Головна   Додати в закладки Телебачення і політика | Реферат


Безкоштовні Реферати, курсові, дипломи - ceramicsink.info Безкоштовні Реферати, курсові, дипломи - ceramicsink.info | Реферат банк.
 Пошук: 

 

 




Телебачення і політика - Реферат


Категорія: Реферати
Розділ: Політологія
Розмір файла: 58 Kb
Кількість завантажень:
41
Кількість переглядів:
1458
Описання роботи: Реферат на тему Телебачення і політика
Дивитись
Завантажити


План:

Вступ ……………………………………………………………… 3

Розділ 1. Становлення та вплив телебачення на політичну свідомість

Етапи становлення телебачення. Взаємопроникнення політики і телебачення ……………………………………………………… .5

Вплив телебачення на політичну свідомість ………………… 13

Агітація, пропаганда, імідж і телебачення …………………… 16

Розділ 2. Маніпуляція свідомістю і міф на телебаченні

Маніпуляція суспільною свідомістю. Роль телебачення …… 20

Телебачення як творець міфів ………………………………… .25

Висновок …………………………………………………………….28

Список використаної літератури

Вступ

Темою моєї роботи є «Телебачення і політика» — взаємозв’язок телебачення та політичної свідомості; вплив телебачення на формування політичної свідомості і політичної поведінки людини.

Мабуть важко знайти аналоги в історії, щоб інформаційний феномен за стислі терміни справив настільки величезний вплив на життя суспільства, як телебачення. За 50 із невеликим років (з перших експериментальних передач) телебачення увійшло в кожен будинок розвинених країн. За деякими даними, у світі нараховується близько 700 млн. телевізорів, більше 2 млрд. людей регулярно дивляться телепередачі.

Таємниця такого швидкого поширення цього засобу інформації у чому: по-перше, телепередачі найбільш просто сприймаються (книга, газета вимагають мінімум грамотності); по-друге, вони створюють ефект особистої присутності при події; по-третє, на думку психологів, до 40% всієї чуттєвої інформації про навколишній світ, про себе людина отримує за допомогою зору. Зоровий ряд звичайно вимагає словесного чи письмового опису. Інформація, отримувана глядачем, носить у значній мірі цілісний, образний характер, тож і дуже доступна.

У зв’язку з тим, що телевізор у сім’ї дає можливість отримувати необхідну, поточну, актуальну інформацію, телебачення і організовує дозвілля, відпочинок, розвагу. Час, проведений біля телевізорів, останніми роками зріс і складає значну частину часового бюджету людини, сім’ї. Так, за даними закордонних соціологів, середній англієць проводить перед телевізором 12 років із 70-річного життя; в США середня сім’я присвячує телепередачам 6.2 години на добу; 95% японців дивляться передачі телебачення щодня; 87.4% французів присвячують телебаченню більшу частину вільного часу. [1, - 38 с.]

Населення розвинених капіталістичних країн більше часу витрачає лише на роботу і сон. Найвигідніший час для передач вважається з 19.00 до 23.00. В цей час у блакитних екранів знаходяться десятки мільйонів чоловік. У США, де телебачення є комерційним (знаходиться в руках приватних осіб), цей час заповнений рекламою (від побутових предметів до реклами новин). Редактор Британської Енциклопедії з питань радіо і телебачення С. Міхельсон в книзі «Електричне дзеркало. Політика в століття телебачення» пише, що телебачення дозволяє за допомогою реклами формувати не тільки смаки, потреби населення, але і його відношення до всіх політичних проблем. Влада це знає, пише він, і Захід активно використовує телебачення для нівелювання свідомості відповідно до потрібних стандартів.

Об’єктом мого дослідження є політична свідомість.

Предметом дослідження — механізми впливу телебачення на формування, зміну, розвиток політичної свідомості.

Гіпотеза дослідження — телебачення є важливим елементом управління суспільством та найважливішим чинником у процесі політичної соціалізації.

Мета дослідження — виявити можливості впливу телебачення на формування політичної свідомості людини.

Мета і гіпотеза обумовлюють виконання наступних завдань:

1. зробити огляд літератури з даної проблематики

2. розглянути місце телебачення у процесі політичної соціалізації

3. дослідити засоби впливу на політичну свідомість та маніпулювання нею

4. проаналізувати можливості телебачення, щодо управління суспільством

5. за можливістю сформулювати певні рекомендації стосовно обраної теми

Актуальність роботи є високою тому, що телебачення зберігає свій статус основного та найдоступнішого медіа, ЗМІ в світі, залишається основним провідником політичних впливів, пропаганди, піару, один з визначальних чинників електоральної поведінки мас.

В дослідженні я користувався роботами дослідників ЗМІ — Маршала Маклугана, Р. МакНейла, маніпуляції свідомістю — С. Г. Кара-Мурзи, та ін., довідковими виданнями, інтернет джерелами, періодичними виданнями, даними соцопитувань, досліджень.

Методологічну основу курсової роботи складають загально визнані методи наукового пізнання, в першу чергу — науковий, порівняльний, системно-структурний, метод соціологічних опитувань.

Отже, роботу я б хотів почати з прослідкування етапів розвитку телебачення, його становлення, як головного джерела отримання політичної інформації, прикладів впливу телебачення, як на соціалізацію так і свідомість.

