якихось ненасильницьких механізмів розв"язання політичних, економічних, соціальних, расових тощо суперечностей між суб"єктами політичних відносин:

б) Принципова відданість однієї із сторін протистояння насильницьким методам, обґрунтованим специфічною ідеологією, у сполученні з низьким рівнем її політичного впливу в суспільстві.

Феномен західнонімецької «Фракції Червоної Армії» (RAF) наочно демонструє той факт, що екстремістські терористичні організації виникають не лише як наслідок соціально-економічних чи політичних криз. Незрідка тероризм є і спробою подолання духовної стагнації суспільства.

Як у країні ситого бюргерства та демократичних свобод могла з"явитися РАФ? Що могло змусити людей із цілком благополучними біографіями, у цілком благополучній країні, взятися за зброю, щоб розпочати явно приречену на поразку боротьбу?

Приклад - Ульріке Майнгоф. Дочка заможних, доброзвичайних батьків, випускниця філософського факультету Марбурзького університету. Деякий час її називають «найблискучою журналисткою Західної Німеччини». Громадське визнання. Професійний авторитет. Добробут. Творча самореалізація. Респектабельні салони. І раптом - РАФ: життя поза законом, щоденний ризик, кров, смерть. Більше, ніж дивний поворот долі. Але її доля — це типовий приклад долі значної частини терористів світу.

Начебто всі умови для «хорошого життя» створені. Але того, заради чого варто було б жити, нема. Разом з тим, приходить розуміння, що життя дано не просто так, а для чогось. Інакше воно стає непотрібним і навіть нестерпним. З"являється думка про самогубство.

Втім, духовна порожнеча на тлі соціального, економічного і політичного благополуччя не завжди виливається в самогубство. На думку відомого психолога Робсрта Джея Ліфтона, «люди найбільш готові до вбивства, коли вони знаходяться у смисловому вакуумі».

Альтернативою самогубству може стати насильство, спрямоване проти того середовища, яке породжує духовну (смислову) порожнечу, яка активує суїцидальні імпульси.

Статистика твердить, що самогубство посідає друге місце серед причин смертності в студентів. Притому на одне самогубство припадає 15 невдалих спроб. Найголовнішим є те, що 85% студентів, що намагалися заподіяти собі смерть, робили це з причин втрати сенсу життя, 93% з них були фізично і психічно здорові і не мали жодних соціальних, матеріальних чи комунікативних проблем. Та сама холодна статистика свідчить, що терористичні організації щонайрізноманітніших політичних напрямків на 40-50% складаються зі студентів (молодих людей у віці від 17 до 26 років)тих хто ще не обтяжені соціально-політичним конформізмом. [10, С. 8]

Для молоді кінця 60-х рр. боротьба з суспільним status quo наповнює життя смислом, допомагаючи перебороти екзистенційний вакуум. Засвоївши ідеї критичної теорії «пізньокапіталістичного суспільства Добробуту» Герберта Маркузе, студенти багатьох країн Західної Європи (і не лише Європи) виходять на барикади. Європу лихоманять масові заворушення. В містах відбуваються справжні битви між екзальтованою молоддю та поліцією. [17, С. 51] Але все це є лише прологом до вибуху європейського тероризму. Від теоретичної констатації незадовільного стану речей та від масових маніфестацій радикальне студентство переходить до терористичної діяльності.

«На відміну від путчизму, тероризм зовсім не ставить за мету негайне здійснення революції, - заявляв ідеолог РАФ Хорст Малер. — Він створює насамперед умови для політичної роботи. Що ж стосується партизанської війни, то вона повинна стати школою політичної практики, революційних кадрів .»[12, С.2 ].

Ульріке Майнгоф конкретизує його думку: «Правильність збройного опору, на даний момент, залежить від того. чи є він можливий. А чи можливий він, покаже лише практика»[12, С.2 ].

Практика показала, що він можливий. Очевидному, але прихованому контролю над особистістю з боку держави бойовики РАФ протиставляють насильство. Для них бомба в громадському місці - це єдиний засіб проти екзистенційного ступору мас.

Свій життєвий шлях творці РАФ закінчили в стінах «Штаммгайм». За «нез’ясованих» обставин гинуть Баадер, Енслін та Распе. Малер дивом виживає, отримавши чотири удари ножем у груди. В офіційному повідомленні говорилося, що всі вони покінчи життя самогубством. Дещо пізніше те саме відбувається і з Ульріке Майнгоф.

«Епідемії» самогубств у рядах засуджених терористів властиві не лише західнонімецьким в"язницям. Це явище є дуже поширеним в усіх країнах світу. Державна влада ніколи не гребувала методами терору.

Таким чином, у цьому розділі ми розглянули поняття терору та теракту, історичну еволюцію терористичних організацій та самого тероризму, поглянули на те яким він був у минулому.

Розділ 2. Терористичні організації, нова методика та організаційні структури:

2.1. Тактика та психологія терору.

