Головна   Додати в закладки Унітарна держава - переваги та недоліки | Реферат


Безкоштовні Реферати, курсові, дипломи - ceramicsink.info Безкоштовні Реферати, курсові, дипломи - ceramicsink.info | Реферат банк.
 Пошук: 

 

 




Унітарна держава - переваги та недоліки - Реферат


Категорія: Реферати
Розділ: Правознавство
Розмір файла: 52 Kb
Кількість завантажень:
203
Кількість переглядів:
6589
Описання роботи: Реферат на тему Унітарна держава - переваги та недоліки
Дивитись
Завантажити


План

Вступ

Розділ I. Поняття унітарної держави

1.1 Принципи державно-територіального устрою держави.

1.2 Ознаки унітарної держави.

Розділ II. Унітарна форма державного устрою в Україні

2.1 Порівняння України, як унітарної держави із

федеративною формою державного устрою.

Розділ III. Переваги та недоліки унітарної форми державного

устрою у порівнянні із федеративним устроєм.

Пропозиції та варіанти переходу України до

федеративної форми державного устрою

Висновок

Список літератури

Вступ

Вивчення територіального устрою України та інших держав має не тільки чисто пізнавальний, академічний, але і політико-практичний характер. Воно дозволяє глибше зрозуміти природу унітарного устрою держави, його риси і особливості, дає можливість проаналізувати причини та умови встановлення цього чи іншого виду державного устрою, його розвиток. Дозволяє чіткіше визначити усі властивості унітарного державного устрою, встановити його місце і роль у житті суспільства і політичної системи.

Територіальному устрою України присвячений розділ IX Конституції 1996 р. Норми цього розділу є одним з найважли­віших правових інститутів конституційного права України.

Територія — одна з основних ознак держави, що визначає простір, на який поширюється суверенітет і влада держави. Під територією розуміється не тільки сухопутна її частина, а й водні і повітряні простори над ними. До території морських держав безпосередньо примикають, хоча до неї не входять, континентальний шельф та виключна економічна зона.

Територіальний устрій України — це внутрішній її поділ на певні територіальні частини, співвідношення держави в цілому з її складовими частинами.

У світі немає такої держави, територія якої не поділялася б на певні частини. Навіть найменші країни не можуть обій­тися без поділу своєї території. Територіальний устрій дає відповідь на питання про те, як організована територія держави, з яких частин вона складається, який їх правовий статус, як будуються взаємовідносини центральних органів з місцевими.

Територіальний устрій необхідний для здійснення найріз­номанітніших державних функцій. Насамперед відповідно до територіального устрою будується система державних органів та самоврядних органів на місцях. Він також сприяє збалан­сованому розвитку всієї території; створенню сприятливих Умов для задоволення матеріальних, соціальних та культур­них потреб громадян тощо.

Сутність територіального устрою України відбивається в його принципах, які визначені в Конституції України (ст. 132).1 До них належать такі: єдність та цілісність державної терито­рії; поєднання централізації і децентралізації у здійсненні державної влади; збалансованість соціально-економічного роз­витку регіонів.

Принцип поєднання централізації і децентралізації у здійс­ненні державної влади означає, що в Україні має бути така організація території, яка відповідала б інтересам держави і найповнішою мірою інтересам окремих регіонів.

Надмірна централізація влади може призвести до певних перекручень у розбудові держави, зокрема в економіці, оскільки не враховує всіх особливостей того чи іншого регіо­ну. В свою чергу надання регіонам надто широких прав може призвести до небажаних наслідків і навіть до розпаду держа­ви. Проте міцність держави залежить від міцності регіонів. А щоб регіони всебічно розвивались, потрібно розширювати самостійність і відповідальність органів місцевого самовряду­вання у вирішенні завдань життєзабезпечення і розвитку те­риторій з урахуванням місцевої специфіки та соціально-еко­номічних особливостей. Тобто суть цього принципу полягає в оптимальному співвідношенні між централізацією влади і де­централізацією функцій державного регулювання самовряд­них територій. А тому потрібне чітке розмежування функцій між державою і місцевим самоврядуванням.

З територіальним устроєм тісно пов"язана форма держав­ного устрою. Форми державних зв"язків бувають різні. Сучас­ні держави за формою устрою поділяються на унітарні (прос­ті) і федеративні (складні).

Унітарна держава — це держава, яка є єдиною, тобто до складу якої не входять інші держави. Вона характеризується тим, що її територія становить єдине ціле, що поділяється ли­ше на адміністративно-територіальні одиниці. Унітарна дер­жава має спільні для всієї країни органи влади (такі як пар­ламент, уряд, верховний суд, єдині збройні сили, податкову систему), повноваження яких поширюються на всю терито­рію. В унітарних державах діє, як правило, єдина система за­конодавства. Актуальність роботи: у зв’язку з різноманіттям форм державного устрою різних країн світу виникає нагальна потреба для засвоєння знань в цьому напрямку. Такі поняття все частіше звучать в повсякденному житті.Завдання роботи: проаналізувати поняття держави та її устрою, розкрити суть форми державного правління, державного устрою та політичного режиму, вказати на переваги та недоліки держави з унітарною формою територіального устрою.

Методи дослідження: У роботі використовуються системно-структурний метод, котрий дає змогу детальніше охарактеризувати поняття, принципи та ознаки унітарної держави; порівняльно-правовий метод, який допоможе порівняти адміністративно-територіальний устрій України з устроєм інших держав. Логічний метод, який допоможе розмежувати більш складні проблеми формування адміністративно-територіального устрою України.

Робота містить 3 розділи, кожен з яких є ніби окремою темою, але всі вони об"єднані загальним питанням теми. У першому висвітлено сутність поняття унітарної держави та її характерні ознаки. У другому проводиться порівняння унітарної форми державного устрою із федеративною. У третьому розділі проводиться більш детальне порівняння обох форм державного устрою, а також варіанти та пропозиції переходу України на федеративний шлях розвитку. у роботі використовується ряд літературних джерел, окрім тематичних підручників аналізуються статті з періодичних видань.

