Головна   Додати в закладки Ринкова економіка | Реферат


Безкоштовні Реферати, курсові, дипломи - ceramicsink.info Безкоштовні Реферати, курсові, дипломи - ceramicsink.info | Реферат банк.
 Пошук: 

 

 




Ринкова економіка - Реферат


Категорія: Реферати
Розділ: Економічні теми
Розмір файла: 40 Kb
Кількість завантажень:
82
Кількість переглядів:
1830
Описання роботи: Реферат на тему Ринкова економіка
Дивитись
Завантажити


Вступ

Вся економічна теорія побудована на постулаті про те, що змінення стимулів впливає на людину завбаченими засобами. Зазвичай обирається той спосіб, який передвіщає нам більше користі та менше витрат.

Це – основоположний принцип економічної теорії, але він діє й у інших сферах життя. Стимули вносять свою вагу практична усюди. Якщо розглядати ринкову економіку, то цей постулат означає, що споживач купує більше товарів, коли ціна падає, та менше, коли вона зростає. Виробники ж, навпаки, поставляють більше товару, коли ціна на нього зростає, та менше – коли вона падає. В результаті і покупці, і продавці так реагують на стимул – ринкову ціну, що їх дії балансують попит і пропозицію. Якщо покупці бажають придбати товару більше, ніж мають намір надати продавці, ціна на нього неминуче зросте. Більш висока ціна зменшує споживання і стимулює виробництво, тим самим, зрівноважуя попит і пропозицію. І, навпаки, якщо споживач не бажає купувати товар, який є в наявності, накопичені у виробників запаси чинять опір на його ціну. У свою чергу, більш низька ціна стимулює споживання і гальмує виробництво товару до того моменту, до якого попит не зрівноважиться пропозицією.

За останні декілька століть людству вдалося істотно збільшити виробництво і покращити якість життя. Зараз економічний прогрес відчиняє більш ефективніші методи перевтілення ресурсів у жадані товари і послуги. Але людина завжди буде відчувати дефіцит. Ресурси у світі обмежені, а людські бажання не мають змоги закінчитись.

Попит на товар – сигнал споживача, який показує підприємцю, що треба виробляти. Витрати на закупку товарів нагадують підприємцю, що існують й інші і інші галузі, потребуючі таких самих ресурсів.

У результаті виробники мають сильний стимул постачати на ринок тільки ті товари, які будуть продані по ціні, не меншій, ніж витратам на виробництво товару.

Товар може бути наданий людині або групі людей безкоштовно, тільки якщо за нього хтось заплатить, але це тільки перерозподілить витрати, не поменшуючи їх. Політики часто говорять про безкоштовну освіту, медицину, житло тощо. Ці слова можуть тільки ввести в оману, тому що ні одне з благ не дається безкоштовно – для виробництва кожного з них потрібні дефіцитні ресурси, а гроші на їх виробництво можна взяти через підвищення податків.

Наприклад, будови, праця й інші ресурси, залучені до процесу освіти, могли бути використані для виготовлення харчів, одежі, обладнання тощо. Витрати на процес освіти – це коштовність тих товарів, від яких прийшлось відмовитись у результаті того, що необхідні для їх виробництва ресурси були витрачені на освіту. Уряд може перекласти ці витрати на інші галузі, але позбавитись їх неможливо.

Правило «за все треба платити» діє у всіх життєвих випадках.

Ринкова економіка

Суть ринкової економіки полягає у тому, що роль держави зводиться частково до рішення третього питання і виявляється в основному в перерасподілі коштів та розв"язанні соціальних завдань і питань, все інше вирішує ринок виходячи з попиту, пропозиції, зацікавленості тощо.

Завдання ринкової економіки можуть бути вирішені успішно, якщо усі суб"єкти працюють злагоджено.

Банк

Бізнес

Сімейні господарства

Законодавчо-регулювальнична діяльність

Мал. 1.1. Спрощений вид економічної системи.

1-ша група – сімейні господарства, 2-а група – держава, бізнес, банки.

Державні організації – безприбуткові, які займаються за рахунок державного бюджету і які займаються керівництвом і координацією діяльності на усіх рівнях.

Бізнес – вид комерційної діяльності, який передбачає отримання прибутку, але він передбачає і внесення приватного капіталу.

Банки – усі грошові кошти, які переміщуються між іншими елементами.

