Головна   Додати в закладки Методи психологічної практики та їх використання | Реферат


Безкоштовні Реферати, курсові, дипломи - ceramicsink.info Безкоштовні Реферати, курсові, дипломи - ceramicsink.info | Реферат банк.
 Пошук: 

 

 




Методи психологічної практики та їх використання - Реферат


Категорія: Реферати
Розділ: Психологія
Розмір файла: 23 Kb
Кількість завантажень:
22
Кількість переглядів:
999
Описання роботи: Реферат на тему Методи психологічної практики та їх використання
Дивитись
Завантажити


Контрольна робота

з дисципліни: Психологія та педагогіка

Тема: «Методи психологічної практики та їх використання»

План

1. Історичні етапи становлення та розвитку психології як науки……… 3

2. Основні вимоги до методів психологічної практики………………… 7

3. Класифікація методів психологічної практики та їх застосування… .9

Використана література…………………………………………………… 17

1. Історичні етапи становлення та розвитку психології

Первісна людина вже була схожа на сучасну — могла пристосовуватися до навколишнього середовища, вела суспільний спосіб життя, була обережною та допитливою. У неї виникало багато запитань про світ, була необхідність пізнавати себе та навколишнє середовище. Людина намагалася зрозуміти сутність змін дня і ночі, води і вогню, тепла і холоду. Думки, бажання вона приписувала зовнішнім силам. Отож початок світобачення людини треба шукати у віруваннях, які вона творила, аби захищатися від невідомого. Відтак ми приходимо до «матері всіх наук», до філософії, від якої згодом відокремились такі науки, як біологія, хімія, фізика, астрономія, і також психологія.

Назвою «психологія» та її перше визначення слід шукати в грецькій міфології.

Ерот, син Афродіти, закохався у привабливу молоду жінку Психею. На жаль, Афродіта була дуже не задоволена, що Псин, небожитель, бажав поєднати свою долю з простою смертною. І докладала всі зусилля, щоб розлучити закоханих, примушуючи Психею пройти крізь низку випробувань. Але кохання Психеї було настільки сильне, а її прагнення знову побачити Ерота настільки велике, що це справило глибоке враження на богинь та богів, і вони вирішили допомогти їй виконати всі вимоги Афродіти, Еротові в свою чергу вдалося пере конати Зевса — верховне божество греків — перетворити Психею в богиню, зробити її безсмертною. Таким чином закохані з"єдналися навіки.

Для греків цей міф був класичним зразком щирого, справжнього кохання, вищої реалізації людської душі. Тому Психея — смертна людина, яка отримала безсмертя, — стала символом душі, яка прагне ідеалу.

У країнах Сходу велике значення відводилось кровообігу. Основою життєвості вважались два початки: густина крови та її насичуваність повітрям. Якщо думки, з погляду древніх, зосереджувались в серці, то почуття — у печінці. Взагалі, філософські напрями в Індії та Китаї складалися в середині І тис. до н. є. Проблема душі розглядалася як етична з позиції правильної поведінки, вдосконалення особистості, досягнення блаженства. Намагання вирішити етичні питання зумовило появу інтересу до психології індивіда. Китайський мислитель Конфуцій та його послідовник Мен-цзи вважали, що людина за природою добра, але ЇЇ псують зовнішні обставини. Тобто треба унеможливити цей негативний вплив, виховуючи в собі такі здібності, як само заглиблення та самовдосконалення.

У V ст. до н. є. в Афінах розгортається діяльність «вчителів мудрості» — софістів, у центрі інтересів постає людина. Перші грецькі філософи, які намагалися у IV ст. до н.е, зрозуміти природу людини, усвідомлювали, що всі уявлення людина пізнає з міфів. Вони вважали, що людина наділена здатністю володіти собою, приймати рішення, і цей дух матеріальний. Дух, або «душа» (за Платоном) перебуває в тілі людини і керує людиною протягом усього життя, а після смерті переселяється в «світ ідей». Аристотель вважав, що душа, або «псіхе», невіддільна від тіла, є його формою і способом організації та має складну будову. Він вважав, що пізнання людини можливе через пізнання законів Усесвіту. Найголовніші в людини — мислення, знання, інтелект та мудрість. Такі знання існували до XV ст. н.е. і мали назву «донауковий період». Вони лягли в основу психології як науки про душу.

