Головна   Додати в закладки Поняття і сутність культури. Культурно-історичні цінності | Реферат


Безкоштовні Реферати, курсові, дипломи - ceramicsink.info Безкоштовні Реферати, курсові, дипломи - ceramicsink.info | Реферат банк.
 Пошук: 

 

 




Поняття і сутність культури. Культурно-історичні цінності - Реферат


Категорія: Реферати
Розділ: Культура
Розмір файла: 21 Kb
Кількість завантажень:
29
Кількість переглядів:
1343
Описання роботи: Реферат на тему Поняття і сутність культури. Культурно-історичні цінності
Дивитись
Завантажити


Зміст

Вступ. 3

1. Поняття і сутність культури. 5

1. 2. Культурно-історичні цінності 9

Висновок. 13

Список використаної літератури. 15

Вступ

У ХІХ ст. у суспільну свідомість увійшла така ідея, що людська природа може розкриватися по різному та в різних культурах. Саме ця ідея викликала до життя нову дисципліну- культурологію. Культурологія (від лат. Cultura- обробляти, доглядати та грец. Logos- вчення) у своєму розвитку торкається багатьох проблем. Вона відзначає, що в історії як і в природі, існують ритм, послідовна зміна епох і періодів, чергування типів культур, підйоми і спуски, ритмічність і періодичність властиві самому життю. Культурологія розглядає різні епохи – релігійні і світські, великі і ті, що схиляються до занепаду.

Специфіка культурології полягає саме у її інтегративному характері, в орієнтації на буття та діяльність людини й суспільства як цілісних феноменів.

Культурологія є системою знань про сутність, закономірності існування та розвитку, людське значення та способи пізнання культури. Тому важливим завданням теорії культури є пізнання сутності культури і виявлення законів та механізмів функціонування конкретних форм і сторін культури.

Основні завдання культурології:

1. аналіз культури як системи культурних феноменів;

2. виявлення ментального змісту культури;

3. дослідження типології культури;

4. розв"язання проблем соціокультурної динаміки;

5. вивчення культурних кодів та комунікацій.

Одним із істотних моментів культурної історії людства є потреби, які на відміну від потреб тварин здатні зростати. Зростання потреб і було першим історичним актом, що визначив суперечливу культурну історію людства.

Культура завжди цікавила філософів, соціологів, психологів, істориків як феномен суспільного життя, що розкриває особливості поведінки, свідомості та діяльності людей в конкретних формах життя (культура праці, культура побуту, художня культура, політична культура), а також як спосіб життєдіяльності людини, колективу і суспільства в цілому. Без світу культури важко собі уявити світ особистості. До культури в цілому відноситься широкий діапазон людських почуттів і думок від пошуку сенсу життя до естетики.

Елементи людської природи представляють собою єдність природного і соціального, або природного і окультуреного. Наприклад, фізичне тіло людини представляє собою не тільки природне утворення, а ще і наслідок багатовікової трудової, тобто культурної діяльності. Навіть не дивлячись на те, що фізичне тіло людини з часом практично не змінилося, рука сучасної людини істотно відрізняється своїми вміннями від руки первісної людини [4, 3с.].

Прийнято поділяти культурологію на фундаментальну та прикладну. Метою фундаментальної культурології є теоретичне пізнання феномену культури, розробка категоріального апарату і методів дослідження. Прикладна культурологія ставить собі за мету прогнозування, проектування і регулювання культурних процесів.

Основною метою навчальної дисципліни „Культурологія” є формування в людині системи знань про сутність культури, як форми людської діяльності, її різновиди та історико-типологічні ознаки, роль культури у формуванні особистості та розвитку суспільства. Вивчення культурології розширить знання студентів про багатовимірний світ культури, допоможе орієнтуватися в соціокультурних процесах і усвідомлювати себе в діалозі культур. Це сприятиме свідомому вибору особистістю гуманістичних духовних цінностей, розвиткові її творчих можливостей й успішному самовизначенню в сучасному динамічному світі.

Предметом навчальної дисципліни „Культурологія” є культура, як система потенційних та актуальних цінностей, їх зміст та функціонально-рольове призначення в системі суспільних відносин.