Позначення: гроші

товар

Бізнес

Уряд

(держава)

Ринок товарів і

послуг

Сімейні господарства

Овал: Ринок факторів виробництва

Мал. 1.2. Функціонування економічної системи у виді обертання грошей.

Фактори виробництва (ресурси):

  1. земля, корисні копалини;
  2. капітал (гроші, майно);
  3. труд (трудові ресурси);
  4. інформація;
  5. здібність до комерційної діяльності (підприємництво).

Основні принципи економічної діяльності:

  1. а) економічна свобода (свобода вибору діяльності); б) свобода прийняття керівницьких рішень (самостійність); в) необмежена відповідальність прийняте рішення (ризик);
  2. конкуренція (змагання за більш повне вираження своїх інтересів); автоматизм регулювання, який базується на конкуренції, попиті та пропозиції.

замовленнявідрахування, податки

Внутрішнє

Зовнішнє середовищесередовище

фінансовіСистема управління

ресурси

Господарський

механізм

Адміністра- Соціально -

Економічний тивно – орга- психологіч-

механізм нізаціонний ний

механізм механізм

результати ресурси

Мал. 1.3. Структура економічного об"єкту.

Система управління – це сукупність функціональних структурних підрозділів підприємств, які виконують оперативне і стратегічне (довгострокове) управління виробництвом.

Об"єкт виробництва – це сукупність засобів виробництва, предметів труда, використовуя які працівники виробляють продукцію або послуги (промислового або непромислового характеру).

Господарський механізм – це сукупність методів і засобів, за допомогою яких система управління використовує ефективне керівництво виробничими процесами або об"єктом виробництва.

Економічний механізм – це сукупність економічних зв"язків між підрозділами та економічними регуляторами, які функціонують на рівні підприємства, але які враховують зовнішнє середовище.

Адміністративно-організаціонний механізм – це сукупність наказів, розпоряджень, інструкцій.

Соціально-психологічний механізм – це сукупність впливу на людину, з метою досягання деяких поставлених цілей.

Підприємство

Підприємство – це організаційно відокремлена і економічно самостійна основна (первинна) ланка виробничої сфери народного господарства, що виготовляє продукцію (виконує роботу або надає платні послуги).

Для практики господарювання в ринкових умовах, кваліфікованого управління підприємствами виключно важливим є їх чітка і повна класифікація за певними ознаками. Загальна кількість виокремлених і згрупованих видів підприємств залежить від числа відібраних класифікаційних ознак. Достатньо повна класифікація підприємств має бути забезпечена за умови використання таких ознак: 1) мета і характер діяльності; 2) форма власності майна; 3) належність капіталу; 4) правовий статус і форма господарювання; 5) галузево-функціональний вид діяльності; 6) технологічна і територіальна цілісність; 7) розмір за чисельністю працівників.

• Для переважної більшості підприємств властивим є комерційний характер діяльності з одержанням прибутку. До некомерційних відносяться звичайно благодійницькі, освітянські, медичні, наукові та інші підприємства невиробничої сфери народного господарства.

• Приватними є підприємства, що засновані на власності майна окремих громадян, з правом найму робочої сили. До цього виду відносять також індивідуальні та сімейні підприємства. Вони базуються відповідно на власності майна однієї особи або членів однієї сім"ї, виключно їх особистій праці.

Колективне — це таке підприємство, що ґрунтується на власності його трудового колективу, а також кооперативу, іншого статутного товариства або громадської організації.

В Україні функціонують власне державні та державні комунальні підприємства. Їх майно вважається відповідно власністю загальнодержавних чи адміністративно-територіальних одиниць.

Якщо підприємство засноване на базі об"єднання майна різних власників (юридичних осіб та громадян), то його називають спільним підприємством (зі змішаною формою власності).

• За належністю капіталу і контролю прийнято розрізняти підприємства (фірми): національні — капітал належить підприємцям своєї країни; закордонні — капітал є власністю іноземних підприємців повністю або у певній частині, що забезпечує їм необхідний контроль; такі підприємства створюються у формі філіалів або дочірніх фірм та реєструються в країні місцезнаходження; змішані.