Із праць французького вченого Рене Де карта ввійшло в науку поняття «рефлекс» як закономірної відповіді організму на зовнішні дії. Він вважав, що розумна душа локалізована в головному мозку, складає сутність людини і піднімає її над тваринним світом. Тоді і виникає твердження, що свідомість — це спроможність думати, відчувати і бажати.

У XVII ст. від філософії починають відділятися хімія, фізика, анатомія, фізіологія. Психологія залишається у складі філософської науки. В науці зароджується основний метод наукового пізнання — спостереження. Учені вже говорять про поєднання теоретичних гіпотез і реальної практичної перевірки.

З XVIII ст. людський феномен пояснюється реакціями людського організму на подразнення (здатність думати в цей час не є головним). Джон Локк став фундатором емпіричної (дослідної) психології, що спирається на знання, набуті у вигляді досвіду. Досвід має два джерела: діяльність зовнішніх органів чуття (зовнішній досвід) і внутрішню діяльність розуму (внутрішній досвід). Душа нагадує tabularasa (чисту дошку), на якій досвід виводить свої літери. Завдяки Локку в науці зміцняється думка про те, що головним законом психології є закон асоціації (зв"язку) ідей. Асоціонатизм стає одним з провідних напрямів психології. Наступив етапвивчення розумової діяльності. В Сполучених Штатах Америки розвивається науковий напрям біхевіоризм. Його представники — біхевіористи вважали, що психологія може пояснювати тільки поведінку людини і її описи в людині.

У XIX—XX ст. виділяється четвертий етап — психологія як наука про психіку. Психіка, на думку фізіологів, є функцією організму. Дослідження психіки дає змогу всебічно вивчити людину.

Слово «психологія» у перекладі українською мовою означає «наука про душу» (грец. ynch (psyche) — душа, lygoV (logos) — вчення.

Психологія — наука про психіку — вивчає виникнення, розвиток, форми і закономірності психічної діяльності, яка забезпечує взаємодію людини та середовища; система психічних регуляційних механізмів, які уможливлюють визначений вид діяльності (психологія навчання, юридичної або медичної діяльності та ін.); особливості психічного складу індивіда, душевні та духовні особливості особистості, соціальних груп та масових утворень.

Головними задачами психології як науки є:

• Вивчення об"єктивних закономірностей психічних явищ і психологічних особливостей діяльності людини.

• Дослідження якісних (структурних) особливостей психічних явищ.

• Розширення міждисциплінарних зв"язків з іншими науками (природознавчими, технічними, інформатикою та ін.).

• Вивчення проблем потреб і мотивів.

• Пошук інтегральних характеристик психічних процесів (емоційна регуляція мислення та свідомі процеси, натхнення, дослідницька активність).

• Розроблення проблем психологічної підготовки фахівців різних професій (у тому числі інженерів в авіації і космонавтиці).

• Удосконалення відомих і розробка нових методів дослідження (у зв"язку з комп"ютеризацією і досягненнями сучасної науки).

• Розроблення шляхів упровадження наукових знань психології в практику життєдіяльності людини.

• Виявлення закономірностей у різних галузях психології (загальній, інженерній психології, психології менеджменту та ін.).

2. Основні вимоги до методів психологічної практики

Психологія як наука має певні предмет і методи вивчення психічних явищ. Знання методів і вміння за їх допомогою вивчати вікові та індивідуальні особливості психічного розвитку особистості — шлях до глибшого пізнання психологічних особливостей особистості й використання цих знань у практичній діяльності.