Розділ I. Поняття унітарної держави

1.1 Кожна держава має не тільки форму правління, а й територі­альний або державно-територіальний устрій. У більшості випадків територіальний устрій називають державним устроєм, але держав­ний устрій (лад) - ширше поняття, яке означає організовану державну владу, що має форми правління, види політичного режиму, а також структуру чи -адміністративно-територіальний устрій (або територіальний устрій). Адміністративно-територіаль­ний устрій є складовою частиною державного устрою держави або територіальною організацією влади, в межах її кордонів (терито­рії), є структурою держави за територіальною ознакою.

Із збільшенням кількості населення і населених пунктів у дер­жаві виникає об"єктивна необхідність організації місцевих держав­них органів влади і органів самоврядування (зокрема самооргані­зації) для вирішення політичних, економічних та інших соціальних питань державного і місцевого значення. Із збільшенням кількості населення, збільшенням районів, міст і областей (провінцій) немож­ливо об"єктивно і результативно управляти суспільством, окреми­ми районами і регіонами, а також державними органами з одного центру. Історія свідчить, що із збільшенням населення і населених пунктів збільшується та ускладнюється структура держави, дер­жавний апарат - апарат управління і правоохоронних органів, який забезпечує виконання законів і правопорядок.2

Державна влада вимушена здійснювати управління всією тери­торією, дбати про матеріальні та культурні цінності, зокрема і про своїх громадян, які є найбільшим багатством кожної держави і су­спільства.

Для реалізації державної політики держава приймає закони, укази, постанови, рішення, які мають економічний, політичний, екологічний, культурний та інший соціальний характер. Для реалі­зації цих законів і рішень необхідні місцеві органи державної вла­ди і самоврядування (самоорганізації). Тому найвищі органи дер­жавної влади свою політику здійснюють саме через них. Усі міс­цеві органи влади та управління, відповідно до конституції та інших конституційних законів, підпорядковані вищим органам державної влади. Водночас найвищі органи державної влади ма­ють прямий і зворотний зв"язок, оскільки вони формуються наро­дом безпосередньо чи опосередковано (органи управління). Отже, державна влада здійснюється через місцеві органи влади та управ­ління відповідних територій сіл, селищ, районів, міст і областей.

Територія кожного села, району, міста чи області є складовою території держави. Тому територія всієї держави складається із сукупності всіх територій відповідно до адміністративно-терито­ріального або іншого поділу. Кожна складова найменша і най­більша частина є невід"ємною і невідчужуваною територією всієї держави, а не будь-якого району або регіону. Відповідно до норм міжнародного права, в 1945 р. у Статуті ООН закріплено принцип територіальної цілісності держав (територіальної недоторканнос­ті). Його призначення - захист території держави від будь-яких посягань, які спрямовані на порушення національної єдності і те­риторіальної цілісності іншої держави або країни.1 У Підсумково­му акті Наради з безпеки і співробітництва в Європі 1975 р. закріп­лено, що держави-учасниці Наради будуть поважати територі­альну цілісність кожної з держав-учасниць, утримуватись від будь-яких дій, що суперечать цілям і принципам Статуту ООН, проти територіальної цілісності, політичної незалежності або єдності будь-якої держави-учасниці, зокрема застосування сили або загро­зи силою.3

У ст. 2 Конституції України закріплено, що суверенітет України поширюється на всю її територію, яка в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканною. Відповідно до Декларації про держав­ний суверенітет України і Конституції України Верховна Рада проголосила державний суверенітет як верховенство, самостій­ність, повноту і неподільність влади Республіки в межах її терито­рії та незалежність і рівноправність у зовнішніх зносинах.4 Захист суверенітету і територіальної цілісності України є найважливішою функцією держави, справою всього Українського народу. Сувере­нітет поширюється на всю територію держави, і жодна частина цієї території не може проголосити себе незалежною від суверен­ної влади держави. Крім того, земля, її надра, повітря, водні та інші природні ресурси в межах території України є об"єктами пра­ва власності всього Українського народу, від імені якого права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування відповідно до Конституції (ст. ІЗ Конституції України).4

У процесі здійснення завдань і функцій держави між найвищи­ми і місцевими органами влади існує прямий та безпосередній зв"язок — «зверху - донизу» і навпаки - від місцевих державних органів влади і управління до найвищих органів державної влади. Ці зв"язки або правовідносини, політичні відносини називають відносинами по вертикалі: парламент, Президент, Кабінет Мініст­рів; районні (міські) органи державної влади і управління, сільські та селищні органи влади і місцевого самоврядування; цен­тральні органи влади і управління (міністерства і відомства), обласні органи влади і управління, районні органи влади і управ­ління; правовідносини, політичні та правові зв"язки по горизон­талі: парламент – Президент – Конституційний Суд; центральні державні органи (міністерства) між собою, обласні, міські, район­ні, сільські та селищні між собою. По вертикалі всі державні органи діють за принципом ієрархії – підпорядкування і підлеглість нижчих вищим державним органам; юридична і політична сила всіх державних органів-визначається їхніми правовим статусом, місцем і роллю в системі державних органів, їх формуванням та об"ємом представництва (всього народу, або окремого регіону чи району). По горизонталі вони діють як автономні окремі державні органи, як юридичні особи, котрі мають право укладати всі угоди (договори) відповідно до чинного законодавства і своєї компетен­ції. Крім того, Кабінет Міністрів (уряд) має лише вертикальні зв"язки, які підпорядковуються парламенту і Президенту, а всі центральні органи влади та управління, обласні, районні тощо під­порядковані Кабінету Міністрів. Така структура державних орга­нів та їхніх взаємозв"язків характерна для змішаних форм правлін­ня (парламентарно-президентських республік). В інших республі­ках можуть існувати інші структури.