• Капітал належить підприємцям двох або декількох країн;

Їх реєстрація здійснюється в країні одного з засновників такого підприємства, це зумовлює місцезнаходження його штаб-квартири; якщо метою створення змішаного підприємства слугує спільна підприємницька діяльність, то його називають спільним. Саме такі численні спільні підприємства функціонують у різних галузях народного господарства України.

• Найбільш важливою є класифікація підприємств (фірм) за правовим статусом і формою господарювання. Одноосібне підприємство є власністю однієї особи або родини; воно несе відповідальність за свої зобов"язання усім майном (капіталом).

• Технологічною і територіальною цілісністю володіють так звані материнські (головні) підприємства або фірми. Особливістю діяльності їх є те, що вони контролюють інші фірми. В залежності від розміру капіталу, що належить материнській (головній) фірмі, а також правового статусу та ступеню підпорядкованості підприємства, які знаходяться у сфері впливу головної фірми, можна підрозділити на дочірні і асоційовані, філіали, і Дочірнє підприємство (компанія) — юридичне самостійне організаційне утворення, що здійснює комерційні операції і складає звітний баланс; проте материнська фірма суворо контролює діяльність усіх своїх дочірніх компаній, оскільки володіє контрольним пакетом їх акцій, і асоційоване підприємство є самостійним; воно не знаходиться під контролем фірми, яка володіє його акціями. На відміну від дочірніх і асоційованих підприємств філія не користується юридичною і господарською самостійністю, не має власного статуту та балансу, діє від імені і за дорученням головного підприємства, має однакову з ним назву. Майже весь акціонерний капітал філії належить і материнській фірмі.

З-поміж суб"єктів господарської діяльності осібно відокремлюються малі (дрібні) підприємства, що складають основу малого бізнесу. До них відносяться господарюючі суб"єкти з чисельністю працюючих: у промисловості та будівництві — до 200 чол.; в інших галузях виробничої сфери — до 50 чол.; науці і науковому обслуговуванні — до 100 чол.; галузях невиробничої сфери — до 25 чол.; роздрібній торгівлі — до 15 чол.

Зрештою класифікація підприємств (фірм) за галузево-функціональним видом діяльності в цілому зрозуміла з самої назви окремих їх груп (видів). Пояснення потребують хіба що лізингові підприємства. У світовій економіці під такими господарюючими суб"єктами розуміють міжнародні орендні фірми-продуценти, які за відповідну плату здають в оренду товари споживчого призначення, обчислювальну техніку, різноманітне технологічне устаткування, транспортні засоби тощо.

Підприємства (фірми) мають право на добровільних засадах об"єднувати свою науково-технічну, виробничу, комерційну та інші види діяльності, якщо це не суперечить чинному антимонопольному законодавству. Як свідчить світовий і вітчизняний досвід господарювання в умовах ринкової економіки, підприємства (фірми) можуть створювати різні за принципами і цілями добровільні об"єднання.

• асоціації -- найпростіша форма договірного об"єднання підприємств (фірм, компаній, організацій) з метою постійної координації господарської діяльності. Асоціація не має права втручатися у виробничу і комерційну діяльність будь-якого з її учасників (членів);

• корпорації — договірні об"єднання господарюючих суб"єктів на основі інтеграції їх науково-технічних, виробничих та комерційних інтересів, з делегуванням окремих повноважень централізованого регулювання діяльності кожного з учасників;

• консорціуми — тимчасові статутні об"єднання промислового і банківського капіталу для досягнення загальної мети (наприклад, здійснення спільного великого господарського проекту). Учасниками консорціуму можуть бути державні і приватні фірми, а також цілі держави (наприклад, Міжнародний консорціум супутникового зв"язку);

• концерни — форма статутних об"єднань підприємств (фірм), що характеризується єдністю власності і контролю; об"єднання відбувається найчастіше за принципом диверсифікації, коли один концерн інтегрує підприємства (фірми) різних галузей економіки (промисловість, транспорт, торгівля, наукові організації, банки, страхова справа). Після створення концерну господарюючі суб"єкти втрачають свою самостійність, підпорядковуються звичайно фінансовим структурам. В сучасних умовах значно розширюється мережа міжнародних концернів;

• картелі — договірне об"єднання підприємств (фірм) переважно однієї галузі для здійснення спільної комерційної діяльності — регулювання збуту виготовлюваної продукції;

• синдикати — організаційна форма існування різновиду картельної угоди, що передбачає реалізацію продукції учасників через створюваний спільний збутовий орган або збутову мережу одного з учасників об"єднання. Подібним чином може здійснюватись закупівля сировини для всіх учасників синдикату. Така форма об"єднання підприємств є характерною для галузей з масовим виробництвом однорідної продукції;

• трести — монополістичне об"єднання підприємств, що раніше належали різним підприємцям, в єдиний виробничо-господарський комплекс. При цьому підприємства повністю втрачають свою юридичну і господарську самостійність.