Тероризм з"являється, коли суспільство переживає глибоку кризу, у першу чергу - кризу ідеології і державно-правової системи. У такому суспільстві з"являються різноманітні опозиційні групи - політичні, соціальні, національні, релігійні - для яких стає сумнівною законність існуючої влади і всієї її системи керування. Якщо такі групи приходять до висновку, що не можуть домогтися своїх цілей законним шляхом, вони можуть спробувати досягти бажаного через насильство, тобто тероризм. При цьому моральним виправданням вбивств опозиція буде, зрозуміло, вважати скроні важливість і чистоту своїх цілей.[16, С. 2]

На ранніх стадіях тероризм, як у випадку "Народної волі" або захоплення бойовиками "Тупак Амару" японського посольства в Перу, частіше усього робить своїм об"єктом безпосередніх щирих або уявлюваних винуватців своїх "бід" - політичних лідерів або представників влади.

Проте, як показує останній перуанський "експеримент", такий тероризм сьогодні мало ефективний: і охорона навкруги посилюється, і чим скінчиться справа, у тому числі для самих терористів - незрозуміло, у всякому разі, шанси домогтися цілі невеликі.

Одночасно терористи швидко усвідомлять ряд особливостей нашого часу:

- влада сильно залежить від виборів і, отже, від суспільної думки;

- є потужні до "адресата" терору людей, з обов"язковою демонстрацією катастрофічних результатів терору через ЗМІ суспільній думці - і тільки через нього як через передавальний механізм - лідерам країн. І, нарешті, - пред"явлення через ті ж ЗМІ товариству і лідерам мотивів терору й розумів його припинення.

Головна умова такого терору - бурхлива реакція ЗМІ. Сучасний терор має поле бою телеекран, і не дарма в таких акціях терористи, насамперед, потребують не викуп, а тележурналістів. Ціль - вплив на суспільство, щоб уже воно пред"явило ультиматум своїм лідерам.

Таким чином, у порівнянні з минулим століттям з"являється цілком новий елемент тероризму - ЗМІ - як би спеціальний передавальний механізм ("ретранслятор") між терористами й адресатами терору.

Частка в терорі потребує для терориста внутрішнього самооправдування, хоча б спочатку. Завдання - утягнути велику масу людей, для яких або цілі терору настільки високі, що виправдують будь-які засоби, або настільки нерозбірливі в засобах, що готові реалізувати будь-яку мерзотність.

Через "підняті мотиви" звичайно втягують молодь, що, у силу розумової і моральної нестиглості, легко "клює" на радикальні національні, соціальні або релігійні ідеї. Утягують її частіше усього через тоталітарні (тобто цілком переважну волю людей і підпорядковуючі їх тільки волі "вчителя"), релігійні або ідеологічні секти типу "Аум Синріці" або "Червоних бригад".

Тривале перебування членів терористичних груп у конспіративній обстановці при інтенсивному терористичному тренуванні, що включає і спеціальні (головні до зомбіювання) технології психологічного опрацювання, призводить до появи специфічного середовища, що, за аналогією з карним середовищем, можна назвати тероросферою з особливим типом свідомості людей, що складають це середовище.

Це, по-перше, примітивне, чорно-біле, але релігійно-фанатичне світосприйняття, яке практично ніколи не має кінцеві цілі і результати терору. По-друге - відчуття своєї переваги над "простими смертними", що відміняє або зменшує перебірливість у засобах терору. По-третє - мала чутливість у відношенні своїх і чужих страждань, при високій готовності вбивати і вмирати, і високої терористичної тренованості.[15, С.16]

На відміну від простих кримінальників, тероросфера неодмінно бере собі за ціль розуміння і захист якихось ідеалів або інтересів ("Свободу Україні! ") і мовби бере на себе зобов"язання втілити їх у життя. Для формулювання і заяви суспільству цих ідеалів у кожної ТС є група "інтелектуалів-теоретиків" - первинний ідеологічний центр, навколо котрого й організуються бойові терористичні формування.

Одночасно опозиційним групам населення дають зрозуміти, що в обмін на зобов"язання, узяті на себе ТС, ці групи теж повинні взяти на себе зобов"язання підтримки терористів. Виникає своєрідна кругова порука, що дозволяє лідерам тероросфери жадати від зазначених груп фінансування, постачання, переховування, постачання рекрутів і т.п. Цим у терор прямо або побічно втягуються великі групи населення, що створюють його соціальну базу й затрудняють створення в суспільстві опори тероризму.

Така тероросфера, що складається з ідеологічного центру, бойових формувань і соціальної бази - уже достатньо ефективний інструмент у руках тих, хто її контролює. Але це ще не та загроза, яку визнають однією з головних проблем сучасності.

2.3. Інфраструктура та економічна база терору.