Отже, державно-територіальний устрій - це територіальна організація державної влади і держави, поділ її на складові (адміністративно-територіальний поділ) у межах державних кордонів (територій) на основі принципів: єдності й суверен­ності державної влади на всій території; територіальної ціліс­ності й недоторканності території (територіальне верховен­ство); принципу ієрархії державної влади (підпорядкованості нижчих державних органів вищим); поєднання системи дер­жавного управління з місцевим самоврядуванням; поєднання загальнонародних (державних) і регіональних потреб та ін­тересів; з метою найкращого управління державою, суспільст­вом та окремими регіонами, а також принципу поділу держав­ної влади на законодавчу, виконавчу і судову (для найвищих органів державної влади).5

Правовою основою державно-територіального устрою є договір різних гілок влади, різних політичних сил (партій, класів, націо­нальних груп тощо), окремих суверенних держав у випадку їх об"єднання у єдину державу в умовах демократії, який закріплює­ться в основному законі держави - конституції або договорі про утворення державного союзу (наприклад, СРСР- 1922 р.). У ста­більних державах адміністративно-територіальний устрій закріп­люється парламентом або референдумом. В окремих випадках та­кий устрій може закріплюватись і за допомогою свавільних, волюн­таристських методів, військової і політичної сили, насильства, залежно від видів політичного режиму та характеру державної влади, лідерів держави або суспільства тощо.

За державно-територіальним устроєм усі держави (в сучасний період) переділяються на прості (унітарні) та складні - федерації, конфедерації, імперії та унії; за формою об"єднання (створення): добровільний союз окремих суверенних держав і примусовий союз у результаті військової сили і політичного насильства; за фор­мальними (юридичними) і фактичними ознаками: юридично (фор­мально) - федерації, конфедерації, а фактично - унітарні централі­зовані держави тощо.

1.2 Проста, або унітарна, держава - це така держава, складові ча­стини якої не мають власного суверенітету і всіх інших основних ознак держави і не можуть бути суб"єктами політичних міжнарод­них відносин. Термін «унітарний» означає: єдиний, один. До таких держав належать: Польща, Болгарія, Румунія та ін. Крім того, є такі унітарні держави, які мають автономні державні утворення (автономні республіки, краї, округи, провінції тощо). До таких держав належать: Україна, Італія, Королівство Іспанія, Республіка Узбекистан та ін. Нині більшість держав світу мають просту уні­тарну форму державно-територіального устрою. Так, із 185 суве­ренних держав світу 166 мають унітарний характер.

Унітарна держава має такі характерні ознаки:

1) до її складу не входять державні утворення, які мають дер­жавний суверенітет та інші основні ознаки держави;

2) єдина система державних органів, заснована на законі ієрархії;

3) найвищі державні органи влади унітарної держави є суб"єктами політичних міжнародних державних відносин, єдиним пред­ставником народу і країни на міжнародній арені;

4) у такій державі існує єдина конституція та єдина система права і законодавства;

5) єдина територіальна цілісність, неподільність і недоторкан­ність, територіальне верховенство найвищих державних органів влади;

6) у такій державі існує єдине громадянство;

7) єдині державні кордони та єдині дипломатичні органи (посольства і консульства) в іноземних державах.

Єдність і суверенітет державної влади означає, що найвища державна влада та її закони поширюються на всю територію дер­жави, на всіх громадян і на всі державні органи таоргани само­врядування, зокрема й на територіальні автономні утворення. Держава має право сама розпоряджатися своєю територією, своїми ресурсами та об"єктами права власності, за окремими винятками. Наприклад, відповідно до ст. 73 Конституції України питання про зміну території України вирішується тільки всеукраїнським рефе­рендумом. Це означає, що ні Президент, ні Верховна Рада (парла­мент) не мають права без рішення всього народу країни змінювати територію держави (продавати, дарувати тощо). Принцип терито­ріального верховенства - це повне і виключне здійснення влади всього народу (держави) в межах своєї території.6

Деякі автори вважають, що унітарна - це така держава, терито­рія якої поділяється на адміністративно-територіальні одиниці, що за загальним правилом не мають будь-якої політичної автономії, хоч окремі з них можуть мати статус територіальної автономії. Та­кі територіальні автономії можуть мати свою конституцію і зако­нодавство, свої органи законодавчої та виконавчої влади. Терито­ріальна автономія - це самоврядна територіальна одиниця у складі держави, яка має певну самостійність у межах, установлених конс­титуцією та законами цієї держави. Однак, на наш погляд, це не тільки територіальна автономія, а й політико-територіальна авто­номія у складі єдиної унітарної держави, компетенція і повнова­ження якої визначаються найвищими органами державної влади за погодженням (договором). На підставі об"єктивних потреб та ін­тересів повноваження закріплюються в конституції держави або окремих законах. Такий спеціальний статус має Автономна Респу­бліка Крим у складі України.

Відповідно до статей 132, 133 Конституції України територі­альний устрій України ґрунтується на засадах єдності й цілісності державної території, поєднання централізації та децентралізації у здійсненні державної влади, збалансованості соціально-економіч­ного розвитку регіонів, з урахуванням їх історичних, економічних, екологічних, географічних і демографічних особливостей, етніч­них і культурних традицій. Систему адміністративно-територіаль­ного устрою України складають: Автономна Республіка Крим, об­ласті, райони, міста, райони в містах, селища і села. До складу України входять: АР Крим, Вінницька, Волинська, Дніпропетров­ська, Донецька, Житомирська, Закарпатська, Запорізька, Івано-Франківська, Київська, Кіровоградська, Луганська, Львівська, Ми­колаївська, Одеська, Полтавська, Рівненська, Сумська, Тернопіль­ська, Харківська, Херсонська, Хмельницька, Черкаська, Черніве­цька, Чернігівська області, а також міста Київ і Севастополь, які мають спеціальний статус, що визначається законами України.7 Отже, Україна складається з 24 областей, АР Крим, міст Києва і Севастополя. Територія Україна має 603,7 тис. кв. км, її населення на 1991 р. становило 52,0 млн осіб.