• холдінги — специфічна організаційна форма об"єднання капіталів; державницьке інтегроване товариство, що само безпосередньо не займається виробничою діяльністю, а використовує свої фінансові кошти для придбання контрольних пакетів акцій інших підприємств, які є учасниками концерну або другого добровільного об"єднання. Завдяки цьому воно здійснює контроль за діяльністю таких підприємств. Об"єднувані у холдінгу суб"єкти мають юридичну і господарську самостійність. Проте вирішення основних питань їх діяльності належить холдінговій фірмі;

• фінансові групи — об"єднання юридичне та економічно самостійних підприємств (фірм) різних галузей народного господарства. На відміну від концерну фінансові групи очолюють один або декілька банків, які розпоряджаються капіталом підприємств (фірм, компаній), що входять до них, координують усі: сфери їх діяльності.

В сучасних умовах ринкового господарювання основними широко впроваджуваними формами добровільних об"єднань підприємств (фірм, організацій) дедалі більше стають концерни, корпорації та фінансові групи.

Результативність господарської діяльності підприємства визначається рівнем організації не тільки основних виробничих процесів. В умовах подальшого вдосконалення технічної бази виробництва все більшого значення набувають питання раціональної організації допоміжних та обслуговуючих процесів, тобто розвитку інфраструктури підприємства.

Інфраструктура — це сукупність складових частин якого-небудь об"єкту, які мають підпорядкований допоміжний характер та забезпечують умови для нормальної діяльності об"єкту в цілому.

Інфраструктура підприємства — це комплекс цехів, господарств та служб підприємства, які забезпечують необхідні умови для функціонування підприємства. Інфраструктура являє собою своєрідний "тил виробництва", без якого неможлива нормальна робота підприємства. При цьому розрізняють виробничу та соціальну інфраструктури (мал. 1.4).

Виробнича інфраструктура підприємства — це сукупність підрозділів, які прямо не беруть участі у створенні основної (профільної) продукції підприємства, але своєю діяльністю сприяють роботі основних цехів, створюючи необхідні для цього умови.

Виробничу структуру підприємства, зокрема, складають:

— допоміжні та обслуговуючі цехи та господарства підприємства (ремонтний, інструментальний, енергетичний, транспортний, складське господарство тощо);

— допоміжні дільниці та служби, що розміщені у основних цехах;

— магістральні об"єкти, комунікаційні мережі, засоби збору та обробки інформації, природоохоронні споруди тощо.

Склад та розміри об"єктів виробничої інфраструктури підприємств залежать від галузі, типу та масштабу виробництва, особливостей конструкцій та технології виготовлення виробів, рівня спеціалізації підприємства.

Підприємство — це не лише техніко-технологічна цілісність. Сучасний менеджмент розглядає підприємство перш за все як групу людей, які об єдналися для досягнення загальної мети. Людина на виробництві е одночасно і фактором виробництва, і джерелом його розвитку. Тому " сучасне підприємство несе перед суспільством як економічну, так і соціальну відповідальність. Пряма соціальна дія для підприємства знаходить своє відображення у формуванні соціальної інфраструктури підприємства.

Соціальна інфраструктура — це сукупність підрозділів підприємства, які забезпечують задоволення соціально-побутових та культурних потреб робітників підприємства.

Соціальна інфраструктура, як правило, складається з підрозділів громадського харчування, охорони здоров"я, дитячих дошкільних закладів, закладів освіти, житлово-комунального господарства, організації відпочинку, заняття фізкультурою та спортом.

Інфраструктура підприємства

Капітальне будівництво

Мал. 1.4. Елементи інфраструктури підприємства.

