Головна   Додати в закладки Розвиток грошово-кредитної системи в Україні | Реферат


Безкоштовні Реферати, курсові, дипломи - ceramicsink.info Безкоштовні Реферати, курсові, дипломи - ceramicsink.info | Реферат банк.
 Пошук: 

 

 




Розвиток грошово-кредитної системи в Україні - Реферат


Категорія: Реферати
Розділ: Гроші і кредит
Розмір файла: 87 Kb
Кількість завантажень:
6
Кількість переглядів:
787
Описання роботи: Реферат на тему Розвиток грошово-кредитної системи в Україні
Дивитись
Завантажити


Становлення грошової системи України

В період становлення державної незалежності Україна першою почала в умовах економічної та фінансової кризи будувати власну грошову систему, набувати досвіду емісійної справи, опановувати складний механізм грошово-кредитної політики. Становище ускладнювала нескоординованість економічної політики незалежних республік у сфері виробництва, товарообміну, грошових відносин. На початку 1992 р. у республіці панувала криза платіжних засобів. За цих умов з 10 січня 1992 р. в Україні запролваджено в обіг купони багаторазового користування як доповнення до рублевої готівкової маси з метою хоча б відносного збалансування грошової маси в обігу та відповідного обслуговування товарного ринку. Необхідність цього акта була викликана тим, що:

з вересня 1991 року Україна практично не отримувала від ЦБРФ нових рублевих надходжень;

напередодні 1992 року Україна вимушена була слідом за Росією піти на лібералізацію цін ¾ їх майже десятикратне підвищення.

Мета впровадження купоно-карбованця в структуру грошового обігу полягала:

використати систему паралельного обігу рубля та купоно-карбованця, за якої частка виплати всіх видів доходів населення у новій грошовій одиниці мала розширятися поступово відповідно до наповнення товарного ринку;

передбачалося, що поетапне запровадження в обіг купоно-карбованця забезпечить йому не лише достатню купівельну спроможність, а й певні конкурентні переваги порівняно з російським рублем;

використати в обігу купоно-карбованець як перехідну тимчасову грошову одиницю;

впровадити в обіг національну повноцінну банкноту ¾ гривню.

Проте очікуваного результату ці заходи не дали і намітилось різке знецінення купоно-карбованця. Причини:

Глибокий спад виробництва. У січні 1992 р. обсяг промислового виробництва скоротився на 19,8%, в тому числі товарів широкого вжитку ¾ на 28,1%, продуктів харчування ¾ на 41,2%. Роздрібний товарообіг знизився на 61%.

Різка нестача рублевої маси. Під впливом цього чинника весь готівковий обіг було переведено на купонне обслуговування. Нова грошова одиниця була позбавоена механізму, що мав підтримувати її відносну стабільність.

У рублевій зоні за ініціативою Росії було запроваджено нову систему взаєморозрахунків ¾ здійснення взаємних платежів через кореспондентські рахунки, які проходили лише через розрахунковий центр у ЦБРФ. В результаті рубель втратив функцію єдиної грошової одиниці.

В результаті повної купонізації сфери готівкового обігу відбувся її механічний відрив від обігу безготівкового, який продовжував обслуговуватися російським рублем. Утворилася спотворена ситуація, за якої валютний курс купона у процесі його використання в готівковому та безготівковому обороті роздвоївся. А це сприяло здійсненню масових фінансових спекуляцій, пов¢язаних з переведенням грошей з однієї форми обігу в іншу, переведення грошових капіталів з України в Росію.

І лише 12 листопада 1992 р. згідно з Указом Президента України “Про реформу грошової системи України” купоно-карбованець було впроваджено у сферу безготівкового обороту. Купоно-карбованець отримав статус тимчасової національної валюти і став єдиним на території України офіційним засобом платежу. Карбованець як тимчасову грошову одиницю, з точки зору сьогоднішнього досвіду, було введено не в кращий спосіб. Він прийняв на себе левову частку фінансових негараздів перехідного періоду і виконав цим свою історично-жертовну місію. На ньому методом спроб та помилок будувалась національна грошова система. Так завершився перший етап грошової реформи.

Проте позитивний потенціал купоно-карбованця себе практично вичерпав і його знецінення тривало. Крім того, тимчасова грошова одиниця не може виконувати одну з найважливіших фунуцій ринкового господарства ¾ функцію нагромадження. А без реаліації цієї функції не можна подолати економічну кризу, зупинити інфляцію, вирішити складні питання приватизації, проблеми платіжного балансу. Від зволікання із запровадженням в обіг власної грошової одиниці знижувався і міжнародний престиж України.

За цих умов особливої гостроти набуло питання про рішуче прискорення другого етапу грошової реформи ¾ запровадження в обіг гривні. 25 серпня 1996 року Президент України підписав Указ “Про грошову реформу в Україні”, за яким:

З 2 по 16 версня 1996 року в обіг введена національна валюта України гривня та її сота частина ¾ копійка.

В обіг були випущені банкноти номінальною вартістю 1, 2, 5, 10, 20, 50 і 100 гривень та розмінна монета номінальною вартістю 1, 2, 5, 10, 25 і 50 копійок. Емісія українських карбованців була припинена.

Українські карбованці підлягали обміну на гривні за курсом 100000 карбованців за 1 гривню, суми до 100 млн.укр.крб. обмінювалися на гривні готівкою, а понад 100 млн.крб. ¾ зараховувались на вклади в банках з правом їх вільного використання в гривнях.