Розділ 1. Становлення та вплив телебачення на політичну свідомість

Етапи становлення телебачення. Взаємопроникнення політики і телебачення Телебачення, з’явившись в першій половині ХХ століття стало характерним породженням епохи індустріалізації, наступним етапом в поширенні масових засобів інформації, услід за радіо. Перевагою телебачення стали звісно привабливість для споживача (відомо, що людина близько 40% інформації про навколишній світ сприймає через зір), більший вплив на свідомість людини. Першими спробами реалізувати телевізор стали розробки винахідників ще у ХІХ столітті. Це був довгий шлях від паперових систем передачі статичних зображень (які більше подібні до «факсимільної телеграми») до появи телеприймача сучасного вигляду і концепції. Можна розділити історію розвитку телебачення у політичному контексті умовно на 3 етапи: 1) Теоретично-практичні розробки винахідників минулого та патентування нової схеми телевізійної системи (ще механічної) Розінга в 1911 році в Росії, а потім в Англії, Німеччині та США. Роботою Розінга не зацікавились ні урядові установи, ні військове відомство, очевидно тому, що вона не могла дати конкретно відчутні результати. Але вчений продовжував працювати над втіленням ідеї телебачення. Доводку системи Розінга здійснив його учень В. К. Зворикін, в СРСР (незалежно від Зворикіна) «іконоскоп» було розроблено С. І. Катаєвим. Становлення телебачення на початку відбувалося з труднощами (адже це була абсолютно нова, революційна технологія), але з того часу як механічні системи були витіснені електронними та почалася трансляція ефірного телебачення почався другий етап у розвитку, котрий характеризується наданням масовості телебаченню. 2) З 1936 р. і до початку 80-х р.— почалася регулярна трансляція по електронній системі в США (автор — Зворикін В. К.) в Англії (автор — також вихідець з Росії І. Шоенберг), а в 1938 р. — в СССР, Франції, Німеччині та Італії. З того часу телебачення почало активно поширюватися серед мас, і навіть Друга Світова Війна не завадила цьому. Технічно розвивалося в цей період по екстенсивному шляху, активно збільшувалась кількість ретрансляторів, поряд с освоєнням космосу з´являється супутникове телебачення (1965 р.).

Телебачення стає головним засобом проведення дозвілля та отримання інформації людиною, в політичному плані починається освоєння політиками нового виду ЗМІ та трансформується стиль політичної дії, на передній план виходить медійний образ політика. 3) 1980 р. — заснування медійним магнатом Тедом Тернером CNN — першого телеканалу новин з повним 24-годинним покриттям новинами ефіру. Поява трансляцій реального часу. Як писав Поль Віріліо «Поява CNN і його аватар означає те, що звичне телебачення поступається місцем телеспостереженню». Відбувається поступова децентралізація телебачення. У США збільшується кількість передплатників кабельного телебачення (до 10,500 кабельних операторів станом на 2000 р.). Процеси в СРСР часів «перестройки» та після розпаду СРСР якісно змінили подачу інформації через телебачення, наблизивши її до західного типу. Поданий вище поділ є умовним і демонструє, що телебаченню для масового поширення знадобилося близько 50 років. На даний момент це є найпоширеніший вид доставки інформації різного характеру в світі. 99% американців мають хоча б один телевізор, більшість має більше ніж один. [2]

Місце

Країна

Кількість телевізійних ретранслюючих станцій

1.

Росія

7,306

2.

Китай

3,240

3.

Європейський Союз

2,700

4.

США

2,218

5.

Велика Британія

729

6.

Україна

647

7.

Турція

635

8.

Румунія

623

9.

Франція

584

10.

Індія

562

Десятка країн з найбільшою кількістю ретранслюючих станцій по даним CIA The

WorldFactbook

Дослідник телебачення Маршал Маклюен висловив думку, що «The medium is the message»«Засіб передачі повідомлення і сам є повідомленням». Таким чином, телебачення масово поширившись у 1960-х змінило, сильно вплинуло на характер здійснення політичного процесу. Властивості телебачення визначають характер його впливу на свідомість телеглядача. Поль Віріліо у своїй статті до відомої формули додав ще час: «…знаменита формула Маршалла Маклюена може бути перероблена: "Повідомлення — це не засіб, а всього лише його швидкість".» таким чином апелюючи до глобальних змін у постіндустріальному світі та прискорення руху часу, надаючи визначальність часу інтеракції (отримання feed-back, відповіді) для засобу масової інформації. [3, - 24 с.]

Прикладом впливу телебачення на політику та навпаки можна навести історію взаємопроникнення ТБ та політики в США у порівнянні до аналогічного процесу в СРСР.

З самого початку телебачення в США було пов’язане с політичними процесами любого типу, починаючи від висвітлення основних політичних подій до впливу на політичні кампанії та вибори. Від ранньої позиції як нового медіа на початку 50-х телебачення швидко витіснило радіо та газети і в кінцевому рахунку на початку 1960-х стало основним джерелом інформації про державну політику. [4]

Телебачення швидко зростало, надаючи аудиторії можливість "пережити" важливі політичні події, наживо чи з невеликою затримкою. Висвітлення основних політичних подій по телебаченню сприяло збільшенню ефекту від самої події, як у випадку з висвітленням параду Маккарті в 1954 чи проведенням по телебаченню слухань у справах комуністичних симпатій на початку 50-х. Телебачення зіграло далеко не останню роль в поширенні "полювання на відьм" серед населення, та зростання анти-комуністичних настроїв.

Мабуть, ні одна політична подія настільки не привертала увагу телевізійної аудиторії США, як вбивство президента Кеннеді в 1963 році. Фільм про трагедію в Далласі показували велику кількість разів при величезному рейтингу, а вбивство Джеком Рубі підозрюваного Лі Харві Освальда відбулося в прямій телетрансляції.

В 1970 прямий репортаж головних політичних подій став практично повсякденністю, але здатність телебачення показувати життєві драми та близькість політичних подій ні куди не поділися. Завдяки телебаченню американці змогли бути очевидцями похоронів солдат загиблих у В’єтнамі, слухань по скандалам, таким як Вотергейт (Watergate), Іран-Контра (Iran-Contra), тріумфу президентської дипломатії та переговорів, чи невдач державної політики. Телебачення наблизило глядача до політичної події як ніяке інше ЗМІ, воно доставило засідання Сенату чи виступ президента практично до вітальні власника телевізора і кардинально посилило вплив політичної події, висвітленої по телебаченню. Телебачення стало як інструментом донесення політичного курсу до глядача, так і привнесло зміни до політичної діяльності, примушуючи політиків бути більш близькими до виборця, публічними та значно підвищило роль іміджу та образу політика, створеного в телепередачі.

Немає аспекту політичного процесу, який зачепило телебачення більше, ніж телевізійні політичні кампанії і вибори. Поява телевізійних висвітлення виборчої кампанії, політичної реклами, дебатів назавжди змінила характер виборчої кампанії.