1. Поняття і сутність культури

Існує багато визначень культури. Одні під культурою розуміють цінності духовного життя, інші, звужуючи це поняття, відносять до культури лише ідеологію, яка покликана обслуговувати сферу виробництва. Деякі культурологи вважають, що на сьогодні існує понад 500 визначень культури. Це пояснюється багатогранністю феномена і широким вживанням терміна "культура" в конкретних дисциплінах. У галузі історичних, філософських, етнографічних, соціологічних, філологічних та інших досліджень зустрічаються різноманітні уявлення про культуру. Кожна дисципліна підходить до з’ясування поняття з власними вимогами і завданнями. Проте теоретична складність проблеми не вичерпується розмаїтістю визначень. Відомий дослідник культури В.М. Межуєв писав, що "фундаментальна теоретична значимість (і складність) поняття "культура" для сучасної науки обумовлена глобальністю й багатогранністю самої проблеми культури в ситуаціях і обставинах XX століття".

Світ культури, будь-який її предмет або явище сприймаються як результат діяльності людей, спрямованої на обробку, перетворення того, що дано безпосередньо природою. В такому розумінні культура виступає як міра співвідношення природного і позаприродного (створеного штучно), віддалення людини від природи. Подібне розуміння культури розвивалось в минулі віки, особливо в епоху Просвітництва XVII—XVIII ст. Філософія цього часу, заснована на ідеї всезагальності людського розуму та його законів, природним чином пов’язала культуру з тими перевагами і благами, які несуть людині вдосконалення й застосування розуму. І оскільки розум був визнаний іманентною властивістю людини, то різниця між людьми, їх спільнотами і народами на цій основі виражалась тільки мірою розумності, кількістю тих прирощень, які несе з собою вдосконалення розуму. Звідси був зроблений ряд висновків принципового значення. По-перше, люди і народи не відрізняються наявністю або відсутністю культури, а тільки рівнем культурності; по-друге, культура має єдине джерело і загальнолюдський характер; по-третє, усякі культурні відмінності між людьми й народами — наслідок їхньої різновіддаленості від первісного природного світу й мають суто вимірний, а не сутнісний характер. У цих висновках містяться вже й принаймні три важливі світоглядні ідеї — ідея одвічної єдності усього людського роду, ідея історизму як руху суспільства шляхом просвіти, та ідея прогресу, пов’язана зі спадкоємним розвитком історії, з успадкуванням та нагромадженням людського досвіду.

Цілком природно, що основоположник німецької класичної філософії Імануїл Кант (1724—1804) бачив основу культури не в самій природі людини, а в сфері її морального існування. При цьому він вважав, що принципово неможливо примирити цю сферу з емпіричною сферою існування людини. В кантівському розумінні культура — це здатність індивіда піднестись від обумовленого його тваринною природою емпіричного, чуттєвого існування, при якому мета його поведінки визначається зовнішнім світом, до морального існування, яке дозволяє йому вільно діяти в ім’я цілей, які він сам перед собою висуває, зважаючи на веління морального обов’язку [5, с.24].

Своєрідну спробу розв’язати кантівську суперечність між природним та моральним, між чуттєвою насолодою і моральним обов’язком зробив великий німецький поет і драматург Фрідріх Шіллер (1759—1805). Завдання культури, на думку Шіллера, полягає в гармонійному примиренні фізичної і моральної природи людини, чуттєвого і розумового, насолоди й обов’язку. Таким чином, завдання культури двояке: по-перше, охорона чуттєвості від посягань свободи, по-друге, охорона особистості від сили відчуттів. Першого вона досягає розвитком здатності почувати, другого ж — розвитком розуму".

У працях сучасних вітчизняних вчених аналіз феномена культури здійснюється в рамках наукового напрямку, відомого під назвою діяльнісного підходу. Представник київської культурологічної школи В.П. Іванов розглядає культуру, як певний вимір і специфічну форму життєдіяльності людського суспільства. Вона виникає з історичною необхідністю як особлива інфраструктура в побудові усього людського світу, перш ніж її принципи і закони починають використовуватись членами суспільства. Тому генетичні корені культури сягають фундаментальних основ суспільно-людського ладу життя, а її властивості об’єктивним, природним чином складаються в суспільній організації раніше, ніж стають свідомими точками опори, правилами й нормами поведінки і творчості членів суспільства. Інакше кажучи, культурна форма, як така, одвічно є сутнісною визначеністю людини, способом людського буття, котрий реалізується у різногранності культурного існування індивідів та людських спільнот.