Психологія висуває до методів дослідження психічних явищ певні вимоги: — психічні явища потрібно вивчати в їх розвитку, взаємозв’язку та взаємозалежності; — метод психологічного дослідження має бути адекватним предметові дослідження, розкривати істотні, а не випадкові, другорядні особливості досліджуваного психологічного процесу, стану чи властивості.

Основним принципом психологічного дослідження є його об’єктивність. Методами, які забезпечують об’єктивність розкриття досліджуваного психічного явища, є спостереження, експериментальне дослідження, аналіз продуктів діяльності (навчальної, трудової, спортивної), бесіда, інтерв’ю та ін. Метод самоспостереження, особливо інтроспективна його форма, не може бути єдиним і вірогідним способом вивчення особливостей психічних процесів, станів і властивостей особистості. Самоспостереження легко піддається суб’єктивному тлумаченню психічних явищ, особливо тоді, коли досліджувана особа малорозвинена і не здатна до самоспостереження. Перевірити ж описи психічних переживань, що досліджуються самоспостереженням, здебільшого неможливо. Втім, при дослідженні об’єктивними методами самоспостереження може використовуватись у формі словесного звіту піддослідного про те, що і як він переживає під час самоспостереження психічного процесу чи стану. При самоспостереженні особистість одночасно постає як суб’єкт та як об’єкт дослідження, що унеможливлює успішність дослідження. Кращою формою самоспостереження є ретроспективне спостереження, засадовим стосовно якого є згадування про перебіг досліджуваного психічного явища після того, як воно відбулося. Людина може в такий спосіб описати, що вона відчувала у стані радості, суму, страху, як вона запам’ятовувала чи міркувала, розв’язуючи завдання.

Провідним принципом об’єктивних методів у психологічному дослідженні є єдність свідомості та діяльності, опосередкованість пізнання внутрішніх, психічних явищ зовнішнім їх виявленням у вчинках, поведінці, мовленні, мімічних рухах, жестах та інших реакціях.

Наприклад, закономірності спостереження виявляються у ступені адекватності та швидкості розпізнавання предмета, виокремлення його серед інших об’єктів, знаходження спільного та відмінного в них.

3. Класифікація методів психологічної практики

1) Емпіричні методи.

Спостереження — передбачене систематичне сприйняття предметів і явищ з метою вирішення будь-якого пізнавального завдання. У науковому спостереженні методи кількісного аналізу — це шкалювання, факторизація даних та ін. Результат спостереження значною мірою залежить віднаставлень (рос. — установок) та очікувань спостерігача.

Самоспостереження (інтроспекція) — засіб вивчення, аналізу та синтезу власних учинків і дій, порівняння своїх думок з думками інших людей. У процесі самоспостереження людина спирається на рефлексію, тобто на розмірковування та переживання щодо власних психічних станів і якостей особистості. Однак при цьому слід брати до уваги схильність людини до суб"єктивізму і додатково застосувати інші методи.

Спостереження як метод об’єктивного дослідження широко застосовується у психології, педагогічній практиці, соціологічних дослідженнях.

Об’єктом спостереження є поведінка особистості в найрізноманітніших її зовнішніх виявах, коли реалізуються усвідомлювані та неусвідомлювані внутрішні психічні стани, переживання, прагнення.

За особливостями мовлення, виразними рухами — жестами, мімікою, виразами обличчя, пантомімічними актами (позами) тощо — можна виявити й простежити особливості уваги, розуміння змісту висловлювання, емоції та вольові якості, особливості темпераменту і риси характеру. Тому вміле спостереження за поведінкою дитини та дорослого дає можливість з високою вірогідністю робити висновки про їхні внутрішні, духовні особливості.

Спостереження може бути звичайним (бачення, слухання) та інструментальним, коли бачене й почуте в поведінці людини фіксується за допомогою фото-, кіноапарата або магнітофона. Інструментальне спостереження дає можливість документувати все, що спостерігається, а тому й глибше аналізувати, порівнювати.