Організація та стан інфраструктури суттєво впливають на економіку підприємства. В сучасних умовах у сфері технічного обслуговування виробництва на промислових підприємствах працюють від 40 до 50 відсотків всього промислово-виробничого персоналу. Це зумовлено не тільки відносно, великими обсягами робіт по обслуговуванню основного виробництва. Багато допоміжних та обслуговуючих операцій за своїм характером важко піддаються механізації та автоматизації. Через нестабільність, нерегулярність та різноманітність ці операції досить важко планувати, нормувати та регламентувати. Для допоміжних підрозділів характерні одиничний та дрібносерійний типи виробництва зі значним обсягом ручної праці. Роздробленість допоміжних та обслуговуючих служб і господарств, низький рівень їх спеціалізації та централізації зумовили їх відсталість у технології та організації праці. Аналіз господарської діяльності підприємств свідчить про суттєвий розрив у техніко-організаційному рівні між основним та допоміжним виробництвом. На допоміжних та обслуговуючих операціях нижчий рівень механізації і автоматизації, значно вище доля ручної праці, що перетворює інфраструктуру у вузьке місце більшості цітчизняних підприємств.

Прогрес у розвитку техніки та технології основного виробництва викликає необхідність адекватних змін виробничої -інфраструктури підприємств. Підвищення рівня механізації і автоматизації виробничих процесів збільшує обсяги та складність робіт щодо ремонту, догляду" та налагоджування устаткування, передбачає значне розширення номенклатури інструменту, оснастки та пристосувань. Перехід до нових технологій та прискорення технологічних режимів роботи устаткування підвищує вимоги до якості і збільшує потреби у різних видах енергії. Ускладнення виробничих процесів та поглиблення внутрішньовиробничих зв"язків між підрозділами збільшують обсяги робіт по транспортуванню. Постійно зростають навантаження на комунікаційні мережі підприємства. Все це суттєво підвищує роль і значення виробничої інфраструктури підприємства.

Для досягнення високих господарських результатів діяльності підприємства недостатньо раціонально організувати робочі місця, налагодити їх забезпечення та функціонування. Важливо створити комфортне соціальне середовище, сприятливий психологічний клімат, активізувати соціальну мотивацію праці. Все це безпосередньо впливає на продуктивність праці і кінцеві результати діяльності підприємства.

В сучасних умовах досягнення високих техніко-економічних показників виробництва неможливо без збалансованого розвитку як основного виробництва, так і виробничої та соціальної інфраструктури.

Конкурентоспроможність

Важливим атрибутом ринкової економіки є конкуренція. Сам ринок, механізм його дії не може нормально існувати без розвинутих форм конкуренції. Як слушно стверджував відомий англійський економіст Ф. Хайєк, «суспільства, які покладаються на конкуренцію, успішніше за інших досягають своєї мети ».

Конкуренція - це суперництво між учасниками ринкового господарства за найвигідніші умови виробництва, продажу і купівлі товарів та послуг, за привласнення найбільших прибутків. Такий вид економічних відносин існує тоді, коли виробники товарів виступають як самостійні, ні від кого незалежні суб"єкти, їхня залежність пов"язана тільки з кон"юнктурою ринку, бажанням виграти у конкурентів позиції у виробництві та реалізації своєї продукції. В ринкових відносинах конкуренцію - природно і об"єктивно існуюче явище - можна розглядати як закон товарного господарства, дія якого для товаровиробників є зовнішньою примусовою силою до підвищення продуктивності праці на своїх підприємствах, розширення масштабів виробництва, прискорення НТП, впровадження нових форм організації виробництва і систем зарплати тощо.

Виникнення ринкової економіки знаменується появою вільної конкуренції. Але існування купівлі-продажу товарів, використання грошей може бути і без неї. Ось чому треба з"ясувати як виникає конкуренція.

Першою умовою виникнення конкуренції є наявність на ринку великого числа незалежно діючих виробників будь-якого конкретного продукту або ресурсу. Якщо виробництво зосереджено в руках одного власника, то панує монополія, яка по суті заперечує конкуренцію. Монополія і конкуренція - це антиподи.

Друга умова виникнення конкуренції - це свобода вибору господарської діяльності виробників. Кожний з них не тільки визначає що виробляти, а й має право вносити будь-які зміни у виробництво, визначати його обсяги тощо.

Третьою умовою виникнення конкуренції є відповідність між попитом і пропозицією. Якщо, припустимо, попит перевищує пропозицію, то у покупця не має свободи вибору, оскільки через дефіцит уся продукція реалізується. Там, де є дефіцит, там немає вільної конкуренції.