У міру нарощування своїх сил і можливостей терорсередовище майже завжди як-небуть дистанціюється від свого початкового ідеологічного центру і починає жити самостійно або напівсамостійно. При цьому ідеологічний центр, як правило, легалізується у виді партії, а керування терором бере на себе бойовий штаб. Наприклад, ірландська ІРА давно вже практично незалежна від свого політичного крила - партії Шинн Фейн [13].

Наявність дистанції між легальним політичним і терористичним крилом організації розширює можливу соціальну базу - ті, кому не до вподоби насильство терористів, можуть примкнути до "мирного" політичного крила. Але справжня самостійність терорсередовища з"являється, коли за рахунок початкової фінансової підтримки прихильників і спонсорів створена система базування і тренувань і забезпечене самофінансування.

Головний засіб самофінансування - кримінальна діяльність. Наявність високоорганізованої й оснащеної військової сили забезпечує терорсередовищу становище бути "поза конкуренцією" у будь-якій зоні організованої злочинності. Тим більше, що карне середовище не має ні такого "ідейного" заряду, ні, як правило, штабів такого інтелектуального рівня.[5, С. 72]

У результаті терорсередовище витискує, а частіше - включає у свої структури "звичайну" організовану і неорганізовану злочинність, нарощуючи тим свої можливості і беручи під свій контроль ключові сфери кримінального бізнесу. Сьогодні головне джерело фінансування тероризму - не внески прихильників або допомога "терористичних держав" (хоча і те, і інше мають місце), а контроль наркобізнесу, рекету, проституції, торгівлі зброєю, контрабанди, грального бізнесу і т. д.

Наприклад, основне джерело фінансування перуанського руху "Сендеро луміносо" і ліванської "Хезболлах" - наркобізнес, а цейлонских "Тигрів звільнення Таміл Ісламу" - наркотики й угоди "зброя - дорогоцінні камені".

Такий " економічно сформований" тероризм спроможний уже до серйозної самостійної діяльності, і не тільки в масштабах "своєї" країни. Проте сьогодні розгортання такої діяльності можливо лише за наявності структур для "відмивання" грошей - у вигляді контрольованих банків, фірм, виробничих підприємств. Саме терорсередовище створює такий економічний сектор, іменований нині "сірою економікою".

"Відмивання" частіше усього проводитися в кризових зонах світу, де ослаблений державний контроль. З цієї причини Росія зараз входить в число найбільш "стерильних". [9, С. 36]

Результати можна спостерігати, наприклад, в Італії, де операція по боротьбі з корупцією "Чисті руки" сходить нанівець через об"єднану протидію терористів і чиновників, які продалися.

Таким чином, ми можемо зробити висновки що, тероризм у деяких випадках залежить від ЗМІ , а його організаційні структури пов`язані зі злочинними угрупованнями.

Розділ 3. Діяльність терористичних організацій на теренах колишнього СРСР:

3.1 Тероризм у колишньому СРСР.

До перебудови тероризм у СРСР практично був відсутнім, не враховуючи окремих випадків, коли кримінальники шукали політичного прикриття на Заході. Тоді будь-які терористи розуміли, що держава з ними церемонитися не стане.

Першим етапом формування в нас дійсним терорсередовищем стала війна в Афганістані. Експерти відзначають, що окремі групи "афганців", що одержали на війні не тільки специфічні бойові навички, але і знайомство з наркобізнесом, стали згодом ядром багатьох терористичних формувань [1].

Тероризм початків розвертався, коли була ослаблена державність, і "демократи" почали чинити галас про мерзенний тоталітаризм і централізм, про кривду і спірність національно-територіального розподілу країни. Причому кампанія ця розкручувалася не тільки через західні "голоси" і "незалежні" вітчизняні ЗМІ, але в ряді випадків і щиро з деяких кабінетів ЦК союзної і республіканських компартій.

Така "демонізація" СРСР давала вже достатнє самовиправдання терору, як припустимої форми боротьби з "настільки мерзенною системою".

На початковому етапі тероризм частіше усього використовувався місцевим карним світом для переділу сфер впливу під гаслом "відновлення національної справедливості". Саме це відбувалося в Намангані, Фергані, Новому Узгені. Але треба сказати, що вже тоді КГБ відзначив почавшийся "раптом" наплив у Середню Азію юрб мандрівних проповідників із дуже радикальними ісламськими ідеями.

Одночасно почалися терористичні акції, які, цілком можна вважати політичним тероризмом. Перша така подія - грудень 1986, Алма-Ата, де розігріті націоналістичною пропагандою студенти, в основному казахи, були сполучені з кримінальниками в масових погромах "у знак протесту" проти призначення (російського) Колбіна першим секретарем тамтешнього ЦК. За даними експертів, цю акцію, поряд із деякими держчиновниками і місцевими націонал-радикалами, готували і спецслужби Туреччини. [4, С. 26]

Набагато більш значний і показовий прояв спеціально розгорнутого політичного тероризму - розгортання вірмено-азербайджанського конфлікту. На момент його початку до нього не було безпосередніх приводів крім хіба що історичних спогадів.