Першими виборами в яких широко застосовувалося телебачення була президентська гонка між Дуайтом Ейзенхауєром (Dwight D. Eisenhower) і Адлаі Стівенсоном (Adlai Strevenson) в 1952 році. Без сумніву, найбільш значиме нововведення застосоване в цій кампанії - використання коротких рекламних роликів для посилення певного іміджу Ейзенхауера на телебаченні. Команда Ейзенхауера використовувала досвід відомого рекламщика Россера Рівза (Rosser Reeves), і застосовували прийоми комерційних заставок на телебаченні до політичних роликів і реклами. Не тільки ці кроки, звичайно, забезпечили успіх Ейзенхауера, але вони дуже сприяли утворенню образу дружнього, чарівного політика, що не в останню чергу сприяло успіху на виборах. Стівенсон не взяв участь в новій електронній комерції, тим самим полегшив завдання для Ейзенхауера. [5]

Використання телебачення для політичної реклами було початком тенденції, котра зросла настільки значно, що політична реклама по телебаченню в сучасний час є основною формою спілкування між кандидатами і виборцями в американській виборчій системі. Кожна президентська кампанія з 1952 року має в значній мірі залежить від політичних передач. На виборах 1992 року Біллом Клінтоном, Джорджем Бушем ст., Россом Перро і партіями було витрачено більш як $ 120 млн. доларів для виробництва і трансляції телевізійних роликів. [4]

На американському телебаченні також зароджувалися негативні ролики, анти-реклама кандидатів, використання чорного піару.

В 1980-х зросла кількість проникнення кабельних мереж, що почало значно послаблювати монополію центральних мереж на телевізійне висвітлення політичного процесу. Різноманітні пакети кабельного телебачення представили кінцевому споживачу те, чого не мали центральні мережі, вибір потрібних телеканалів. Відбувалася поступова демасифікація телебачення, поступове розпорошення аудиторії згідно її індивідуальних уподобань. [6]

Важливою подією стала поява в 1980 CNN, першого телеканалу, транслюючого новини 24 години на добу. Це був абсолютно новий формат для телевізійного мовлення, і спочатку до такого формату ставилися з сумнівом в його придатності. Як показав досвід, канал тільки з новинами та політичними ток-шоу не тільки вижив в суворій конкуренції, але і породив велику кількість послідовників. Поява CNN надала ще більших можливостей для глядача бути в курсі поточних політичних і світових подій, вже через десять років CNN транслювала бомбування Іраку в прямому ефірі. [7]

Найбільш успішні політичні діячі в США давно прийняли силу телебачення та освоїли його потенціал. В утворенні іміджу та розкрутці кандидатів телебаченню немає рівних. [8]

Перші інформаційно-аналітичні програми з"явилися в Радянському Союзі на початку 60-х років. Саме 60-і роки для телебачення стали етапом серйозного розширення публіцистичної трансляції. У грудні 1961 року вперше в ефір вийшла щотижнева інформаційна програма «Естафета новин». Вона була щотижневим оглядом поточних подій. Ведучими передачі були Ю. Фокін і Р. Ковальов.

«Естафету новин» можна назвати прообразом сучасного аналітичного тижневика. Творчим принципом передачі було проголошено використання феномена безпосередності, і пов"язаною з ним імпровізаційності. «Естафета новин» представляла глядацькій аудиторії людей, що знаходилися у той час в центрі уваги всього радянського народу. На перший план працівники «Естафети» ставили особу журналіста, особу ведучого. У цій програмі особливо цінувалася персоніфікація повідомлення.

До середини 60-х популярність телепередачі пішла на спад. «Телевізійні новини» у міру свого розвитку відбирали у неї все більше і більше суспільно значущій інформації, яку міг би повідомити (а раніше і повідомляв) ведучий цієї передачі. [9]

Річ у тому, що «Естафета новин» не ставила своєю метою дати аналіз суспільного життя суспільства, тоді як по суті своїй (щотижневий огляд) програма повинна була прагнути до аналітичності, до глибинного вивчення процесів, що відбуваються в соціально-політичній дійсності. «Така діалектика, що «Естафета», на початку 60-х років зігравши істотну роль в розвитку телебачення, до кінця десятиліття стала вчорашнім днем тележурналістики, і саме в результаті загального прогресу телебачення, якому на певному етапі сама і сприяла».

У 1970 році «Естафета новин» була закрита. Тоді ж головою Держтелерадіо СРСР стає С. Г. Лапін. На початку 70-х Лапін виступає із заявами про те, що «нашому телебаченню зірки не потрібні».

За його словами, радянський диктор, журналіст повинні виражати офіційну позицію і не повинні відволікати увагу своїми індивідуальними якостями. Навіщо нам потрібні індивідуальності, говорив голова Держтелерадіо, коли диктор, коментатор, не більше ніж транслятори партійних і урядових рішень.

На радянському телебаченні «була проведена величезна комплексна робота по усуненню індивідуальності. Там прибирали бороду, щоб не відволікала від загального пафосу культурного будівництва, там променисті очі, щоб не виникало сторонньої думки про жіночу привабливість, там заборонили міжнародному коментаторові з"являтися на екрані не в мідовському піджаці з краваткою. Більше типовості, товариші, в розкритті радянського способу життя. Твоя гідність в посередності. Чим ти типовіше, тим краще втілення. Помри в завізованому і запропонованому тобі тексті» [10, - 62 с.]

Зміни у висвітленні образів партійних лідерів настали з приходом М. Горбачова. Поява М. Горбачова народу (випадкові люди) 15 травня 1985 в Ленінграді, де він окрім фрази «всім нам потрібно перестроюватися» в неформальній манері спілкувався з людьми, а також його виступ в Смольному палаці відразу зробили його телезіркою. Майже всі візити Горбачова в Ленінград тих років і спілкування з народом ретельно висвітлювались у програмі «Время». У зустрічі з випадковими людьми на невському проспекті Горбачов також промовляє на всю країну цікаву фразу, у відповідь на виголос з натовпу: «Ви хоч до народу будьте поближче» Горбачов стоячи в тисняві серед людей парирує «Так куди ж ближче». Тим самим М. Горбачов розуміючи силу телебачення у створенні іміджу використовував його для популізму та швидкого набуття популярності і прихильності народу. «КПРС на чолі з Михайлом Горбачовим використовувала ЗМІ для того, щоб змінити існуючий порядок і упровадити нові, демократичні ідеї.» [11]

Незважаючи на декларовану «гласність» принцип партійності все ще був головним у висвітленні політичної інформації. Ті, хто його порушував зазнавали санкцій та усунення з ефіру (наприклад за самостійність поглядів та суджень ведучий «Международной панорамы» А.Бовін).