Адміністративно-територіальний устрій України є трирівневим: вищий рівень територіальних одиниць становлять Автономна Рес­публіка Крим, області та міста Київ і Севастополь (міста республі­канського підпорядкування, які мають спеціальний статус); середній рівень - райони і міста обласного підпорядкування; нижчий рі­вень - райони в містах, міста районного підпорядкування, селища і села. На думку деяких спеціалістів, адміністративно-терито­ріальний поділ України застарів і потребує оновлення. Можли­во, що він і застарів певною мірою, однак адміністративно-тери­торіальний, або державно-територіальний, устрій склався історич­но, з урахуванням політичних, економічних, географічних, куль­турних та інших соціальних і моральних факторів. Тому перш ніж його змінювати, бажано добре вивчити цю проблему і лише після цього науково обґрунтувати необхідність внесення змін, оскільки за всю історію України таких змін було багато, а ре­зультатів - обмаль. Необхідно діяти за принципом: «Сім раз від­міряй і один раз відріж», а нині додають: і після семи разів не ріж (тобто не квапся).

Розділ II. Унітарна форма державного устрою в Україні

2.1 На тлі регіональних особливостей, різного рівня соціально-економічного, політичного розвитку окремих регіонів питання щодо державного устрою України є вельми вагомим. Відтак політичні сили держави розкололися на два табори: перші обстоюють принципи унітарності, другі є прибічниками федеративності.8

Основними аргументами прихильників унітаризму є те, що:

1. Головною світовою тенденцією, особливо до середини 80-х років, була централізація всіх сфер суспільного життя, яка часто спиралася на принцип унітаризму, що було зумовлено низкою факторів (дві світові війни, "холодна війна", особливості процесів модернізації та мобілізації тощо).

2. На початок 1995 р. в світі існувало близько 150 унітарних країн, в яких проживала майже третина населення земної кулі.

3. Проблеми, що виникають перед Україною, зокрема запізнілого розвитку, наздоганяючої модернізації та прискореної мобілізації, можуть бути легше вирішені в умовах унітарної форми правління.

4. Україна не має сталої традиції федерального устрою.

5. Україна надто довго йшла до об"єднання усіх своїх земель, щоб ставити внутрішні кордони.

6. Сьогодні, коли міждержавні відносини в рамках СНД балансують на грані перерозподілу територій, занадто небезпечно виділяти землі в окремі самостійні утворення.

Федералізація України з т.з. прихильників федералізму веде до виникнення міждержавних зв"язків всередині України, а це є ознакою перетворення федеративного елементу на конфедеративний, який робить унітарність держави неможливою в принципі. Це в свою чергу, з точки зору унітаристів, веде до дестабілізації політичної обстановки в Україні, до міжнаціональних конфліктів, до розпаду країни.

Прихильники федеративного устрою України виходять з того, що федеративний устрій враховує існуючу господарську, географічну, етнічну, мовну, конфесійну специфіку регіонів України. На їх думку, надання історичним землям України певного обсягу функцій, необхідних для розв"язання специфічних регіональних проблем, забезпечити розиток як самих регіонів, так і держави в цілому, відкриє простір інтеграційним процесам в Україні. По-друге, дозволить знайти оптимальну модель державного устрою України, яка поєднає переваги єдиної держави з самостійністю регіонів. І, по-третє, забезпечить єдність, соборність України, покладе кінець сепаратистським, іредентистським настроям.9

Прихильники федеративного устрою України висувають цілий ряд аргументів на захист своєї концепції. Найголовніші із них:

1. Основною світовою тенденцією XXI ст. буде децентралізація всіх сфер суспільного життя, яка максимально використовуватиме федералістські принципи.

2. На початок 1995 р. 70 % населення проживало у федеративних країнах (50) і процес федералізації дедалі поширюється, особливо в Західній Європі.

3. Відсутність сталих структур громадянського суспільства створює небезпеку відтворення нового тоталітаризму, а децентралізація влади в рамках федеративного устрою мала б стати певним гарантом проти цієї небезпеки.

4. Оскільки місцеві органи влади контролюються різними політичними силами, намагання збудувати єдину адміністративну вертикаль дестабілізувало б ситуацію в країні.

5. Жорстке підпорядкування місцевих органів влади центральній адміністрації неминуче приведе до перекладання відповідальності за рішення місцевих проблем на центральне керівництво. Це в свою чергу спровокує антиукраїнські настрої у ряді регіонів, зважаючи на рівень життя у сусідніх країнах.

6. Унітарна держава обумовлює пряму підпорядкованість місцевих органів влади центру. Останній, в силу своєї залежності від суспільно-політичної ситуації, буде вирішувати проблеми окремих регіонів, виходячи з своєї оцінки становища на всьому терені України, жертвуючи інтересами окремих регіонів на користь більшості населення України. Це не виключає намагання перейти під юрисдикцію сусідніх держав чи виділитися в окрему державу.

Таким чином, прихильники федералізму в Україні одною з головних небезпек для єдності України вважають тенденцію до жорсткої унітаризації держави.

Існує ще одна точка зору: унітарно-децентралізована держава. Такий підхід дозволить зберегти єдиний політико-правовий простір країни, Україна матиме лише одного суб"єкта управління — вищі органи влади; при цьому базовий рівень місцевої влади без будь-якого посередництва з боку інших суб"єктів управління отримує найширші повноваження з урахуванням специфіки регіону.10

Однозначної відповіді на запитання, який державний устрій більш придатний для України, зараз мабуть не існує. Відсутні експертні оцінки, виважені підходи, ґрунтовне наукове опрацювання питання про збереження унітарності України чи її федералізації. До того ж, сучасна Україна дуже велика і строката для того, щоб на її терені змогла перемогти будь-яка єдина концепція — чи в галузі економіки, чи моделі державно-політичного устрою.

Для правильної відповіді на це запитання необхідно проаналізувати концептуальний аспект основних форм територіально-політичної організації держав у сучасному світі.