Терор розвертали і нарощували, послідовно й вміло ударяючи по болючих точках: погром вірменів у Сумгаіті - погрози азербайджанцям і дрібні сутички у Вірменії - дестабілізація влади в Баку - події в Кіровабаді - масштабні бойові дії в Карабасі - утеча вірменів з Азербайджану - витиснення азербайджанців із Вірменії - дестабілізація влади в Єревані - радикалізація націоналістів в обох республіках - ескалація насильства - мітинги і безладдя в Азербайджані - запровадження військ у Баку - дестабілізація влади в Москві. . .

У усьому цьому брали частку республіканські і московські політичні групи, спецслужби Туреччини, Великобританії, Ірану, Франції, СРСР, США і всі значні місцеві кримінальні клани. У результаті всіх цих подій і їхнього вмілого розкручування в ЗМІ отримані значні політичні, економічні і спецтерористичні результати:

- раніше відносно спокійний регіон доведений до війни зі слабкими шансами на швидке її припинення;

- в обох республіках у влади змінилося по декілька груп, що призвело до нового розподілу влади, сил і економічних потенціалів;

- катастрофічно підірваний престиж Союзного Центру і надії на його роль справедливого арбітра в суперечках;

- відбулося формування, структурування і практична легалізація потужного тероросередовища;

- кримінальні клани привласнили майно сотень тисяч вигнаних біженців, чим різко підсилили свою економічну могутність;

- у ході боротьби і взаємодії розвідок різноманітних країн усередині клубка банд, політичних і національних груп - склалася керована одночасно декількома спецслужбами інтернаціональне спецтерор-середовище, спроможне діяти вже і за межами Закавказзя.

Показова роль тут мадам Тетчер. Вона довго виставляла себе захисницею інтересів вірменської сторони, а сьогодні це - друг Алієва, акціонер каспійського нафтового "проекту сторіччя", активно прокладає британському бізнесу шлях у Баку. Розділяй - і пануй! [11, С. 15-16]

По схожому сценарію будували спецтерор-середовище в конфліктах у Південній Осетії, Абхазії, Придністров"ї, Північній Осетії й Інгушетії.

Інакше, з урахуванням місцевих розумів, розвивалися події у Вільнюсі, за яких пішло оголошення незалежності республіками Прибалтики. Отут розкручування йшло через запуск "лібералами-реформаторами" номенклатурного розливу і знаними ними "демократами" лементу про окупацію Прибалтики СРСР у ході обговорення пакту Молотова-Рібентропа.

Частина КГБ і МВС явно "грали на дві руки", забезпечивши провал силової акції Москви передачею її планів штабу "Саюдиса". З іншої "сторони", спецтерористичну гру, у тому числі навчання литовських терористів, виготовлення запальних пляшок, підготування виступів ЗМІ і навіть доставку на автобусах до місця подій молодіжної "масовки" планували і забезпечували спецслужби ФРН і США, про що їхні представники згодом відкрито говорили в західній і прибалтійській пресі.

Результат цієї спецтерористичної акції й інсценівки "кривавих подій" - гаряче схвалений "світовим співтовариством" вихід прибалтійських республік із СРСР.

В усіх регіонах СНД спецтероризм дуже швидко інтернаціоналізувався й осідлав місцеву кримінальну економіку й організовану злочинність. Так є зведення, що потік наркотиків з Афганістану і Пакистану через Таджикистан і Киргизію забезпечують і контролюють разом із польовими командирами колишні офіцери ЦРУ і КГБ.

На Заході також відкрито пишуть про те, що значна частина бойових терористичних формувань типу "Кайтселийте" цілком переключилася на наркобізнес, контрабанду, рекет і т. п. У них уже є контакти з кримінальними групами Польщі, Фінляндії, Чехії, Німеччини і Латинської Америки [16]. А фахівці з боротьби з наркотиками з республік Середньої Азії говорять, що їхня робота часто блокується зустрічними ударами наркобанд, добрі інформованих про їхні плани. Тобто - наявністю агентури наркотерористів у спецслужбах.

Таким чином, для республік СНД спецтероризм сьогодні - не "термін", а жорстока реальність, від котрої вже не відійдеш. Це ворог, котрого треба знати. І не тільки по імені.

3.2 Тероризм на пострадянському просторі: на прикладі чеченського тероризму.

Становлення "Республіки Ічкерія" було б неможливо без допомоги ззовні, але сприяло йому і не занадто чіткий адміністративно-територіальний поділ СРСР і РСФСР, що почав до того ж "розповзатися" у ході перебудови.

У результаті Чечня змогла одержати чималий обсяг політичної "законності" і стала дійсним "піратським королівством", плацдармом політичного й економічного тероризму світового (у перспективі) масштабу.