З розпадом СРСР та формування СНГ і незалежних республік у кожній з держав ТБ розвивалося згідно суспільної, соціальної та політичної ситуації, в Росії та Україні 90-х демократизація та лібералізація телебачення була помітною, це відмічали міжнародні агенції, що займаються компаративістикою у сфері свободи слова у ЗМІ.

Порівнюючи та підсумовуючи можна сказати, що у США телебачення розвиваючись у конкурентних умовах ринку, більш вільного поширення інформації раніше почало вибудовувати стратегії політичного маркетингу, утворення іміджів, та бути об’єктом застосування політичних технологій. В СРСР телебачення виступало насамперед транслятором партійної інформації, інформація яка надходила жорстко контролювалася, але вибудовування іміджу політичного лідера, використання телебачення як інструменту для піару та популізму широко проявляється з другої половини 80-х років.

Вплив телебачення на політичну свідомість

Як відомо, політична свідомість є елементом насамперед політичної культури, яка містить набагато більш усталені, стійкі орієнтації та моделі поведінки, установки. «…воно [політична свідомість] тісно пов"язане з політичною культурою — генетично, політична свідомість є її похідним, вищим рівнем і, одночасно, в розвинених формах політичної культури, її стрижневим компонентом. Політична свідомість тісно пов"язана з політичною поведінкою — політична свідомість виступає як раціональна основа суб"єктивних механізмів такої поведінки. Воно пов’язане з політичною системою — політична свідомість є її суб"єктивним фундаментом, так би мовити, «людською основою» » [12]. Для політичної свідомості характерні емоції, почуття, оцінки, вона є відображенням та осмисленням політичного буття, містить предметне відношення до нього. [13]

Політична свідомість формується цілеспрямовано, шляхом виховання і освіти. І ось потужним джерелом цього виховання та освіти стало саме телебачення.

Отже, приведу визначення політичної свідомості — «віддзеркалення і осмислення людьми політичного буття, а також предметне відношення до нього. У структуру політичної свідомості включаються політичні норми і цінності, політичні переконання і уявлення, теоретичні і емпіричні знання. Політична свідомість формується в процесі політичної соціалізації.» [14]

Проблематика політичної культури як окремий напрям наукових досліджень сформувався не так давно. Поняття «політична культура» вперше ввів до наукового вжитку західної політології американський вчений Габрієл Алмонд в 1956 р. Автори названої праці виходили з того, що політична культура належить до специфічних політичних орієнтацій, позицій, які спрямовуються на політичну систему як певну цілісність, на різні її складові частини (інституції), а також стосуються поширених серед членів суспільства уявлень про власну роль у політичній системі. [15]

У політичній свідомості знаходить своє відображення суб’єктивна сторона політичного життя. Телебачення виконує головну роль у політичній соціалізації людини та формуванні моделей її політичної поведінки. У підтвердження наведу приклад формування політичної свідомості молоді на основі дослідження в країнах СНГ. [16]

У формуванні політичної свідомості молоді беруть участь інституційні і латентні механізми. Представляючи собою організовану систему соціальних зв"язків, соціальних норм і певний набір доцільно орієнтованих стандартів поведінки в конкретних ситуаціях, соціальні інститути формують інституційну основу формалізованої і неформальної взаємодії різних сфер людської діяльності, роблячи безпосередній вплив на свідомість молоді. Воно здійснюється за допомогою ціннісних систем і культурних символів, які є змістом суспільної свідомості. Тому функції інституційних механізмів полягають у формуванні цінностей і ціннісних орієнтацій, що дозволяють молодим людям орієнтуватися в суспільно-політичному просторі, сприянні становленню молоді як суб"єкта суспільно-політичної взаємодії.

У формуванні політичної свідомості молоді провідну роль грають

засоби масової комунікації. Серед джерел інформації про політичні події у молоді провідне місце займають: телебачення (90%), Інтернет

(37%) і центральні газети (25,5%). Студенти більше, ніж школярі, черпають новини про політику з Інтернету. Багато в чому це пов"язано з

особливостями їх учбової діяльності. Іншими джерелами інформації користуються менше 20% респондентів. З них на центральне радіо доводиться 7%, місцеве телебачення – 5%, місцеві газети – 9%

і місцеве радіо – 5%.

Як бачимо, телебаченню належить практично основна роль у: політичній соціалізації, формуванні політичної свідомості молоді, а значить і її політичної поведінки. Тому від показаного по телебаченню прямо залежить в тому числі і електоральна поведінка. Тут теж можна навести приклад на основі опитувань громадської думки в Росії та впливу телебачення на політичну свідомість росіян у період виборчої кампанії 1999 року.

Загальне споживання політичної інформації населенням напередодні виборів в Державну Думу 1999 року істотно зросло. Якщо в періоди щодо «спокійного» політичного життя інтерес до суспільно-політичних передач проявляли лише близько 60% населення, то до грудня 1999 року вже приблизно 80% населення заявляли, що дивляться новинні і інформаційно-аналітичні передачі ТБ досить регулярно (45-50% - постійно і ще 30-35% - часто, кілька разів на тиждень). [17]

У опитах АРПІ осінню 1999 року близько 40% респондентів стверджували, що дивляться новинні і інформаційно-аналітичні передачі по телебаченню «регулярно, щодня».

Процентне відношення кількості людей отримуючих політичну інформацію можна отримати з результатів двох опитувань Фонду «Громадська думка» (ФОМ), один з яких був проведений перед самим початком офіційної виборчої кампанії, а інший – відразу після виборів. Лідируючим джерелом серед засобів масової інформації є звичайно телебачення: повідомлення з центрального телебачення були орієнтиром — 61% респондентів до виборів і 79,7% після.