Зрозуміти сутність культури можна лише через призму діяльності людини, суспільства, народів, що населяють нашу планету. Культура не існує поза людиною. Її виникнення обумовлено тим, що людина постійно шукає сенсу свого життя та діяльності. Разом з цим, не існує ані суспільства, ні соціальної групи, ні людини без культури чи поза нею. В культурі розкривається духовний світ людини, її сутність, тобто: здібності, потреби, світогляд, знання, вміння, соціальні почуття, національний характер тощо. Будь-яка людина в процесі свого життя оволодіває тією культурою, яка була створена її попередниками. Разом з тим вона вносить свій вклад в культуру суспільства, оскільки результати її трудової діяльності мають культурне значення. За створеними в ту чи іншу епоху цінностями можна судити про рівень культури даної епохи.

Сучасною наукою розроблено критерій виділення основних сфер суспільного життя людей. Цей критерій, на думку відомого філософа А.К. Улєдова, включає "типи діяльності людей, суспільні потреби, на задоволення яких спрямована діяльність, і суспільні відносини як форма діяльності, і соціальні суб’єкти діяльності та відносини". Якщо соціальне явище відповідає всім вимогам даного критерію, то його правомірно розглядати як специфічну сферу життєдіяльності людей. На основі різних форм життєдіяльності виділяються основні частини культури. В одному випадку деякі вчені в структуру духовної культури включають науку, мистецтво і мораль, в іншому — всі форми суспільної свідомості, систему виховання й освіти, засоби пропаганди та інформації, систему установ культури тощо. Виділення структурних елементів духовної або матеріальної культури дозволяє дослідити глибинні пласти її розвитку і функціонування. Разом з тим слід відзначити, що проблема структуризації культури остаточно ще не розв’язана. Так, надзвичайно мало зустрічається наукових праць, в яких би система свят і обрядів суспільства виділялась як складовий елемент духовної культури.

Культура має власні закони розвитку і функціонування. Істотні зміни, що відбуваються в культурі, не завжди можна пояснити соціальними причинами. Сучасна культурологічна наука, наприклад, і досі чітко не пояснила того факту, що культура не переставала розвиватися в найкритичніші періоди тієї чи іншої епохи. Вона продовжувала розвиватись в умовах гострої кризи рабовласницького і феодального суспільства, а також у роки фашистських диктатур та за тоталітарних режимів.

Зараз культура — це складний суспільний феномен, що відіграє величезну роль у життєдіяльності людини: праця, побут, дозвілля, спосіб життя як окремої особи, так й усього суспільства, менталітет тісно пов’язані з рівнем розвитку культури.

Культура впливає на характер поведінки, стиль і форми спілкування людей, їх свідомість, духовні потреби, ціннісні орієнтації. Рівень культури визначає подальшу долю людини, ціль її життя.

1.2. Культурно-історичні цінності

Саме цінність є фундаментом усякої культури. У повсякденному розумінні поняття "цінність", як правило, асоціюється з оцінюванням предметів людської діяльності й суспільних відносин з погляду добра й зла, істини або омани, краси й неподобства й т.д. При цьому оцінка виробляється з позиції своєї культури, тобто власна система цінностей сприймається як "справжня", вихідна для відліку гарного або поганого. Культурологія ж виходить із розуміння того, що цінністю є увесь світ культури, що ціннісні системи різних культур рівноправні [2,с.8].

У досить загальному виді ієрархію людських цінностей, що склалася як результат досвіду культурної діяльності багатьох народів, можна представити так:

1. сфера життєвих цінностей і благ (житло, харчування, одяг, комфорт і комфорт і т.д.;

2. окремі духовні цінності (наука, мистецтво, принципи управління економіко економікою, політикою і т.ін.);

3. моральні цінності.

У свою чергу сферу моральних цінностей можна представити так:

1. повага до життя (благоговіння перед життям) і до смерті (особиста (особиста відповідальність за життя перед фактом смерті, що ніхто ніхто з людини зняти не може);

2. любов до істини (щирість, любов, працьовитість і мужність прагнення прагнення до неї);

3. любов (вірність, порядність, безкорисливість, повага особистості в в іншій людині тощо).

Із цим безпосередньо пов"язана й повага волі іншої людині, що відноситься до сутності людини, оскільки саме в стані волі справжньої, а не мнимої в ній розкриваються її кращі якості.