Територію будь-якої великої держави можна охарактеризувати просторовою двомірністю: єдина неподільна територія, яка, в свою чергу, складається з місцевих общин, територіально зацікавлених груп і т.п. Територіальний розподіл покликаний вивільнити центральний, чи загальнонаціональний уряд, від повсякденних функцій забезпечення життєдіяльності держави, переведення національної, чи загальнодержавної мети та політичного курсу на рівень регіонів, також територіальний розподіл веде до мобілізації місцевої ініціативи, відповідальності та підтримки, забезпечення зворотного зв"язку. В даному контексті імперативи ефективного управління зумовлюють територіальний розподіл влад між центром та периферією, яка має забезпечити раціональний розподіл та реалізацію владних функцій.11

Саме тому державний устрій включає в себе територіально-політичну організацію, яка, в свою чергу, охоплює принципи та механізми взаємовідносин між центральними та місцевими органами влади. В реальному житті ці принципи та механізми уособлюються в унітаризмі, федералізмі та конфедералізмі.

Аналіз цих різних типів політичних систем не дає передумов для встановлення будь-яких однозначних кореляцій між типом територіально-політичної організації та системними ознаками держави. Так, для США та Німеччини, де панує ліберально-демократична система, характерний федеративний принцип державного устрою, але такий же принцип був характерний і для Бразилії, поки там домінувала авторитарна система. Унітарний устрій було реалізовано у нацистській Німеччині, фашистській Італії, але унітарними є також сучасні ліберально-демократичні держави.

Ліберально-демократична Швейцарія є конфедерацією кантонів, щоправда теоретично, але рабовласницькі штати, що відокремилися від північних штатів США за часів громадянської війни, також віддавали перевагу конфедерації. Федералізм зустрічається як у багатонаціональних країнах (Індія, Росія), де має місце сполучення територіально-політичного та територіально-національного принципів, так і у однонаціональних країнах (Німеччина) з їх територіально-політичним принципом державного устрою.12

Розглянемо основні характеристики унітаризму, федералізму та конфедералізму. Унітарна держава — незалежно від того, централізована вона чи децентралізована, демократична чи авторитарна — це форма державного, а подекуди і національно-державного устрою, яка базується на зверхності суверенітету (верховної влади) єдиної держави над адміністративно-територіальними одиницями, на які вона поділена. Інакше кажучи, унітарною вважається держава, в якій жодна її частина не має статусу державного утворення.

Більшість перших державних утворень та держав, що виникли ще кілька тисячоліть тому, були унітарними. Хоча деякі, з них, як наприклад Лікія, були федеральними, а інші, як приміром Римська імперія, мали елементи конфедерації. Починаючи з нашої ери, унітарна держава стала панівною формою державного устрою і залишалася нею майже до останньої чверті XVIII ст., тобто до виникнення США, котрі й започаткували т.з. федералістську революцію, яка з часом поширилася на інші країни та континенти. Варто наголосити, що поява унітарної форми державного устрою не була випадковою. її народження та багатовікове панування було зумовлено щонайменше трьома чинниками. По-перше, моноетнічним складом населення значної частини держав, які щойно народжувалися. По-друге, самою природою тогочасної політичної влади, її основними засадами — зміцненням єдиновладдя, виникненням перших політичних еліт, формуванням вертикально-ієрархічних владних структур. По-третє, впливом пануючих в доіндустріальних і частково індустріальних суспільствах тенденцій централізації та уніфікації, збирання власних і загарбання чужих земель, поневолення інших народів, створення імперій, формування націй, будівництва національних держав тощо.

Сьогодні унітарна форма є найбільш поширена, оскільки більшість, а саме 150 з майже 200 нині існуючих держав за своїм устроєм є унітарними.

Класичними прикладами унітарних держав є Італія, Франція, Японія та багато інших. Унітарною державою, всупереч своїй назві і тлумаченню колишньої офіційної радянської пропаганди, був і СРСР. Унітарними стали і всі держави, що народилися чи відродилися на його знаменах, в тому числі і Україна. Виняток становить лише Росія, де йдуть надзвичайно складні й суперечливі процеси пошуку і будівництва федеративної держави.13

Розділ III. Переваги та недоліки унітарної форми державного устрою у порівнянні із федеративним устроєм.

Пропозиції та варіанти переходу України до федеративної форми державного устрою

Головними ознаками унітарної держави є наявність єдиної конституції, єдиного керуючого центру, вертикально-ієрархїчної структури владних установ і відносин, єдиної для всієї держави системи права, єдиного громадянства, єдиної державної мови (при можливому функціонуванні в окремих регіонах інших мов) тощо. Все це є наслідком і передумовою створення і зміцнення центральних органів влади, посилення їх ролі і впливу на розвиток суспільних і в тому числі етнополітичних процесів.

Говорячи про унітарну державу, варто уникати одномірного підходу та однозначної її оцінки. Унітарна держава, як і будь-які інші форми державного устрою, має певні достоїнства та недоліки. До достоїнств унітарної держави можна віднести:

1. Певну економічність, тобто не дуже великі витрати на утримання владних структур.

2. Відносну простоту та оперативність прийняття рішень.

3. Відносну легкість нагляду та контролю за виконанням прийнятих рішень.

4. Значну стійкість в екстремальних умовах.

5. Досить велику придатність в часи державного будівництва.

Недоліками ж є те, що вона:

1. Зможе створювати умови для авторитаризму, відродження або встановлення тоталітаризму.

2. Ігнорує специфічні особливості етнонаціональних спільнот, уніфікує всі сфери їх життя.

3. Позбавляє ініціативи регіональні та місцеві органи влади.

4. Провокує зародження екстремізму та сепаратизму тощо.