Приведу результати дослідження протягом вересня-грудня 1999 р. дослідницькою групою ЦИРКОН спільно з Агентством регіональних політичних досліджень (АРПІ) за підтримки Національного інституту преси (НІП) і Міжнародного Фонду виборчих систем (IFES). Основною його метою було отримання емпіричних даних про наявність і ступінь реального впливу ЗМІ на електоральну поведінку населення Росії.

Висновками дослідження стало те, що у передвиборній ситуації, коли від респондента потрібне ухвалення певного політичного рішення, він частіше звертається до різних джерел політичної інформації (в т.ч. ЗМІ), і, отже, більшою мірою стає відкритим для інформаційного впливу. При всіх відмінностях в електоральній поведінці різних груп і аудиторій слід визнати, що в цілому модель підвищеної (позитивної) інформаційної чутливості є досить поширеною серед російських виборців, і вплив ЗМІ (особливо телебачення) на електоральну поведінку населення Росії в рамках передвиборної кампанії достатньо великий.

При цьому найбільш виражений взаємозв"язок між представленням політичного персонажа в ЗМІ і його рейтингом переваги виявився на тих електоратах, які в рамках розширеної виборчої кампанії (з серпня місяця) придбали («Единство», Путін) або втратили («ОВР», Лужков) більше 15% голосів виборців.

Підсумовуючи, телебачення завдячуючи його властивостям з впливу на свідомість є найбільш привабливим для споживача політичної інформації джерелом. Представлення іміджу політичного лідера в телеекрані, вплив політичної реклами та правильне і широке застосування по ТБ політичних технологій дає відчутний ефект у подальшій електоральній поведінці виборців і чітко відображується на результатах виборів.

Агітація, пропаганда, імідж і телебачення

Такий потужний засіб впливу на свідомість, як телебачення, важко оминути в досягненні політичних цілей. Адже, по приблизним підрахункам, телебачення впливає на свідомість глядача з 40% ефективністю, завдяки тому, що задіюються одночасно два найважливіших канали інформації - зоровий та слуховий. Звичайно, це надає нові можливості для агітації, пропаганди, створення іміджу.

Людина може контролювати, «фільтрувати» повідомлення, які вона отримує по одному каналу, наприклад, через слово і через зорові образи. "Коли ці канали з"єднуються, ефективність впровадження в свідомість різко зростає - «фільтри» рвуться. Так вийшло з коміксами: будь-який, найпримітивніший текст легко латався, якщо супроводжувався такими ж примітивними малюнками. Комікси стали першим могутнім жанром, що формує свідомість «мас». ТБ помножило потужність цього принципу. Текст, що читається диктором, сприймається як очевидна істина, якщо дається на тлі відеоряду - образів, знятих «на місці подій». Критичному осмисленню різко утруднюється, навіть якщо відеоряд не має ніякого зв"язку з текстом. Неважливо! Ефект вашої присутності «в тексті» досягається." [18]

Важливе місце в світі телебачення відіграє імідж. Іміджі породжуються засобами масової інформації, зокрема телебаченням, і режисуються фахівцями, які називаються іміджмейкерами. За допомогою засобів масової комунікації створюються неадекватні символічні уявлення про окремих людей, політичних діячів, кінозірок, письменників і т.д.

Але «масова культура» створює не тільки «зірок» поп-музики або кіно. З не меншим успіхом вона "виробляє" і політичні іміджі, тобто створює іміджі політичних лідерів і президентів. У США існує багато літератури на тему про те, «як створювати президента». У ній величезна увага приділяється засобам масової інформації, рекламі і пропаганді, які широко використовуються для створення популярності президента і служать каналами дії на суспільну думку.

Імідж президента — один з яскравих зразків політичної символіки. Дослідження технології створення президентського іміджу розкриває механізми, які загальні як для політичної пропаганди, так і для «масової культури».

Над створенням позитивного іміджу президента трудиться величезна армія помічників і радників президента. Велику роль в пропагандистському апараті президента, який займається створенням іміджу, грає інститут спічрайтерів, складаючих для президента промови, усні виступи, послання урядам інших країн, і т. д. За словами Брюса Харлоу, колишнього спічрайтера в адміністрації Ейзенхауера, «спічрайтери в Білому домі роблять вплив на політику, а це виявляється в самому способі подачі матеріалів, включення або виключення ідей і тем президентських виступів». [19]

Велику роль у формуванні президентського іміджу грає телебачення. Слід зазначити, що тільки з появи телебачення президент став загальнонаціональною фігурою, його виступи, зустрічі, поїздки стали широко і детально освітлювати з екрану загальнонаціонального телебачення. [20]

На відміну від всіх інших політичних діячів президент користується унікальними правами на використання телебачення. Він може з"явитися на екрані у будь-який момент, перервавши всі інші передачі, виступити з офіційною мовою, дати інтерв"ю або провести прес-конференцію. Такій можливості користуватися каналами телепередачі немає ні у одного з його політичних опонентів. Президентське телебачення складає свого роду недосяжний «президентський трон», на якому дозволено сидіти тільки самому президентові. Як відмітив професор Колумбійського університету Ф. Френдлі, «жоден могутній король, жоден честолюбний імператор, жоден Папа Римский і жоден пророк не могли мріяти про таку високу трибуну, про таку чарівну диригентську паличку». [19]

Технологія створення президентського іміджу включає різні прийоми і засоби, які ретельно розробляються політичними іміджмейкерами. Передусім вона створює позитивний образ президента, використовуючи його особисті якості: його походження, освіта, відношення до сім"ї. Засоби масової комунікації прагнуть представити президента як «людину з народу». Для цієї мети телебачення і преса широко освітлюють поїздки президента по країні, його зустрічі з «рядовими американцями». Звичайно, такі візити наперед організовуються і плануються, щоб представити президента як людину, яка не відривається від народу, знає проблеми і потреби пересічних громадян. Це характерно не тільки для Америки, подібні засоби створення іміджу, як я вже зазначав вище, є подібними у багатьох європейських країнах, звичайно, з деякою специфікою. Інший важливий елемент позитивного іміджу президента — зображення його хорошим сім"янином, дбайливим батьком, бездоганним чоловіком. Вважається, що такий імідж створює популярність президента в очах громадськості. Про це мовиться в спеціальній рекомендації Хорейшіо Басбі, одного з іміджмейкерів в адміністрації президента Ліндона Джонсона. У ній, зокрема, мовиться: «Імідж хорошого. щасливого сім"янина — хороша протиотрута проти бруду, з яким зазвичай пов"язані політичні вибори." [19]