З перших кроків "Ічкерії" терор ставши основою її політики - пригадайте захоплення заручників у Мінводах і "розпуск" Верховної Ради Чечено-Інгушетії шляхом викидання депутатів за ноги з вікон. А влітку 1993-го, утвердившись остаточно, Дудаєв розігнав парламент, виборчком і конституційний суд, давлячи опозицію колесами і гусеницями, косячи її з автоматів. Це стало "репетицією" подій у Москві.

Правоохоронні органи в республіці замінив прямий терор близький до влади карних груп. Одночасно різко виросла активність "чеченської" організованої злочинності по всій Росії.

Дудаєвська держава із самого початку створювалась як центр по формуванню й оснащенню груп терористів. Для організації самозабезпечення тероризму використовувалися "сіра" економічна діяльність і прапори боротьби за "незалежність" і "захист ісламу". При цьому ідеологічним символом став фанатик-ісламіст найбільш радикальної секти сьогоднішнього ісламу - Кадирийя. Основа ідеології - боротьба з Росією і "збирання великого вайнахського народу".

Дії при цьому розвивалися по таких напрямках:

- спроба об"єднання всіх кланів "вайнахов" - чеченців і інгушетів;

- спроба ісламського об"єднання усього Кавказу;

- спроба об"єднання Північного Кавказу проти Росії.

Усе це або мало вдалося, або зовсім провалилося.

Рішенню першої задачі заважала сама структура влади "піратського королівства", що робила неможливе збалансування інтересів різноманітних груп, що претендують на верховенство. Фіналом виявилася відрізана голова Лабазанова - лідера одного з кланів.

Друга задача зірвалася через релігійну неоднорідність у середовищі ісламістів, що подають різноманітні секти і гілки ісламу, а також через атеїзм, що поширився широко в радянський час.

Задача ж антиросійського об"єднання загинула в традиційних зовнікавказських протиріччях і конкуренцією чеченського терорсередовища з іншими - дагестанського, адигейського, абхазького. [17, С.54-55]

Це призвело до того, що вся ставка була зроблена на терор при насильницькому залученні в тероризм і кримінальну діяльність великих мас населення, пов`язуючи людей круговою порукою. Кримінальна економіка стала однієї з найбільш масових сфер такого залучення.

Почалося з піратських рейдів на комунікації - нальотів на автотранспорт і поїзди. Одночасно чеченська спецтерорсередовища, знайшовши "легальну" державну основу, поставила під свій контроль усі продуктивні сили Чечні і, спираючись на них, перейшла до широких фінансових і господарських операцій по всій Росії. Цьому дуже сприяла теперішня "господарська самостійність" регіонів, що виходять на прямі контакти з Чечнею в обхід Москви.

Від імені своєї "держави" дудаївці обзавелися легальними і нелегальними зв"язками у всіх регіонах Росії і багатьох країнах світу [8, С.11].

Серед операцій спецтероризма, покладених на Чечню її закордонними "спонсорами", однією з найважливіших є блокування прокладки через Північний Кавказ магістрального нафтопроводу для перегонки в Європу прикаспійської нафти, що призвів би до падіння цін на нафту на європейському ринку і вдарив по прибутках інших нафтоекспортерів. У ці операції тільки в 1994-95 роках Саудівська Аравія, Туреччина, Йорданія, ОАЭ вклали не менше 2 млрд. доларів.

Дуже важливим аспектом діяльності чеченського спецтерору в Росії є широке залучення нею в кримінальну діяльність адміністративних, силових і економічних структур. Прекрасним інструментом для "відмивання" грошів стала приватизація (особливо по Чубайсові), що дозволяє скуповувати за безцінь величезну власність. Цим чеченська спецтеррор-среда займається по всій території Росії, а також у республіках СНД і Східної Європі. Добралися вже і до Британських островів.[2, С. 18]

Чеченське спецтерор-середовище складається не з одних лише чеченців, хоча вони і переважають. Є там і росіяни, українці, прибалти, азербайджанці, турки, афганці, грузини. Біля Поволжя включаються члени татарських і башкирських націоналістичних і радикально-ісламських організацій. Велику поміч "Ічкерії" робить українська УНА-УНСО і кримсько-татарскі екстремісти. Через Україну (Лисичанский і Кременчуцький нафтоперегонные заводи) йде чимала частина чеченської нафтової контрабанди. "Чеченський" експорт кольорових металів із Казахстану забезпечують також казахські, естонські і німецькі "комерсанти". Наркобізнес йде через агентуру в Поволжжя, Прибалтику, на Україну.

Головна перевага чеченського спецтероризма перед будь-яким звичайним криміналом - те, що усі його операції підтримуються легалізованими структурами спецтерористичної "держави Ічкерія" і його офіційними представниками. Саме тому йому вдалося захопити домінуючі позиції в Росії і СНД.