Четвертою умовою виникнення конкуренції слід вважати наявність ринку засобів виробництва. У конкурентній боротьбі велике значення має встановлення високої норми прибутку, яка по суті є орієнтиром у виборі господарської діяльності. Однак вибір діяльності показує тільки можливість виробництва. Для того щоб ця можливість перетворилась на дійсність, потрібно, маючи грошовий капітал, перетворити його на засоби виробництва.

Конкурентоспроможність підприємства визначається за допомогою трьох груп показників, які відображають конкурентоспроможність продукції що випускається та ефективність використання ресурсів.

Перша група включає показники, які характеризують економічні параметри, - собівартість, ціну виробу та споживання, умови платежу та поставок, строки та умови гарантії і т. д.

Друга група включає показники, які характеризують стан та використання живої праці, основних виробничих фондів, матеріальних затрат, обігових коштів, а також фінансовий стан підприємства.

Третя група – нормативні параметри, які показують чи відповідає виріб стандарту, нормам, правилам, що регламентують кордони, з яких даний параметр не має права виходити. До їх числа відносяться показники надійності, ресурс виробу, безвідмовність, довговічність, ремонтоздатність. До нормативних параметрів відносяться також ергономічні параметри (гігієнічні, фізіологічні, психологічні та ін.), які демонструють відповідність товару якостям людського організму та людської психіки, визначають зручність роботи, швидкість стомлення.

Конкурентоспроможність продукції – це характеристика продукції, яка відображає її відмінність від товару – конкурента як по ступені відповідності конкретної суспільної потреби, так і по витратах на її задоволення.

Показник, який виражає таку відмінність, визначає конкурентоспроможність аналізуємої продукції по відношенню до товару-конкуренту.

Конкурентоспроможність будь-якої продукції може бути визначена тільки в результаті порівняння, і тому являється відносним показником.

Конкурентоспроможність визначається сукупністю властивостей цієї продукції, які входять в склад її якості та важливих для споживача, визначають затрати споживача при купуванні, вживанні (експлуатації) та утилізації продукції.

Схема 1.1. Загальна схема оцінки конкурентоспроможності продукції.

Оцінка конкурентоспроможності починається з визначення мети дослідження:

- якщо необхідно визначити положення даного товару серед аналогічних, буде достатньо провести їх пряме порівняння по найважливішим параметрам;

- якщо метою дослідження являється оцінка перспектив збуту товару на конкретному ринку, то в аналізі повинна використовуватися інформація, яка включає відомості про вироби, які вийдуть на ринок в перспективі, а також відомості про зміни діючих в країні стандартів і законодавства, динаміки споживчого спросу. Незалежно від цілей дослідження, основою оцінки конкурентоспроможності являється вивчення ринкових умов, яке повинно проводиться постійно, як до початку розробки нової продукції, так і в ході її реалізації. Задача полягає в необхідності виділення тієї групи факторів, які впливають на формування попиту в певному секторі ринку:

- розглядаються зміни у вимогах постійних заказчиків продукції;

- аналізуються напрямки розвитку аналогічних розробок;

- розглядаються сфери можливого використання продукції;

- аналізується круг постійних покупців;

На основі вивчення ринку та вимог покупців обирається продукція, по якій буде проводитися аналіз чи формуватися вимоги до майбутнього виробу, а далі визначається номенклатура параметрів, які приймають участь в оцінюванні.

При аналізі повинні використовуватися ті ж самі критерії, якими оперує споживач, обираючи товар.

По кожній з груп параметрів проводиться порівняння, яке показує наскільки ці параметри близькі до відповідного параметру потреби.

Аналіз конкурентоспроможності починається з оцінки нормативних параметрів. Якщо хоча б один із них не відповідає рівню, який передбачений нормативними нормами та стандартами, то подальша оцінка конкурентоспроможності продукції не має сенсу, незалежно від результату порівняння по іншим параметрам.

На наступному етапі проводиться підрахунок групових показників, які в кількісній формі виражають відмінність між аналізуємою продукцією та потребою по даній групі параметрів та дозволяє судити про ступінь задоволення потреби по цій групі.

Розраховується інтегральний показник, який використовується для оцінювання конкурентоспроможності аналізуємої продукції по всіх розглядаємих групах параметрів в цілому.