Можливості пов’язані з пропагандою, як інформацією, формуючою переконання в суспільній свідомості, з появою телебачення піднялися на новий рівень. Як зазначено вище, високий вплив на людину телебачення і важкість фільтрування інформації дає великий простір для пропагандистського контенту на телебаченні. Можна сказати, що будь-який політик - пропагандист. А політика - це агітація. Будь-яке телебачення, як і будь-яка журналістика, - це пропаганда. Політик пропагує дію, журналіст - погляд на проблему.

Але пропаганда - це на означає тільки інформацію, яку впроваджують політики в корисливих цілях, позитивним моментом є пропаганда здорового способу життя на телебаченні. Хоча, вона захмарюється загальним рівнем насилля та типовими героями, які використовуються в телебаченні, вони, як правило, далекі від здорового способу життя, та навіть від законослухняності (тому, що є попит на таких героїв).

Телебачення з легкістю створює культ, і слугує його підтримці. В СРСР телебачення слугувало не тільки засобом ідеологічної пропаганди та виховання, соціалізації радянської людини. Воно підтримувало культ вождя партії, звичайно, показуючи вождя тільки у вигідному світлі (винятком мабуть є тільки пізній Брєжнев), возвеличувало образ лідера до незаперечного авторитету.

Хоча телебачення може робити і слугувати культу не тільки людини, культом телебачення є гроші, насилля, еротика, те що привертає увагу глядача. Хоча телебачення саме по собі має ознаки культу. Сучасне телебачення як об"єкти поклоніння пропонує нам зірок, суперзірок, а також різні стихії і сфери — економіка, політика, гроші, здоров"я, які представляються як самодостатні сили. Відбувається фетешизация цих сфер, кожна з них виступає окремо, як певна стихія, з якою потрібно налагодити вірні відносини, як з язичницьким богом.

Розділ 2. Маніпуляція свідомістю і міф в телебаченні

Маніпуляція суспільною свідомістю. Роль телебачення

Американський дослідник ЗМІ Р.Макнейл в книзі «Машина маніпулювання народом» писав в 1968 г.: «Телебачення є причиною таких корінних змін в засобах політичного інформування суспільства, подібних яким не відбувалося з часу заснування нашої республіки. Ніщо до розповсюдження телебачення не вносило таких жахливих змін до техніки переконання мас».

Високий рівень впливу на свідомість глядача, а також здатність телебачення "витирати" різницю між правдою та брехнею, сприяли тому, що телебачення в політиці стало засобом навіювання набагато сильнішим, ніж друковане слово чи радіо. Зниження рівня психологічного захисту глядача сприяє тому, щоб маніпулювати фактами і підсовувати глядачу відверту брехню, яка може потонути серед деяких відносно правдивих фактів. Важливо тільки правильна подача матеріалу в телерепортажі, їхня послідовність і глядач введений в оману.

З досліджень, наприклад журналу "Шпігель", найгірше розрізнили брехню серед інформації поданої в радіо, пресі, телебаченні саме телеглядачі. В цьому криється основна різниця між радіо, пресою та ТВ. [18, - 286 с.]

Разом з появою телебачення і відходом книги на другий план у людства виник новий тип свідомості та мислення, разом з тим з’явилися набагато ефективніший шанс маніпулювати свідомістю. Телебачення все спрощує, політична мова при телевізійному висвітленні спрощується, можливості для детального розбору фактів і копирсання в фактажі теж. Програмна риторика в телевізійному висвітленні замінюється боротьбою особистостей, як я зазначав вище, однонаправленість, несиметричність телебачення призводе до утворення "спіралі мовчання", відповідно до якої населення навіть може штучно "вводитися" в положення мовчазної більшості, яку так легко ввести в оману. [21]

У міжнародній політиці телебачення стало головним засобом проникнення США в інформаційне середовище інших країн з метою впливати на суспільну свідомість в своїх інтересах. Нові технічні засоби і нові принципи міжнародного права утрудняють створення «залізних завіс» для захисту свідомості своїх громадян. Г.Шиллер затверджує як постулат: «Для успішного проникнення держава, прагнуча до панування, повинна захопити засоби масової інформації». Така стратегія, щодо ЗМІ та телебачення була застосована наприклад США під час війни у Югославії. [22] У відомих подіях путчу 1991 року, як відомо, теж велику увагу було приділено захопленню телецентру. Звичайно, цей постулат по-різному оцінюється загарбниками і жертвами захоплення. Так, прем"єр-міністр Гайани заявив: «Нація, чиї засоби масової інформації керуються з-за кордону, не є нацією». Це так актуально, особливо для нашого інформаційного простору. [18]

Один з батьків холодної війни, Джон Фостер Даллес свого часу сказав: «Якби я повинен був вибрати тільки один принцип зовнішньої політики і ніякий інший, я проголосив би таким принципом вільний потік інформації». Доктрина вільного потоку інформації надовго стала основою "культурного імперіалізму" США. Велика робота по створенню телепрограм "для будь-якого масового глядача", яку провадять в США, при серйозному втручанні психологів, роблять їх дуже ходовим товаром. [18] Достатньо тільки поглянути на кількісні показники експорту телепрограм з США. Разом с цими програмами в нашу свідомість через такий потужний засіб, як телебачення, вторгається американський спосіб життя, американська пропаганда, американська культурна окупація. Теж саме застосовне до будь-якої культурно-ціннісної експансії, наприклад, для наших реалій, російської.