Унітарні держави поділяються на дві великі групи: централізовані та децентралізовані. Централізованими вважаються такі, в яких підпорядкування переферійних органів влади державному центру здійснюється за допомогою посадових осіб, призначених з центру. Прикладами класичних централізованих унітарних держав можуть бути Норвегія, Швеція, Фінляндія та ін. Децентралізованими унітарними державами є ті, в яких периферійні органи влади формуються незалежно від центру і діють більш самостійно, звичайно, в рамках наданих повноважень. Прикладом децентралізованих держав вважають Великобританію, Нову Зеландію, Японію та ін.14

В останні десятиріччя в більшості унітарних держав, таких як Іспанія, Італія, Франція, Великобританія та багатьох інших все чіткіше проглядається тенденція до децентралізації, передачі місцевим органам влади все більшого кола владних прерогатив та функцій. Наприклад, в Італії нині є розбіжності між регіонами з звичайним статусом й тими, які зберігають особливий статус на базі специфічних культурних, етнічних чи історичних особливостей. Це Сицилія, Сардинія, Валле д"Аоста, Трентино-Альто Адидже. Все більш зростаючої самостійності у вирішенні місцевих проблем домагаються Шотландія, Уелс та інші регіони Великобританії. Аналогічні тенденції мають місце і в Іспанії (баски), Франції та ін. Намітилася вона і в Україні. Це виявилося в створенні й існуванні на її території Автономної Республіки Крим, кількох вільних економічних зон, розширенні повноважень регіональних органів влади.

В той же час сам процес деконцентрації влади ще не може слугувати гарантією демократизації суспільства. Навпаки, він може привести до розбалансованості суспільно-державного розвитку і досвід України, на жаль, це підтверджує. Гарантією цивілізованості може слугувати лише цілеспрямований перерозподіл владних функцій з центру на місця, який в свою чергу дасть змогу розподілити відповідальність за політику і реформи, що здійснюються в країні, між різними її суб"єктами. Це є світова норма.15

Словосполучення "федеративна держава" походить від сполучення термінів "держава" та "федеративний". Останній походить від латинського слова Foedus і означає домовленість, договірний . Отже, якщо коротко, то "федеративна держава" — договірна держава, тобто держава, в основі якої лежить домовленість, договір.

Синонімом цього словосполучення вважається термін "федерація", який походить від іншого грецького слова Foedekafio, що означає союз, об"єднання. Федеративна держава, або федерація, — це стійка, нецентралізована форма державного або національно-державного устрою, при якій кілька держав та (чи державних утворень, суб"єктів), не втрачаючи власного суверенітету, об"єднані в єдиній союзній державі на засадах спільно виробленої конституції та низки домовленостей ("правил гри").

Територія, на якій розташована федеративна держава, вважається єдиною, хоча кожна з держав складається з різної кількості суб"єктів, тобто окремих складових частин. їх кількість може коливатись від 2 — 3 (Бельгія, Комори відповідно) до 50 (США), чи навіть майже до 90 (Російська Федерація). Різняться федерації і назвами своїх суб"єктів: "штати" (Бразилія, Індія, США), "землі" (ФРН, Австрія), "кантони" (Швейцарія), "провінції" (Канада, Пакистан), "республіки" (Росія) тощо. Не зважаючи на кількість своїх суб"єктів та їх назви, федерації мають однакові чи майже однакові сутність, характер і риси.

Будуються федерації за різними принципами. Більша частина з них побудована за адміністративно-територіальним принципом (Австралія, Австрія, Бразилія, Мексика, США, ФРН та інші). Решта федеративних держав побудована або за етно-територіальним принципом (Бельгія, Індія, Швейцарія), або — за національно-територіальним (Канада, Росія). Не важко помітити, щоадміністративно-територіальний принцип обирають, як правило, моноетнічні держави, а етно-територіальний та національно-територіальний — поліетнічні та багатонаціональні держави. Виняток тут, мабуть , становлять лише С1ІІА, але на те є ціла низка причин, зокрема, емігрантський шлях формування населення цієї "країни емігрантів" (вислів покійного президента США Дж. Кеннеді), відсутність компактного проживання етнічних груп тощо.16

Досить чітко визначив і охарактеризував ознаки федеративної держави відомий голландський вчений, "батько" теорії консосіаційної демократії Арендт Лійпгарт. Головними ознаками федеративної держави, на його думку, як і на думку більшості західних фахівців, є:

1. Писана конституція, яка чітко встановлює розподіл влади і гарантує центральному і регіональним урядам, що надані їм повноваження не будуть відібрані.

2. Двокамерний (двопалатний) законодавчий орган, в якому одна палата представляє увесь народ, а інша палата — складові частини (суб"єкти) федерації.

3. Додактове представництво дрібніших складових частин у федеральній палаті.

4. Право суб"єктів федерації бути включеними в процес внесення змін до федеральної (загальнодержавної) конституції, але свою власну конституцію змінювати в односторонньому порядку.

5. "Децентралізоване управління", тобто розподілена влада.

До запропонованих і схарактеризованих А.Лійпгартом ознак федерації слід лише додати, що поряд із спільною (загальнодержавною, федеративною) конституцією існують і діють конституції суб"єктів федерації (кантонів, штатів та ін.), положення яких не можуть суперечити спільній конституції.

На обов"язкову згадку заслуговують і такі загальні ознаки федерації, як єдині збройні сили, грошова система, митна служба, єдиний (спільний) уряд, який діє поряд з урядами суб"єктів федерації, теж саме стосується законодавства, податкової системи та громадянства.

Ще кілька надзвичайно важливих ознак федеративної держави можуть бути визначені як особливі:

· суверенітет належить в синтетичній нерозривності спільній (загальнодержавній) владі та владам всіх суб"єктів федерації;

· відсутність єдиного центру і відносин типу "центр-периферії", "центр-околиці" і т.п.;

· функціонування в багатонаціональних та полі етнічних федераціях двох (Бельгія, Канада), трьох (Швейцарія) і більше (Індія, Росія) державних та офіційних мов тощо.

Слід зауважити, що є чимало відхилень у проявах зазначених вище ознак, але ці відхилення, як і різниця в кількості суб"єктів, їх назв та принципів побудови федерацій, не заперечують того факту, що федеративні держави мають спільну сутність і характер.