В результаті оцінювання конкурентоспроможності використовуються для вироблення висновку про неї, а також - для вибору шляхів оптимального підвищення конкурентоспроможності продукції для вирішення ринкових задач.

Однак, факт високої конкурентоспроможності самого виробу являється лише необхідною умовою реалізації цього виробу на ринку в заданих об’ємах. Необхідно також враховувати форми та методи технічного обслуговування, наявність реклами, торгово-політичні відносини між країнами тощо.

Підтримка високої конкурентоспроможності означає, що всі ресурси підприємства використовуються настільки продуктивно, що воно опиняється більш прибутковим, чим його головні конкуренти. Це одночасно передбачає, що підприємство займає стабільне місце на ринку товарів та послуг , та його продукція користується постійним попитом. Однак в житті цей стан не являється незмінним.Тому керівництво підприємства повинно вміти відслідковувати зміни, що відбуваються в умовах господарювання, і проводити відповідні перетворення в політиці ведення виробництва та реалізації товарів.

Такими перетвореннями можуть бути: зміна товарної політики, впровадження нових технологій, диверсифікація виробництва, зміна організаційно-правового статусу підприємства, модернізація форм збуту продукції, вихід на нові ринки, створення спільних виробництв тощо.

Важливим моментом в проведенні перетворень по підвищенню конкурентоспроможності підприємства являється вибір їх здійснення. В ряді вітчизняних та зарубіжних робіт пропонується виходити із так званого циклу конкурентної перваги фірми –КПФ.

КПФ

ЧАС

Зародження Прискорення Уповільнення Зрілість Спад

Схема 1.2. Життєвий цикл конкурентної переваги підприємства.

Зі схеми ми бачимо, що на кожному етапі стан конкурентоспроможності підприємства різний. Але коли вона переходить в так звану зрілість, тобто стає незмінною, то рахується , що настав момент для проведення перетворень. Але при такому підході може виникнути ситуація, при якій проведення перетворень нічого не дасть. Справа в тому, що в силу різночасовості змін подій, які відбуваються в параметррах, що впливають на конкурентоспроможність підприємства в стадії загальної зрілості деякі з них будуть знаходитись в стані занепаду, і на їх зміни буде потрібно багато часу. Тому у відповідності з прийнятою стратегією розвитку підприємства необхідно віслідковувати зміни кожного фактора. Всі фактори, що впливають на конкурентоспроможність, можна розділити на дві великі групи: внутрішні та зовнішні.

Внутрішні фактори – це ті, на які підприємство впливати не може і в своєї політиці повинно сприймати їх як дещо незмінне. До них відносяться наступні:

1.Діяльність державних владних структур (фіскальна та кредитно-грошова політика, законодавство). Наприклад, в залежності від характеру податкової політики (розміри податкових ставок) підприємство буде отримувати високий прибуток чи, навпаки, зовсім його не отримувати.

2.Господарська кон"юктура, що складається. Вона включає кон"юктуру ринків сировинних та матеріальних ресурсів, ринків трудових ресурсів, ринків засобів виробництва, ринків фінансових ресурсів.

3.Розвиток родинних та підтримуючих галузей. В даному випадку мова йде про розвиток нових технологій (ресурсозберігаючих, технологій глибокої переробки), нових матеріалів та джерел енергії. Їх впровадження у виробництво підвищує науковий та виробничий портенціал підприємства.

4. Параметри попиту. Вони включають ріст попиту на товари, що виробляються підприємством, його стабільність і дозволяють підприємству отримувати високий прибуток , а також закріпити своє положення на ринку. Нестабільний попит, зміна вимог покупця до якості продукції підприємства, зниження покупної можливості населення, навпаки, не створюють умов для забезпечення певної конкурентоспроможності підприємства.

До внутрішніх (зовнішніх???) факторів відносяться наступні:

1.Діяльність керівництва та апарату управління підприємства (організаційна та виробнича структури управління, професійний та кваліфікований рівень керуючих кадрів і т. д.).

2.Система технологічного оснащення. Обновлення устаткування та технологій, тобто заміна їх на більш прогресивні, забезпечує підвищення конкурентоспроможності підприємства, підсилює внутрішню гнучкість виробництва.