Президент Американської спілки газетних редакторів Лорен Гиліоне, виступаючи в 1993 р., сказав: «Репортажі новин по телебаченню завжди породжували сумнів, чи реальне те, що в них представлене. Природа візуальних засобів інформації — розважати, драматизувати, створювати сни наяву для масового глядача — впливає на зміст інформації. Світ фантазії змішується з світом фактів. Для багатьох людей те, що з"являється на екрані телевізора, стає реальністю».

Телебачення сучасного зразка відійшло від штампів «індуст-реального» ТБ з його «нудною» і затянутою схемою подачі інформаційного матеріалу. Кліпізація і демасифікація ЗМІ, про яку писав Е. Тоффлер у праці «Третя хвиля», зйомки реального часу CNN, а також розвиток технологій, які можуть фактично з нуля створити картинку, або усіляко нею маніпулювати призводять до великого потоку дезінформації та «остаточної смерті істини».[3]

Телебачення в постмодерну епоху не відображає, а створює реальність в політичній свідомості телеглядача. ««Дивні» війни 90-х років приводять до ще важчого висновку: багато кривавих спектаклів спочатку ставляться як телевізійні. Ні «Буря в пустелі», ні вбивство афріканерів в ЮАР, ні політ ракети «Томагавк» до сербського моста через Дунай були б не потрібні, якби вони не могли бути показані по телебаченню. Всі ці акції були ретельно підготовленими сценами, сенс яких - саме їх телетрансляція в кожен будинок, в кожну сім"ю.» [18]

Яскравим прикладом інформаційної війни (як сказав Д. Пучков «Війна зараз робиться в телевізорі») є, звичайно, кавказька війна між Грузією та Південною Осетією з залученням Росії.

Глядачі в цей час могли бачити активний потік пропаганди з обох сторін і взаємні звинувачення. Росія кілька разів акцентувала на повідомленні про загибель 2000 мирних жителів у Цхінвалі. Згідно зі світовою статистикою подібних випадків, поранених повинно було бути принаймні втричі більше. Водночас незалежні джерела з госпіталю в Цхінвалі повідомляли про значно меншу кількість поранених, ніж заявлялося про число вбитих. Це знову ж стало стимулом для розслідування, аналізу, і виявилося, що російські джерела – брешуть. Тавро брехуна – це завжди початок кінця в інформаційній війні. Однак робити висновок, що російські штаби інформвійни склали хибний план дій, передчасно. В цих умовах Кремль міг перемогти (і поки що переміг) лише на географічній території Російської Федерації.

Так само провально закінчилася для Росії спроба переконати світову громадськість, що в Осетії відбувається геноцид осетинського народу. Особливо, коли грузини відвели своє військо з Цхінвалі, а росіяни добу піддавали місто артилерійським та авіаційним нальотам. Зараз вони скромно промовчують про "геноцид", але шлейф брехні залишився, і позбутися його нелегко. [23]

Ще однією показовою «шпилькою», щодо об’єктивності телебачення в період інформаційної війни є спотворення перекладу, що в результаті дає зовсім інший зміст сказаних слів.

Наприклад, промова Кондолізи Райс у Фонді Германа Маршалла. Вона почала з того, що говоритиме про Росію і Грузію. Повідомила, що історія конфлікту досить давня, а причину досить складні, і всі сторони зробили помилки. « але ключові факти ясні: 7 серпня, після багатократних порушень перемир"я з боку Південної Осетії, що включало артобстріли грузинських сіл, уряд Грузії почав крупну військову операцію в Цхинвалі і інших місцях цього сепаратистського регіону.» Переклад для російської аудиторії на одному з ЗМІ, яке потім поширилося в тому числі і на українські ЗМІ— «Тим часом К.Райс визнала, що Грузія почала військовий конфлікт на Кавказі, напавши на Південну Осетію. "Уряд Грузії почав крупну військову операцію в Цхинвалі і інших районах сепаратистської території", - сказала держсекретар.».

Такий прийом маніпуляції через переклад на телебаченні (і не тільки) також використовували ЗМІ США у закадровому перекладі відео з Усамою бін Ладеном, поширеним у ЗМІ незадовго після подій 11 вересня. Переклад з арабської говорив про підготовку нападу на башти в США, тоді як переклад німецьких засобів масової інформації виконаний з оригіналу (арабської) говорив зовсім про інше, Усама (чи той, хто зображував на відео «Терориста №1») обговорював подію, висловлював свої думки, щодо того, як таке могло статися. Але не заявляв у відео про свою відповідальність за скоєне. [24]

Підсумовуючи, наведу цитату з праці відомого вченого Гі Дебора «Суспільство вистави» (до речі, сама назва праці є квінтесенцією та визначенням сучасного глобалітарного суспільства): «На перший погляд, ЗМІ вторглися в життя як просте устаткування для миттєвої комунікації, чергова зручність — проте це нововведення обернулося справжнім Троянським конем, з своїми егоїстичними цілями і помислами про саморозвиток. Якщо вже так вийшло, що суспільні потреби епохи, в яку розвивається подібна техніка, можуть бути задоволені лише за допомогою цієї техніки; якщо управління даним суспільством і контакти між людьми більше не можуть здійснюватися інакше, як за допомогою миттєвої комунікації, то це тільки тому, що "комунікації" по суті своїй стали односторонніми. Концентрація "комунікацій" є, таким чином, накопичення в руках можновладців існуючої системи засобів, які дозволяють їм продовжувати нав"язувати свій диктат. Загальне розшарування, що створюється виставою, невіддільне від сучасної держави, тобто від суспільного розшарування, що викликається розподілом праці, і інших знарядь класового панування.».

Телебачення як творець міфів.

В 40-х роках ХХ сторіччя серед політиків і соціологів США утвердилося уявлення про абсолютні можливості засобів масової комунікації в маніпулюванні громадською думкою. Успіхи досягнуті радянськими і фашистськими ідеологами вражали своєю ефективністю.

Окрема роль належить телебаченню. Головна перевага телебачення в тому, що глядачів не потрібно навчати дивитися передачі: і так все, що відбувається на екрані здається реальним життям. Якщо при читанні газетної статті треба докладати певні зусилля, уміти абстрагуватися від прочитаного і створювати якийсь образ, то на екрані професіонали вже створили візуальне зображення. Глядачеві лише залишається бачити результати їх праці.