Можна виділити різні типи цінностей [2,с.19]:

1. цінності вітальні, пов"язані з формами здорового життя, фізичного й духовного здоров"я, ідеального способу життя;

2. цінності соціальні, пов"язані із соціальним благополуччям, посадою, добробутом, комфортною роботою;

3. цінності політичні, пов"язані з ідеалами волі, правопорядку й соціальної безпеки, гарантій цивільної рівності;

4. цінності моральні, пов"язані з ідеалами справедливості, добра;

5. релігійні й ідеологічні цінності, пов"язані з ідеалом сенсу життя, призначення людини, пошуку цілей для майбутнього;

6. художньо-естетичні цінності, пов"язані з ідеалами прекрасного, піднесеним змістом і ідеалами чистої краси;

7. сімейно-родинні цінності, пов"язані з ідеалами сімейного затишку, благополуччя й гармонії інтересів взаєморозуміння й поваги ідеалів різних поколінь, гармонії сімейної традиції;

8. цінності трудові, пов"язані з ідеалами майстерності, талановитості, задоволення результатами праці й т.ін.

Чим вище рівень духовної культури, тим різноманітніше цінності й змісти. Щоб культура могла збагачуватися, вона повинна бути здатної асимілювати й синтезувати цінності. Такі культури більше ефективні в ситуаціях внутрішніх або зовнішніх криз. Маючи більше багатий набір цінностей, вони мають більше широкі можливості й для конструювання відповіді, для більше гнучкої реакції й, отже, мають більш високий щабель виживання.

Розвинена культура здатна створити рухливу систему цінностей і регулятивів. Ця рухливість проявляється в тім, що цінність на одному рівні безперечна, а на іншому рівні вона змінюється. Стійкість розвинених культур забезпечується тим, що в них є механізми узгодження цінностей без взаємного їхнього руйнування, саме завдяки можливості уточнювати зміст цінності й співвіднесення її до фіксованого рівня.

Є велика різниця в сприйнятті цінностей людьми різних культур. Це сприйняття залежить і від їхніх індивідуальних установок, і від універсальних цінностей, що є сукупністю ідеалів, принципів, моральних норм, що мають пріоритетне значення в житті людей незалежно від їхнього соціального стану, національності, віросповідання й т.ін. Наприклад, основні цінності й норми сформульовані в Нагорній проповіді й в основних моральних наставляннях всіх світових релігій і етичних систем. Ніде не знайдемо заохочення вбивства, насильства, злодійства й т.п. Але в різних законодавчих системах за ці злочини передбачаються різні покарання. Таким чином, цінності, розповсюджені повсюдно, однакові або подібні по змісту, засвоюються всіма культурами, як необхідна частина, вони вічні й обов"язкові для всіх суспільств. Але конфігурація ціннісної системи, співвідношення й взаємодія елементів усередині її є продуктом тієї або іншої культури [2,с.67].

У проблемі вивчення культурних цінностей є ще один немаловажний аспект - Це зміни в системі цінностей. Час від часу в різних культурах виникають побоювання, що може відбутися розмивання культурного, ціннісного ядра, підміна "своїх" цінностей "чужими". Наприклад, у наші дні й у нашім суспільстві більша стурбованість проявляється у зв"язку з "американізацією" української культури.

Цінності (і на рівні особистості, і на рівні суспільства) оголюються в ситуації кризи або конфлікту. Тим часом, цінності ядра будь-якої культури неможливо змінити ні доказом їхньої неспроможності, ні демонстрацією більш привабливих цінностей. Зміни цього ядра проходять порівняно повільно, навіть при цілеспрямованому потужному впливі, а зникають вони разом із самою культурою.

Культурно-історичні цінності - об"єкти матеріальної та духовної культури, що мають художнє, історичне, етнографічне та наукове значення і підлягають збереженню, відтворенню та охороні відповідно до законодавства України, а саме:

1. оригінальні художні твори живопису, графіки та скульптури, художні композиції та монтажі з будь-яких матеріалів, твори декоративно-прикладного і традиційного народного мистецтва;

2. предмети, пов"язані з історичними подіями, розвитком суспільства та держави, історією науки і культури, а також такі, що стосуються життя та діяльності видатних діячів держави, політичних партій, громадських і релігійних організацій, науки, культури та мистецтва;

3. предмети музейного значення, знайдені під час археологічних розкопок;

4. складові частини та фрагменти архітектурних, історичних, художніх пам"яток і пам"яток монументального мистецтва;