Чечня сьогодні - хрестоматійний приклад "спецтерористичної квази-державності". Там спецтероризм має потужні розвідувальні, диверсійні, військові, штабні, аналітичні структури світового класу, яким сприяють висококваліфіковані спеціалісти з різних спецслужб планети.

Проте слід зазначити, що ніякий будьоновськ і кізляр не відбулися б без дудаївскої спецагентури в російських спецслужбах, держоборонах і ЗМІ. Роздивимося в цьому світлі "історію Ічкерії". [12,С. 1]

Листопад 1991. Після рішення ВР Росії й указу Єльцина про незаконність режиму Дудаєва в Грозний спрямовують ОМОН. Вся зброя котра "випадково" надається в інший літак і приземляється на іншому аеродромі. У результаті беззбройних бійців блокують у Грозному і виганяють ні з чим.

На початку 1992 із Чечні виводяться російські війська - залишивши Дудаєву 400.000 одиниць стрілецької зброї, 200 літаків, бронетехніку й артсистеми, у т. ч. "Град".

Коли в серпні 1992 і березні 1993 режим Дудаєва відчуває економічні трудності - із Москви прибувають мільярди рублів наявними. При цьому Чечні продовжують пільги на нафтопоставки й експорт нафти.

Штурм Грозного в листопаді 1994 - навмисно провальний із трансляцією провалу на весь світ.

Провалено антитерористичну операцію в Будьоновску з показом її в ЗМІ як оглушливої поразки Росії і наступним відводом військ на фронті з кров"ю завойованих позицій.

Бездарна операція в Первомайську із відходом керівництва терористів через "потрійне оточення і 38 снайперів".

І усе це відповідно подається в "незалежних" ЗМІ.

Одного цього перерахування достатньо для діагнозу: СПЕЦТЕРОРИЗМ і ніщо інше. У світлі цього не дивовижно буде, якщо і Дудаєв коли-небудь "воскресне".

Чечня сьогодні - перша у світовій історії спроба легалізації спецтероризму в державній формі, що явно і неявно підтримує значну кількість держав і міжнародних організацій типу Заради Європи. Чи треба говорити, що чекає людство, якщо спроба вдасться і за "першопрохідниками" підуть спецтерористи в інших регіонах світу? [16, С. 5-6]

3.3. Методи боротьби з тероризмом.

Ще кілька десятиліть тому було зрозуміло - боротися з тероризмом лише на національному (в окремій державі) рівні важко. Особливо очевидним це стало в останню чверть століття. Справа не тільки у тому , що почастішали вибухи, які вже забрали життя тисяч і тисяч безневинних жертв. Із розвитком комунікацій і демократичних свобод , з лібералізацією прикордонних інституцій зло під назвою тероризм стало легше перетікати із держави у державу, ховатися під різноманітними благопристойними личинами… Пробив час спільних дій! Тим паче, що й ”табору соціалізму’’, а разом з ним ’’залізних завіс’’ вже немає. Колективна боротьба з однією з найбільших пошестей ХХ століття стала здійснюватися у двох площинах юридично-правовій і конкретно-правоохоронній. У всякому разі так виглядають справи у Європі.

Зачувши по телевізору, що такого і такого терориста розшукує Інтерпол, ми впевнені, зловмисник зрештою опиниться за гратами. Насправді ж йдеться лише про надання зацікавленій стороні потрібної інформації. Якщо злочинця вже й заарештовано десь, від цього до видачі його певній державі, а тим паче суворого й справедливого суду, дуже далеко. Бо на заваді, здавалося б, логічних і швидких дій карних органів, безліч правових перепон, зумовлених законодавствами окремих, часом зовсім відмінних у конституційному відношенні країн.[8, С. 11]

А поки політики, уряди з участю найкращих працівників працюють над зближенням різноманітних законодавств, торуючи спільний шлях у боротьбі з поставленим на конвеєр радикалізму й ненависті терором, міцніє багатостороння взаємодія правоохоронних органів. Власне, така співпраця постала на часі вже після Першої світової війни, коли у зв’язку зі зростанням злочинності виникла потреба мати міжнародне досьє на людей з сумнівною біографією. Ще в 1923 році у Відні було створено Міжнародну комісію кримінальної поліції. Встигла вона й дещо зробити. Та Друга світова війна припинила її існування. І тільки 1956 року міжнародна спільнота повертається до втілення у життя доброї старої ідеї. Виникає Інтерпол - Міжнародна організація кримінальної поліції, у статті 2 статуту якої записано, що вона бачить свою мету в ’’забезпеченні й розвитку взаємодопомоги між національними поліцейськими органами у рамках національних законів країн, які входять до неї і при повазі до Декларації прав людини”.