Річ у тому, що будь-яка, навіть сама незначна репліка, вимовлена телеведучим, може виявитися дуже вагомою. Глядач часто не в змозі контролювати всілякі спецефекти: монтаж, гру з світлом, різку зміну плану зйомки, зміну візуальних образів, накладки голосів і так далі. Мимоволі у телеглядача, на підсвідомому рівні виникають різні асоціації з минулим, а ефекти не тільки привертають увагу але і воскрешають в пам"яті давно забуті образи і тексти.

Телебачення стало тією реальністю, в якій можуть реалізовуватися будь-які утопії і міфи. Для багатьох людей світ телебачення набагато реальніше навколишнього світу. Можливо, це і буде основною реальністю 21 століття, разом з реальністю Інтернету. [25]

Згідно М.Маклюену, міфологізаторські можливості ТВ не залежать від ступеню довіри до них глядача. Боротися з телевізійною міфологізацією свідомості можна тільки радикально - вимкнувши телевізор. [26, - 64 с.]

Телевізійна реальність здатна створювати як міфи одноденні, так і багатосерійні міфи, динаміка яких не тільки тримає в напрузі глядача, але і активно міфологізує свідомість.

Помилково вважати, що телевізійні міфи - це міфи, що існують виключно в масовій свідомості. Маючи онтологічний статус, телереальність впливає на все суспільство. Ідеологи-міфотворци зовсім не володіють імунітетом до міфологічної свідомості і цілком можуть бути споживачами як ними ж створених міфів, так і «продукції» масової свідомості, міфологічного «ширпотребу». Круг замикається.

Кінець 20 століття наочно демонструє, що реальною владою володіє той, хто контролює, визначає діяльність «четвертої влади», а мас-медіа,в силу специфіки своєї діяльності формують імідж ( у тому числі і міфологічний) трьох перших гілок влади, створює образи героїв і антигероїв. При цьому політичні персонажі знаходяться в одному ряду із зірками індустрії розваг - акторами, співаками і так далі. [27, - 12 с.]

Сучасна цивілізація має в арсеналі кілька потужних міфогенеруючих машин. Першими стали: мас-медіа в аспекті друкованого слова та телебачення і кіно - в аспекті візуального знака. Лише потім йдуть література, театр, інші варіанти мистецтва. Всі вони слугують справі створення художніх світів. Мас-медіа підпадають в цей ряд по ряду причин, які можна визначити в парадокси:

а) художнє телебачення в вигляді фільмів-детективів водить аспект боротьби з злочинністю в муніципальну політику, при цьому частота кримінальних подій в ефірі переноситься споживачем на частоту таких подій в реальному житті;

б) захоплення заручників протікають під великим впливом наступного їх відображення в ЗМІ;

в) візити державних діячів підстроюються під час прямих репортажів в основні новинні передачі цієї країни.

Звідси можна зробити висновок, що на телеекрані велику роль відіграє не стільки дія, як реакція на дію. М. Маклюен в своєму дослідженні підкреслив, що дітей на телеекрані привертають не стільки дії, скільки реакції на дії. [26, - 112 с.]

Звідси слідує більш правильний варіант політичної поведінки, коли вдале реагування на чужі дії приносить більше політичних дивідендів в очах суспільної думки, чим власне свої дії.

Також відомий парадокс міфологічної інтерпретації, характерний і для ТВ. Як виявляється, ми віддаємо пріоритет події, яка укладається в певну міфологічну схему. Тобто подія переробляється нами тільки тоді, коли ми одночасно разом з ним маємо отримувану міфологічну інтерпретацію. Більш того, людина потребує "підгодівлі" своїх міфів, вони підштовхують її до читання газет, проглядання телепрограм, щоб упевнитися в правильності своїх міфів. І дуже хворобливо сприймається боротьба з міфами: людина включає всі можливі захисні механізми, щоб цього не відбувалося. В крайньому випадку, ради збереження міфологічної схеми, ми йдемо на визнання події виключенням з правил.

Також важливою деталлю телебачення є фіксація ролей. Одні завжди говорять (телебачення), інші - завжди слухають. Тобто, мова йде про несиметричність "тих, хто говорить" та "слухачів"; в звичайному спілкуванні ми, як правило, змінюємо ці позиції, стаючи то "тим, хто говорить", то "слухачем". [28, - 322 с.]

М. Маклюен вважає телебачення "прохолодним" засобом, що включає в дію відразу всі відчуття. Як наслідок, нам складніше відірватися від ходу пропонованих думок, стати на метарівень, спробувати отримати критичну оцінку висловлюваного. Комунікація йде відразу по всіх каналах, що не дає можливості відійти в сторону. [26, - 126 с.]

Міфологічний характер наших телевізійних новин підтверджується їх тенденцією до показу значущих з погляду властей подій. Це можуть бути візити, засідання і інш., тобто ті події, які принципово не телевізійні, але саме ними в першу чергу заповнені новини. Вони постійно вводять в нас існуючу соціальну ієрархію, демонструючи значущість вищих для нас персон, про яких не може бути ніякої негативної інформації. Це як би новий варіант міфологічного мислення в тому сенсі, що тепер Доля і невідворотність античного міфу починають реалізуватися не у вигляді одиничної реалізації Сили, а скоріше в постійній і щоденній демонстрації цієї Сили, Це, до речі, відпові .....

Страницы: [1] | 2 |




 




 

Записник:
Вибранних робіт  

На данній час, в нашій базі:
Реферати: 5481
Розділи по алфавіту:
АБВГДЕЖЗ
ИЙКЛМНОП
РСТУФХЦЧ
ШЩЪЫЬЭЮЯ

 

Ключеві слова: Телебачення і політика | Реферат

РефератБанк © 2018 - Банк рефератів, дипломні, курсові роботи - безкоштовно.
topobzor.info/meizu-u10/

www.agroxy.com/prodat/raps-151/odesskaya-obl

ตัวเลือกไบนารีโบรกเกอร์