Психологічне наукове спостереження потрібно відрізняти від побутового. Наукове спостереження не обмежується описом зовнішньо виявленого, а проникає в сутність явищ, з’ясовує причини тих чи інших актів поведінки й цим розкриває їх психологічну природу. Щоб навчати й виховувати дитину, потрібно на основі спостереженого розкривати психологічні механізми, спиратися на них у навчальновиховній роботі, розвивати і вдосконалювати їх.

Одноразового спостереження за якимось явищем у поведінці та діяльності особистості недостатньо для того, щоб робити висновки про її психічний склад, розум, почуття, волю, риси характеру, темперамент, цілеспрямованість, моральні якості. Для того щоб уникнути випадкових суджень, потрібні кількаразові спостереження тих чи інших морально-психологічних особливостей у різних умовах і на різноманітному матеріалі. За одноразовим або випадковим виявленням успіхів не можна судити, скажімо, про здібності особистості, силу її пам’яті чи мислення.

Щоб спостереження набрало наукового характеру, воно має відповідати певним вимогам: — бути цілеспрямованим, а не випадковим; — здійснюватися планомірно й систематично; — бути забезпеченим достатньою інформацією про спостережуване явище (якомога більшою кількістю фактів); — точно фіксувати результати спостереження.

Наукове спостереження висуває певні вимоги й до особистих якостей дослідника. Зокрема, він повинен мати такі якості: • бути об’єктивним при фіксації, словесному описі та класифікації спостережень; • володіти собою, тобто його настрій та особисті характерологічні якості не повинні впливати на спостереження та позначатися на ньому та висновках; • не бути тенденційно упередженим в організації спостереження та очікуванні його наслідків, щоб не зробити безпідставних висновків; • не піддаватися першим враженням про піддослідного; • не бути поблажливим щодо піддослідного; • не приписувати піддослідному власних якостей і не пояснювати його поведінку з власної позиції.

Об’єктивність має характеризувати весь процес дослідження й бути визначальним чинником для висновків.

Тестування — метод психологічної діагностики, який використовує стандартизовані запитання та завдання (тести), які мають належну шкалу значень. Використовується для стандартизованого дослідження індивідуальних типологічних особливостей. Основною вимогою до якості тестів є валідність — спроможність тесту виявити належні психічні властивості.

Тестом називаються спеціальні задачі, за допомогою яких перевіряється рівень розвитку людини.

Психологічні тести належать до класу стандартизованих іспитових вимірів, що відрізняються:

• високою інформативністю,

• достовірністю,

• валідністю,

• диференційованістю,

• точністю,

• надійністю (відтвореністю),

• можливістю математичного вираження одержуваних результатів,

• практичною корисністю (функція психодіагностики, а не тільки дослідницька).

Тести можуть бути бланковими, апаратними, опитувачами, завданнями, проективними.

Тестові іспити можуть застосовуватися для вирішення задач фахового добору, діагностики психологічних станів людини та визначення окремих сторін особистості.

Соціометрія — психологічний тест, який використовується для виявлення міжособистісних (емоційних) зв"язків у малій групі; роз робив його американський психолог і соціолог Джекоб Морено.

Аналіз продуктів діяльності як метод дослідження можливий за наявності об"єктивних наслідків діяльності людини, таких як архівні матеріали, чернеткові записи, щоденники, креслення, варі анти ескізів та малюнків. їх аналіз дає підстави ретроспективно відтворювати закономірності психічної діяльності особистості, її психічні властивості.

Анкета — метод отримання первинної соціологічної та соціально-психологічної інформації вербальним засобом, опитуванням; набір запитань, пов"язаних із завданням дослідження. Основна вимога до анкети — релевантність, значимість для проблеми, яка досліджується.