Цікаво, що навіть маючи у своєму складі структуру, яка відповідає за боротьбу з тероризмом, на універсальне, юридичне тлумачення цього поняття Інтерпол не спромігся. Інтерпол не має, власне, поліцейських повноважень. Боротьба зі злочинністю взагалі і терористами зокрема зводиться в основному до обміну інформацією про підозрюваних, чому й слугує величезна за обсягом база даних. Тобто те, про що мріяла Європа після Першої світової війни, ніби збулося. Однак роль Інтерполу як міжнародного інформатора в галузі злочинності ще часто залежить від дипломатичної сфери того чи іншого партнера, доброї волі до співробітництва окремих членів цієї організації. Одне слово, від нього самого залежить не все.

Крім Інтерполу, боротьбою з міжнародним тероризмом у Європі займаються й такі міждержавні спеціалізовані групи, як Бернський і Віденський клуби, Неформальна робоча група (об’єднує держави ЄС і Норвегію). У Євросоюзі є ще дві структури, група Треві і група Шенген. Вони також причетні до різних аспектів анти терористичної діяльності. Відоміша з них Шенгейська група. Саме вона спричинила підписання Шенгейської конвенції, яка висунула завдання знести антитерористичні зусилля країн-учасниць до єдиного правового поля. Як у кожному міжнародному об’єднанні по боротьбі з тероризмом, тут є розгалужена інформатизована система, солідна база відповідних даних. Але, крім цього, скажімо, поліцейські вже мають бодай обмежене право (лише застосовуючи наземні засоби) переслідувати злочинців країн, які входять до Шенгейської зони.[2, С. 21]

За злочинністю без кордонів покликана стежити і структура, започаткована з ініціативи Гельмута Коля та Франсуа Міттерана – Європол, або Центральне європейське бюро кримінальної поліції. По ідеї Європол міг би також бути ефективним інструментом у боротьбі з тероризмом. Та поки що тут займаються в основному наркомафією.

У вересні 1999 року у Страсбурзі відбулася сесія Парламентської асамбллеї Ради Європи. На ній саме і йшлося про посилення боротьби з міжнародним тероризмом. Рекомендовано також розширити діяльність Європолу, охопити нею всі країни – члени Ради Європи. Тобто йдеться й про Україну.[7, С.16]

Світ нині, як ніколи, усвідомлює загрозу войовничого націоналізму, сепаратизму й екстремізму в усіх його проявах. Це одна з головних причин внутрішньодержавних конфліктів, регіональної нестабільності. На 54 – й сесії Генеральної Асамблеї ООН, яка відбулася восени 1999 року, з особливою тривогою говорилося про актуальність тіснішого міжнародного співробітництва у протиборстві тероризму. Було запропоновано завершити підготовку проекту Конвенції про боротьбу з актами ядерного тероризму, розробити й прийняти Декларацію принципів взаємодії країн у цій справі, підтримано ініціативу проведення під егідою ООН у 2000 році конференції з анти терористичних проблем або спеціальну сесію Генеральної Асамблеї. Адже перемогти державам лихо поодинці, без спільних зусиль і застосування взаємо узгодженого міжнародного права важко. Як і до цього, міжнародна спільнота наполегливо шукає шляхи політичного, безкровного врегулювання цього питання, прагне зняти глобальну напругу засобами, які не дискредитували б сучасні демократичні цінності.

Проте Повертаючись до сьогодення зазначимо, що наприкінці січня 2000 р. глави держав СНД ухвалили рішення розробити міжнародну цільову програму боротьби з міжнародним екстремізмом і бандитизмом у всіх його проявах та передбачили можливість створення єдиного антитерористичного центру Співдружності. 21 червня 2000 року відповідне рішення було прийнято на саміті глав держав у Москві.відповідні рішення щодо приєднання України до цієї спільної антитерористичної діяльності були підписані Україною "із застереженнями" ("Урядовий кур"єр", 22 червня 2000 р.), які стосувалися, зокрема, рішення за Програмою держав-учасниць СНД по боротьбі з міжнародним тероризмом та іншими виявами екстремізму на період до 2003 року, а також рішення про створення Антитерористичного центру держав-учасниць СНД.

ВИСНОВКИ

Завдяки поглибленому вивченню даної проблеми ми зробили ряд узагальнень та зробили певні висновки.

У даній роботі були визначені поняття …, встановлені причини виникнення …; дана характеристика …

Були виконані наступні завдання:

Тероризм як масове і політично значиме явище - результат повальної "деідеологізації", коли окремі групи в суспільстві легко ставлять під сумнів законність і права держави, і яскраво виправдовують свій перехід до терору для досягнення власних цілей.

Найважливішим чинником є і те, що "сильні світу цього" чим далі, тим більше прагнуть підмінити Історію людства - Грою Без Правил, де спецтероризм є дуже ефективним інструментом. При цьому вони не думають, що "інструмент" цей може якось вийти з підпорядкування і почати грати самими "гравцями".

Таємні операції, нажаль стали необхідним і повсюдно використовуваним інструментом міждержавної боротьби. Ніколи не можна забувати, що тероризм - інструмент, спроможний вийти з під контролю і передати весь світ у владу терористів-інтернаціоналістів.