3.Сировина, матеріали і напівфабрикати. Якість сировини, комплектність її перероблення та величина відходів серьйозно впливають на конкурентоспроможність підприємства. Зменшення виходу готової продукції із використовуємої сировини( це особливо характерно для харчової промисловості), некомплексна її переробка приводять до збільшення витрат виробництва, а значить, до зменшення прибутку, що, в свою чергу, не дозволяє розширити виробництво. В наслідок цього знижується конкурентоспроможність. І навпаки, покращення використання сировини, його комплексна переробка понижують витрати виробництва, а значить, підвищують конкурентоспроможність.

4.Збут продукції: його об"єм та витрати реалізації. Цей фактор серйозно впливає на підвищення конкурентоспроможності підприємства: можна добитися непоганих результатів в виробництві, випускаючи продукцію вищої якості і відносно невисокої собівартості, але все буде зведене на- нівець із-за непродуманої збутової політиці. Тому підприємство намагається здійснити ефективний збут за рахунок продажі продукції, необхідної ринкові, стимулювання збільшення об"ємів продаж, завойовуючи нові ринки збуту. Все це робиться , з однієї сторони, на основі формування “свого” покупця, проведення ефективної цінової політики тощо , а з іншої – шляхом ефективного забезпечення сировиною, необхідними матеріалами та устаткуванням по доступним цінам.

Визначивши середовище, в якому воно буде працювати, підприємству необхідно перейти до установлення своєї ролі, положення на ринку. Тут важливо виходити із максималізації тих можливостей підприємства, які відрізняють його від конкурентів.

До форм та методів максимілізації внутрішніх можливостей основі проведення технологічної політики, направленої, по-перше, на постійне внесення підприємства необхідно перш за все віднести гнучке їх використання на “ноу-хау” в технологію виробництва та образ своєї продукції, що дозволяє підприємству стати лідером у випуску даної продукцїї, по-друге, на забезпечення високої якості, по-третє, на поставку продукції в срок.

Прагнучи до гнучкого використання своїх внутрішніх можливостей, підприємство повинно забезпечити собі технологічну та економічну ефективність не нижче галузевої. Іншими словами, воно повинно найти спосіб оптимального поєднання бажаної технологічної та економічної ефективності, щоб забезпечити найкращі технологічні та економічні умови пропозиції.

Висновки

В сучасних умовах ринкової економіки основними широко впроваджуваними формами добровільних об"єднань підприємств (фірм, організацій) дедалі більше стають концерни, корпорації та фінансові групи.

Ринкова економіка не можлива без конкуренції. Тому дуже важливим є те, щоб влада не обмежувала конкуренцію з боку іноземних виробників і не перешкоджала вітчизняним підприємствам продавати свій товар за кордон. Для невеликих країн це досить вдалий варіант. Наприклад, ємність внутрішнього ринку Південної Кореї – невелика, і тому корейські автовиробники мали б великі збитки. А споживачі у невеликих країнах мали б платити більш високу ціну за автомобілі, якщо б їх було заборонено купувати у маючих невелкиі витрати великих іноземних компаній.

У конкурентному середовищі навіть найжадібніші у своєму прагненні до отримання прибутку повинні працювати на інтереси інших. Тому, я рахую, ринкова економіка є вигідною для споживача і великих монопольнх компаній, але жорсткою для невеликих неконкурентноздібних підприємств

Література

1. Азоєв Г.Л.: «Конкуренція: аналіз, стратегія і практика». М.: 1996.

2. «Економіка підприємства»: Підручник / За заг. ред. С.Ф. Покропивного. – Вид. 2-ге, перерроб. та боп. – К.: КНЕУ, 2000.

3. Мочерний С.В. та ін.: «Основи економічної теорії». / За ред. С.В. Мочерного. К.: «Академія», 1997.

4. Р. Строуп, Дж. Гвартни: «Абетка економіки». М.:1997.





 




 

Записник:
Вибранних робіт  

На данній час, в нашій базі:
Реферати: 5481
Розділи по алфавіту:
АБВГДЕЖЗ
ИЙКЛМНОП
РСТУФХЦЧ
ШЩЪЫЬЭЮЯ

 

Ключеві слова: Ринкова економіка | Реферат

РефератБанк © 2019 - Банк рефератів, дипломні, курсові роботи - безкоштовно.
https://bestseller-sales.com