Особистісний опитувальник — тестові методики вивчення та оцінки окремих властивостей та проявів особистості. Кожна з методик складається з стандартизованої анкети, яка містить набір речень, з змістом яких піддослідний може погодитись чи ні. Запитання формуються та групуються так, щоб відповіді на них дали змогу виявити та оцінити будь-яку властивість та стан особистості. Такі групи запитань називаються шкалами (шкали тривожності, нейротизму, агресивності, відвертості тощо). Результати опитування статистично обробляються.

Бесіда та інтерв"ю — методи здобуття інформації про особистість, її погляди, ціннісні наставлення, психічні властивості. Спираються на попередньо розроблену програму, гнучку стратегію формування запитань залежно від очікуваних та отриманих відповідей. Використання цих методів вимагає значної підготовки інтерв"юера, певної майстерності, зокрема здатності викликати довіру до себе, налаштувати людину на відвертість тощо.

Біографічний метод — дослідження психічних особливостей індивіда через аналіз його життєвого шляху. При цьому встановлюються життєві умови формування ієрархії ціннісних орієнтацій, домінуючих наставлень та мотивів поведінки, узагальнені засоби реагування особистості у типових ситуаціях. Метод аналізу життєвого шляху індивіда заснований на єдності внутрішнього та зовнішнього, на зумовленості психічних якостей особистості різноманітними умовами їх формування. Однак особистість не розглядається як пасивний продукт життєвих обставин. Вивчається формування життєвої позиції особистості, використання -невикористання нею сприятливих умов для свого розвитку.

Трудовий метод передбачає уведення дослідника у професійну, громадську або іншу діяльність, оволодіння її технологією, входження у відповідну роль з метою вивчення ніби зсередини закономірностей діяльності. Ефективність трудового методу залежить від здатності дослідника до перенавчання, перевтілення, певного артистизму, рефлексії, об"єктивної фіксації дослідних даних тощо.

Експеримент — загальнонауковий метод отримання у керованих та котрольованих умовах нових знань про причинно-наслідкові відношення між явищами. Експеримент може бути лабораторним та природним. Лабораторний експеримент — науковий експеримент, який здійснюється в спеціально обладнаному приміщені за допомогою приладів та установок, які дають змогу реєструвати хід експерименту та його результати. Лабораторний експеримент широко застосовується у психофізичних та психофізіологічних дослідженнях, для дослідження пізнавальних процесів, ефективності діяльності в різноманітних умовах, у процесі взаємодії з технікою тощо. Природний експеримент — науковий експеримент, який здійснюється у звичайних для піддослідного умовах його життєдіяльності та при його неінфармованості про поведінку експерименту, але за цілеспрямованого впливу на його поведінку та правильної реєстрації визначених психологічних характеристик за відповідними критеріями.

Застосування природного експерименту дає змогу уникнути психічної напруженості піддослідного та його конформних реакцій, наблизити експериментальне дослідження до життєвих проявів індивіда або соціальної групи. Варіантом природного експерименту є психолого-педагогічний експеримент — експериментальне навчання з метою виявлення ефективності різноманітних систем, методів та прийомів навчання (навчальний експеримент). Поняття «природний експеримент» та його мето дику розробив А.Ф. Лазурський.

2) Методи обробки даних — це кількісні та якісні методи.

До кількісних методів належать: визначення середніх величин та міри розсіювання, кореляційний аналіз, факторний аналіз, побудова графіків, гістограм, схем, таблиць, матриць тощо.

Кореляційний аналіз — метод математичної статистики, який дає змогу кількісно обробляти результати досліджень. Використовується метод для виявлення кореляційних залежностей, при яких значенню одного показника відповідають значення інших показників, а зміна одного показника зумовлює закономірну зміну інших показників.

Факторний аналіз — математичний метод для обробки та оцінювання результатів психологічних проб (тестів). Факторний аналіз дає змогу виявити насиченість об"єкта дослідними факторами, вагомість кожного фактора в дослідній структурі (мультифакторний аналіз Терстона, монофакторна модель Спірмена, біфакторна модель Хользінгера та ін.).