Що стосується практичних тактик і технологій по боротьбі з тероризмом, то антитерористичні служби США, Ізраїлю, Франції й інших країн рекомендують:

- попередження, блокування тероризму на початковій стадії і недопущення становлення і розвитку його структур;

- недопущення ідеологічного виправдання терору під прапорами "захисту прав нації", "захисту віри" і т. п. , поширення тероризму всіма силами ЗМІ;

- передача всього керування антитерористичною діяльністю найбільш надійним спецслужбам при невтручанні в їхню роботу будь-яких інших органів керування;

- використання договорів з терористами тільки цими спецслужбами і тільки для прикриття підготування акції по повному знищенню терористів;

- ніяких поступків терористам, жодного безкарного теракту, навіть якщо це коштує крові заручників і випадкових людей - тому що практика показує, що будь-який успіх терористів провокує подальше зростання терору і кількості жертв;

- спеціальні психологічні операції ЗМІ, що подають придушення теракту як трагічну необхідність, протиставляючи "чорноту" терору "чистоті" тих, хто з ним бореться.

Всю серйозність сучасного тероризму країни західної демократії усвідомили давно, і у відповідності з цим розробили цілу методологічну систему антитерористичної боротьби. Багато в чому вони досягли вражаючих успіхів. Цілі напрямки терористичної діяльності на даному етапі стали абсолютно неефективними, зіткнувшись із сучасною ретельно розробленою методикою антитерористичних контракцій.

Таким чином можно зробити висновок, що ми живемо у динамічному і моторошно-непередбачуваному світі, де невелика, на перший погляд, помилка може стати причиною загибелі всього людства. Тому треба усвідомити, що далеко не кожну проблему нашої технотронної цивілізації можна вирішити суто технічними методами. Просте знищення терористів — це відтинання голів гідрі, в якої замість однієї відрубаної миттю виростають дві нові. Не антитерористичні спецпідрозділи, а цілий комплекс заходів, що ліквідуватимуть самі передумови виникнення та існування тероризму може відвернути можливі катастрофи, котрі інакше є просто неминучими.

ЛІТЕРАТУРА :

1. Волощук П. Близький Схід // Підтекст. – 1997. - №23. – С. 42-51.

2. Давыдов Е. Терроризм: истоки и эволюция цели и средства // Досье секретных служб. – 2000. - №1. – С. 18-22.

3. Долгин Н., Малишев В. Тероризм - угроза обществу // Основы безопасности жизнедеятельности. – 2000. - №3. – С. 129 – 138.

4. Дорошенко А. Терор і тероризм // Політика і час. – 1997. - №8. – С. 24-31

5. Ємельянов В. Об’єкт тероризму: його ознаки //Право України. – 1999. -№11. – С. 72-75.

6. Змеевский А., Гарабрин В. Тероризм. Нужны скоординированые усилия мирового сообщества // Международная жизнь. – 1996 - №4. – С. 46-63.

7. Івченко В.І. Тероризм // Політика і час. - 2000. - №1. - С. 16-21.

8. Івченко В.І. Тероризм // Політика і час. - 2000. - №2 - С. 8-12.

9. Комисаров В.С., Емельянов В.П. Террор, терроризм, «государственный терроризм»: понятие и соотношение // Вестник Московского университета. - 1999. - №5. – С. 34- 46.

10. Косырев Д. Чеченский день в Страсбурге // Независимая газета. – 2000. - №19. - С. 8.

11. Крот А. Биохимический терроризм // Підтекст. – 1997. - №1. – 14–19.

12. Марков М.М. Тероризм – 1997. – Дуель. - № 14 (36). - Date: 15-07-97.

13. Международные террористы по-прежнему в цене // Зеркало недели. – 1998. - №18. – С. 6-9.

14. Морозов Г.И. Международный терроризм // США экономика, политика, идеология. - 1997. - №11, №12.

15. Пастернак-Таранущенко Т. Проблема терроризма в свете теории нестабильности // Підтекст. – 1998. - №21. – С. 16-18.

16. Хлобустов. О.М. Терроризм в современной Росии // М. – 1998. – С. 1-8.

17. Яцько А. Онтологія насильства: терор і тероризм як елементи політичної боротьби // Українські проблеми. – 1998. - №1. – С. 34- 62.




 




 

Записник:
Вибранних робіт  

На данній час, в нашій базі:
Реферати: 5481
Розділи по алфавіту:
АБВГДЕЖЗ
ИЙКЛМНОП
РСТУФХЦЧ
ШЩЪЫЬЭЮЯ

 

Ключеві слова: Проблема терроризму у пострадянському просторі | Реферат

РефератБанк © 2019 - Банк рефератів, дипломні, курсові роботи - безкоштовно.
https://oncesearch.com

topobzor.info

www.agroxy.com/prodat/kukuruza-141/poltavskaya-obl