5. старовинні книги та інші видання, що становлять історичну, художню, наукову та літературну цінність, окремо чи в колекції;

6. манускрипти та інкунабули, стародруки, архівні документи, включаючи кіно-, фото- і фонодокументи, окремо чи в колекції;

7. унікальні та рідкісні музичні інструменти;

8. різноманітні види зброї, що має художню, історичну, етнографічну та наукову цінність;

9. рідкісні поштові марки, інші філателістичні матеріали, окремо чи в колекції;

10. рідкісні монети, ордени, медалі, печатки та інші предмети колекціонування;

11. рідкісні колекції та зразки флори і фауни, мінералогії, анатомії та палеонтології [1].

Висновок

Таким чином, можемо підсумувати: культурологія досліджує закономірності культурно-історичного процесу й особливості національної культури з допомогою наукових понять, категорій. Органічний зв’язок культурології з іншими гуманітарними науками виявляється, зокрема, у тому, що вона використовує ряд категорій, вироблених цими науками. Зрозуміло, що культурологія не може розвиватись без таких категорій, що давно увійшли до наукового обігу, як "культура", "творча діяльність", "мистецтво" і т. ін. Але, запозичуючи ці категорії у філософії, психології та решти гуманітарних наук, теорія й історія культури розглядає їх через призму власного предмета. Водночас вона розробляє ряд специфічних категорій: "суб’єкт культури", "культурні цінності", "культурна самобутність", "культурний прогрес", "національна культура" тощо. А культура являє собою цілісну динамічну систему, яка є внутрішнім змістом розвитку людства.

Культура проявляється в творчій діяльності людини, яка, створюючи цінності, задовольняє свої потреби і тим самим стверджує себе в природному й соціальному середовищі. Культурі притаманні символічність, а культурним цінностям - ієрархічність. Якщо розбиратися глибше, то по суті культурно-історичні цінності і є культурою. Культура органічна, її характерними ознаками є внутрішній запал і творчий імпульс. Культура явище соціальне, тому вона завжди репрезентує духовну сферу соціального організму.

Культурно-історичні цінності поняття дуже широке. Воно включає в себе об"єкти матеріальної та духовної культури, що мають художнє, історичне, етнографічне та наукове значення і підлягають збереженню, відтворенню та охороні.

Отже, культура — це специфічний спосіб організації та розвитку людської життєдіяльності, представлений продуктами матеріальної й духовної праці, системою соціальних норм й настанов, духовними цінностями, сукупністю відносин людей з природою, між собою та ставленням до власної особистості, це система життєвих орієнтацій суб’єкта [3, с. 7].

Феномен культури — це діалектична єдність перервного і неперервного. Законом розвитку культури є спадковість. Будь-яка культура одночасно традиційна і новаторська. Саме єдність перервного і неперервного дозволяє виділяти в культурі певні етапи й періоди її розвитку, навіть цілі епохи та цивілізації.

Список використаної літератури

1. ЗАКОН УКРАЇНИ Про вивезення, ввезення та повернення культурних цінностей (Розд.І, ст.1). – Київ 21 вересня 1999 року N 1068-XIV.

2. Бородина Е.А. Культурология. Курс лекций. – М., 2004. 167 с

3. Культурологія. Навчальний посібник / Гриценко Т. Б., Гриценко С. П., Кондратюк А. Ю. – К.: Центр навчальної літератури, 2007. - 392 c.

4. Культурологія. Навчальний посібник / Зязюн І., Семашко В. та ін.; Ред. М.М. Закович – К.: Знання, 2007. - 567 c.

5. Культурологія. Навчальний посібник. – К.: КНЕУ, 2001. - 121 c.

6. Кучменко Е.М., Кучменко Б.А. Культурологія: Адаптований навчальний посібник. – К: ІПК ДСЗУ, 2006. – 148с.




 




 

Записник:
Вибранних робіт  

На данній час, в нашій базі:
Реферати: 5481
Розділи по алфавіту:
АБВГДЕЖЗ
ИЙКЛМНОП
РСТУФХЦЧ
ШЩЪЫЬЭЮЯ

 

Ключеві слова: Поняття і сутність культури. Культурно-історичні цінності | Реферат

РефератБанк © 2018 - Банк рефератів, дипломні, курсові роботи - безкоштовно.
киев хостел

diploms-home.com

ry-diplomy.com/