Особливу увагу треба звернути також на те, що в ідеалі федерація є правовою державою. ЇЇ правовий характер зумовлений не лише пануванням закону, що при певних умовах може мати місце і в унітарній державі, а й іншими чинниками. По-перше, наявністю двох конституцій — загальнодержавної та суб"єктів федерації. По-друге, функціонуванням двох законодавчих систем, зному ж таки загальнодержавної та суб"єктів федерації. А по-третє, характером обох конституцій та законів, їх спрямованості на забезпечення рівності і відповідальності перед законом всіх владних структур та всіх громадян. На відміну від імперій, які діяли за законом сили, федерації спираються на силу закону.

Варто звернути увагу і на демократичний характер будь-яких справді федеративних утворень, в тому числі і федеративної держави. Зумовлений він, на думку багатьох західних фахівців, тим, що в основі федерації лежить така конституція, яка встановлює особливий тип відносин між всім партнерами, визнає окремішність кожного з них і має на меті встановлення особливої єдності між ними. Конкретно говорячи, йдеться про конституційний розподіл влади, причому таким чином, щоб всі елементи, з яких складається федеративне утворення, по праву брали участь в суспільному процесі вироблення політики і управління, а діяльність спільного уряду проводилась так, щоб враховувались їх особливості. Федеративна система робить це конституційно, розподіляючи владу між спільними (загальнодержавними) і окремими (республікансь-кими, кантональними, провінційними та іншими) органами влади таким чином, щоб захистити і існування, і повноваження їх усіх. У федеративних системах основна політика виробляється і проводиться за допомогою переговорів у різних формах, причому так, щоб всі могли брати участь в процесах прийняття рішень та їх впровадження у життя. А найбільш коротке і напрочуд вдале визначення сутності федерації та федералізму, тобто форми організації уряду федеративної держави дав Д.Елезар: "Федералізм — це самоврядування плюс розподілене управління". Отже, демократичний характер федеративної держави зумовлений особливостями її політичної системи та форми устрою, закріплених спільно прийнятою конституцією та самостійно прийнятими консти-туціями суб"єктів федерації.

Очевидно, що при аналізі перспектив формування нової української державності необхідно зважити як на достоїнства, так і на недоліки усіх типів політико-територіального устрою. Як показав досвід тоталітарної системи, унітаризм, при всіх його достоїнствах, не в змозі повною мірою враховувати різноманітність регіональних, національно-культурних, соціально-економічних, психологічних традиційних особливостей, що дає ґрунт для появи непередбачених негативних наслідків для української державності.17

Для України однаково неприйнятні як збереження жорсткого унітаризму, з характерним для нього диктатом центру, так і швидкі кроки до федералізації. Про конфедералізм України мова взагалі йти не повинна. Тут найоптимальнішим здається шлях поступового децентралізованого переустрою по суті централізованої унітарної держави.18

Однак треба мати на увазі, що не можна шукати прості, універсальні, однаково придатні для всіх країн та народів рішення. А подібні твердження проглядаються у позиціях тих аполітиків та політиків, які пропонують безоглядні кроки по всіх параметрах державного устрою, не піклуючись про можливі негативні наслідки цього по суті революційного кроку. Неможливо створити ідеальний устрій держави, який сконструйований по будь-якому чітко накресленому плану.

Життя в багатьох своїх аспектах складне, ірраціональне і не у всьому піддається раціональному, логічному поясненню. Держава ж являє собою форму політичної організації суспільного життя, і вона не може не бути складним і в чомусь ірраціональним утворенням, суть якого в кожному конкретному випадку зумовлюється духом відповідного народу, його традиціями, історією, культурою тощо. Саме тому Україна не може не мати своїх особливостей, що відрізняють її від держав, таких як США, Німеччина, Італія чи Бельгія.

Ідеї регіоналізму в сучасній політичній і правовій думці, зокрема західній, набули значного поширення. А це дає ґрунт для узагальнення, наукового осмислення практичних кроків і вироблення певних рекомендацій. Діють уже і відповідні інституції. Наприклад, частина парламентів різних держав об"єдналася в Асамблею Європейських регіонів, яка ставить за мету всіляко сприяти регіональній інтеграції та співробітництву в Європі поза існуючими державними кордонами.

Ці ідеї мають прихильників і в Україні. Серед них є люди, які обстоюють їх, посилаючись на історичний досвід та традиції України, інші — виступають за наслідування західних зразків, до того ж в прискореному темпі. Однак при цьому не береться до уваги, за яких умов ідеї регіоналізму поширювалися в Західній Європі. Ці умови принципово відрізняються від тих, що нині є в Україні.

Отже, розглядати проблему федеративного устрою України можна проводити з урахуванням наявних в Україні настроїв, тенденцій і традицій, а також крізь призму набутого в світі досвіду регіонального, Федеративного устрою держав. Варто зосередитися на вивченні та творчому осмисленні й застосуванні всього найкращого, що виробило людство і може допомогти Україні швидше увійти до сім"ї цивілізованих народів світу, посісти там гідне місце і відігравати належну їй роль. Не менш важливим є завдання назавжди відкинути ідеї побудови держави за класовим ("держава робітників та селян") або національним ("одна нація — одна держава") принципами як такими, що суперечать загально-людським принципам і спричиняють жахливі наслідки.19

Взірцем можуть бути держави з усталеними демократичними формами устрою (Канада, Швейцарія, Німеччина та ін.), а також країни, що звільнилися від кайданів тоталітаризму (Іспанія, Італія, Японія та ін.). Вони побудували свої правові демократичні суспільства. Нині це або унітарні, або федеративні держави, що свідчить про те, що рівень їх демократичності та цивілізованості не перебуває у прямій залежності від форми державного устрою. А це означає, що моделлю для України може бути як унітарна, так і федеративна держава, кожна з яких, як зазначалося вище, має свої позитиви і негативи