Якісний метод передбачає аналіз та синтез отриманих даних, їх систематизацію та порівняння з результатами інших досліджень.

3) Інтерпретаційні методи

Генетичний метод — засіб вивчення психічних явищ, який передбачає аналіз процесу їх виникнення та розвитку від нижчих форм до вищих.

Структурний, системний метод передбачає встановлення зв"язків між усіма психічними якостями індивіда; полягає у реалізації особистісного підходу, коли всі психічні властивості розглядаються у цілісній системі.

4) Методи активного впливу на особистість.

Психологічна корекція.

Допомагає подолати певні відхилення у поведінці та діяльності людини за допомогою засобів вивчення індивідуальних особливостей особистості, їх відповідності вимогам навколишнього соціального та природного середовища, виявлення і подолання існуючих суперечностей, формування нових цілей, цінностей, мотивацій поведінки, розроблення програми зміни способу життя, перетворення у ході самопізнання і само виховання, розвитку здатності до саморегуляції тощо.

Психологічна консультація.

Мета — надання людині психологічної допомоги. Спеціально організована бесіда допомагає актуалізувати додаткові психологічні можливості виходу людини з важкої життєвої ситуації. Психологічна консультація повинна будуватися за певним планом, який має передбачати виявлення причин виникнення проблеми, засобів та прийомів її розв"язання і здатності до цього людини.

Психологічний тренінг.

Вправи або ділові ігри, які застосовуються для розвитку здібностей. Соціально-психологічний тренінг спрямований на розвиток комунікативних, інтеракційних та перцептивних здібностей, що поліпшує здатність людини до міжособистісного спілкування, забезпечує її особисте зростання. Цей тренінг виконується за певним сценарієм у так званих групах дискусій, Т-групах тощо. Т-група — група, створена для впливу на її членів для підвищення їхньої соціально-психологічної компетентності (навичок соціальної комунікації та соціальної взаємодії). Атмосфера довіри та невимушеності, відсутність регламен-тованості розковують поведінку особистості даючи змогу їй без перешкодно самовиражатися та самоутверджуватися.

Психологічна терапія та реабілітація.

Система спеціальних психологічних методів оздоровчого впливу на людину для нормалізації її психічного стану під час перебування у важкому стресі, при психогеніях. У процесі психологічної терапії та реабілітації широко застосовуються техніка гіпнозу, аутогенного тренування, арттерапія, терапія творчим самовираженням, трудотерапія тощо. Гіпноз— (від грец. hipnos— сон — соноподібний стан психіки людини, який характеризується звуженням свідомості, гальмуванням кори головного мозку та активізацією підкоркових структур. Гіпноз викликається вербальним та невербальним впливом гіпнотизера або самонавіювання. Аутогенне тренування — психотерапевтичний метод самонавіювання через концентрування уваги на емоційно позитивних об"єктах; методика м"язової атпсихічної релаксації, керування вегетавними функціями завдяки виклику уявлень приємних відчуттів

Використана література

1. Загальна психологія. – К.: Правда Ярославичів, 1997. – 405с.

2. Лозниця В.С. Психологія і педагогіка: основні положення. – К., 1999.

3. Максименко С.Д., Соловієнко В.О. Загальна психологія. – К.: МАУП, 2000.




 




 

Записник:
Вибранних робіт  

На данній час, в нашій базі:
Реферати: 5481
Розділи по алфавіту:
АБВГДЕЖЗ
ИЙКЛМНОП
РСТУФХЦЧ
ШЩЪЫЬЭЮЯ

 

Ключеві слова: Методи психологічної практики та їх використання | Реферат

РефератБанк © 2019 - Банк рефератів, дипломні, курсові роботи - безкоштовно.
honda accord 2015

неодиновые магниты

продвижение сайтов в интернете