Розглянемо модель федеративного устрою для України, її перспективи, особливо беручи до уваги слушну думку С.Какса про те, що "федералізація допомагає вирішенню деяких, хоча й не всіх етнічних проблем." По-перше, де-факто Україна вже не є унітарною державою, оскільки має в своєму складі Республіку Крим. По-друге, величезна територія, далеко неоднаковий рівень економічного розвитку регіонів, поліетнічність, історичні, мовні, культурні, ментальні та інші від"ємності населення різних регіонів — все це суттєві передумови формування федерації. По-третє, вкрай ризиковано й далі ігнорувати процеси, що відбуваються на Закарпатті, Буковині, в Криму, деяких південно-східних областях, зокрема нехтувати їх намаганнями забезпечити собі певне автономне існування. Врешті, варто взяти до уваги, що сьогодні процес федералізації поширюється в усьому світі і особливо в Європі. Вживається навіть дефініція "федеративна революція". Він торкнувся навіть таких бастіонів унітаризму, як Великобританія, Іспанія, Франція, не кажучи вже про Бельгію, яка нещодавно з унітарної держави перетворилася на федеративну. Офіційною моделлю Європейської співдружності, до якої намагається увійти Україна, стала "Європа регіонів", тобто не тільки держав, а й земель, кантонів, провінцій та інших автономій, з яких вони складаються.20

Отже, федералізація — це об"єктивний та прогресивний процес, своєрідний виклик XXI ст., який у разі його поширення на Україну і поступового, поетапного здійснення міг би:

1. Зміцнити державну єдність та зберегти територіальну цілісність.

2. Запобігти відцентровим сепаратистським проявам.

3. Прискорити перехід до ринкових відносин.

4. Перешкодити відродженню соціал-тоталітаризму та встановленню націонал-тоталітаризму.

5. Полегшити перехід до демократичної правової держави.

6. Закріпити політичну та етнополітичну стабільність.

7. Забезпечити активну участь народу в політичних процесах на кількох рівнях влади.

8. Зберегти самобутність народів України.

Зрозуміло, що в сучасних реаліях інституціональні структури України не можуть бути просто колією федеративних моделей державного устрою, таких, як, скажімо, в США чи Канаді, Німеччині чи Швейцарії. Тут можуть сформуватися багато в чому нові структури, засновані на гнучкому поєднанні принципів федералізму, територіальної та культурно-національної автономії. Ними могли б стати самоврядні регіони, краї або землі, в складі яких утворювалися б національні райони. В цьому розумінні можна цілком погодитися з видатним діячем США XVIII ст. Джеферсоном, який писав: "Уряд стає Добрим не в результаті консолідації чи концентрації влади, а в результаті її розподілену . Якщо б вказівки про те, як сіяти і коли збирати врожай йшли б до нас з Вашингтону, то ми невдовзі залишилися б без хліба." Саме завдяки послідовному розподілену відповідальності, що виходить від загального до окремого, можна найкращим чином забезпечити керівництво виконання маси людських справ для загального добробуту та процвітання.21

Отже, розподіл повноважень є одним з найголовніших аспектів федеративних відносин. Водночас, як здається, у нас проявляється прагнення форсувати події, штучно прискорити процеси. У державах Північно-Атлантичної асамблеї, наприклад, таке питання, як визначення національно-адміністративних одиниць, не порушується. Воно вирішується в рамках або автономних одиниць, або вільних економічних зон.

Як відмічалося вище, елементи федералізму використовуються і в унітарних за формою державах. З цієї точки зору цікаво ознайомитися з намаганнями Великобританії ввести елементи федералізму в державне управління. Відомо, що за формою державного устрою Великобританія є унітарною державою, але й там виникла проблема реорганізації державної структури з метою освоєння нових засобів керування. З багатьох варіантів тут почали впроваджувати варіанти розмежування повноважень, створення місцевих парламентів та урядів з наділенням їх широкими повноваженнями по керуванню окремими територіями. Слід відзначити, що проекти переустрою державної структури відображали специфіку окремих складових частин країни — Англії, Уельсу, Шотландії, Північної Ірландії, які розрізняються за національним складом населення, історією, статусом та формами управління. Ще у 1969 р. була створена спеціальна комісія, яка розробляла проект реформи по делегуванню повноважень з центру створюваним на місцях виборним органам при збереженні унітарного устрою Великобританії.22

Можна взяти за приклад Бельгію. Поняття єдиної загальнодержавної мови тут нема: у Фландрії офіційною мовою є фламандська, у Валонії — французька. У 60-х роках у Бельгії різко загострилися міжнаціональні протиріччя і виник конфлікт між фламандцями та валонами. Ситуація загострилася до такої межі, що виникла вірогідність розвалу єдиної Бельгійської держави. Пошук шляхів пом"якшення суперечностей був непростим і тривалим. Вирішальною обставиною при цьому стало забезпечення послідовної федералізації. На це пішов не один десяток років.

Важливим моментом, що "зняв" причини багатьох суперечностей, була чітка децентралізація в економічній та соціальній сферах. Центральний уряд крок за кроком передавав регіональним урядам свої права та повноваження у різноманітних сферах.

У підпорядкуванні регіонів та національних общин — енергетика, транспорт, сільське господарство, наукові дослідження, проблеми зайнятості населення і підготовка робочої сили, захист навколишнього середовища і т.п. Вони ж відповідають за освіту, культуру, спорт, туризм тощо на своїх територіях.

Ці положення відповідають світовим принципам федералізму і можуть бути використані в Україні. Наприклад, виходячи з цієї схеми, до виключної компетенції федерального уряду України можуть бути віднесені:

· федеральна банківська система та валютна політика;

· координація розпорядження стратегічними ресурсами;

· зовнішні та спільні магістральні перевезення федеральним транспортом;

· ядерна енергетика;

· оборонна сфера;

· кос .....

Страницы: [1] | 2 |




 




 

Записник:
Вибранних робіт  

На данній час, в нашій базі:
Реферати: 5481
Розділи по алфавіту:
АБВГДЕЖЗ
ИЙКЛМНОП
РСТУФХЦЧ
ШЩЪЫЬЭЮЯ

 

Ключеві слова: Унітарна держава - переваги та недоліки | Реферат

РефератБанк © 2019 - Банк рефератів, дипломні, курсові роботи - безкоштовно.
agroxy.com/prodat/pshenica-109/cherkasskaya-obl

www.agroxy.com