Отже, на п¢ятому році незалежності Україна отримала найважливіший атрибут державності, стабільну грошову одиницю ¾ гривню. Назва національної валюти вибрана не випадково. За часів Київськї Русі наші пращури створили першу власну грошову систему, в якій грошовою одиницею була гривня, відлита зі срібла або золота. Отож наша сучасниця знатного роду ¾ одна з найстаріших на планеті грошових одиниць.


2. Походження та суть кредиту

Кредит походить від латинського “creditum”, що означає “позика”, “борг”. Цей термін також перекладається як “вірю”, “довіряю”. А тому категорія кредиту переважно розглядається економічною наукою як довіра однієї особи до іншої, на підставі якої у позику надається певна вартість у грошовій або товарній формі на тимчасове користування за відповідну плату. Таке визначення містить найбільш загальні характеристики, що розкривають зміст кредиту. При визначенні цієї економічної категорії необхідно акцентувати увагу на таких основних ознаках:

кредит необхідно розглядати як обгрунтований на довірі специфічний тип економічних відносин:

економічною основою кредиту є мобілізація й нагромадження тимчасово вільних коштів і формування з них позичкового капіталу;

кредит представляє акт передачі кредитором певної суми капіталу у тимчасове користування позичальнику на умовах повернення та платності.

Отже, сутність категорії кредиту можна визначити у такій дефініції: кредит ¾ це економічні відносини, що виникають між кредитором і позичальником з приводу мобілізації тимчасово вільних коштів та використання їх на умовах повернення і платності.

Найпростішою формою кредитних відносин, що зародилися на перших етапах становлення і розвитку товарного виробництва та обміну, спочатку був лихварський кредит, який надавався дрібним виробникам з виплатою високих позичкових відсотків; що часто призводило до повного розорення позичальників. Для нього характерні такі ознаки: позичальниками виступали дрібні виробники (селяни, ремісники), рабовласники та феодали, кредиторами ¾ купці, монастирі, церква. Позичальники переважно звертались за кредитом для нагальних споживчих потреб або оплати боргів. Окрім лихварського, товаровиробники надавали один одному кредити при купівлі-продажу товарів. Якщо покупець був тимчасово неспроможний здійснити покупку за рахунок власних коштів, а продавець був зацікавлений в реалізації свого товару, то продаж товару міг відбутися у кредит (з відстрочкою платежу) під відповідні боргові зобов’язання та гарантії. Таким чином, товарообмін є тим грунтом де виникають відносини з приводу кредиту. Формування різнобічних і сталих мінових відносин між контрагентами товарообміну при активному обслуговуванні їх банками призводить до посилення взаємної залежності і довіри між суб’єктами ринку. Тому продаж товарів дедалі частіше здійснюється в кредит. У даному випадку необхідність кредиту витікає із функції грошей засобу платежу. Коли в процесі товарообміну відбувається відрив моменту відчуження товару від одержання грошового еквівалента тобто відносне відокремлення грошової форми вартості від товарної форми, що спонукає виникненню кредитних відносин.

Кредитні відносини, як бачимо, зародилися ще на ранніх етапах простого товарного виробництва. Однак у своїх зрілих формах вони дістали всебічний розвиток лише за умов ринкової економіки, коли кредит надається здебільшого для задоволення потреб функціонуючого підприємця. Особлива роль в організації кредитних відносин належить банкам. Акумулюючи та перетворюючи вільні кошти у позичковий капітал, що почав все більше спрямовуватися у сферу підприємницької діяльності, банки створили підгрунтия для перебудови системи кредитних відносин. Притаманний докапіталістичній економіці лихварський (споживчий) кредит трансформувався у кредит підприємницький як специфічну форму банківського кредиту.

Для кредиту в ринковій економіці характерні такі ознаки:

по-перше, позичальниками у більшості виступають суб’єкти господарювання, кредиторами ¾ переважно банки;

по-друге, гроші видані в позику, використовуються позичальником як капітал;

по-третє, джерелом позичкового відсотку є прибуток на позичені кошти;

по-четверте, використовується як гнучкий механізм переливання капіталу з одних галузей суспільного виробництва в інші та вирівнювання норми прибутку.

В умовах товарного виробництва, особливо коли воно набуває загального характеру, кредит стає обов’язковим атрибутом підприємницької діяльності. Без кредитної підтримки неможливо забезпечити швидке та цивілізоване становлення нових підприємств малого та середнього бізнесу, запровадження нових технологій та видів підприємницької діяльності в економічному просторі.

У той же час кредит необхідний для підтримки безперервності кругообігу фондів діючих підприємств, обслуговування процесу реалізації продуктів виробництва, що набуває особливого значення в умовах ринкових відносин. Більшість суб’єктів господарювання відчувають потребу в кредиті для того, щоб компенсувати тимчасовий розрив між виробничим циклом і періодом реалізації продукції тобто між оплатою поточних витрат і поступленням виручки. Кредит забезпечує безперервну зміну функціональних форм виробничих фондів.

Окрім того, необхідність кредиту пов’язана з особливостями кругообігу індивідуальних капіталів. Відомо, що для нормального функціонування виробничого процесу суб’єкт господарювання повинен володіти необхідними запасами, що покриваються власними коштами. Однак під впливом різних обставин, специфічних для кожного суб’єкта господарювання ( сезонність та характер виробництва, умови постачання матеріалів і сировини, тривалість робочого періоду тощо) потреба в оборотних коштах коливається тобто може зростати, що зумовлює необхідність одержання кредиту. Причому кредит може бути залучений лише в різниці між загальною потребою в оборотних коштах і наявними у розпорядженні суб’єкта господарювання власними коштами. Отже, кредит виступає балансуючим джерелом формування оборотних фондів і забезпечує нормальні умови господарської діяльності.

Коливання мають місце також у кругообігу капіталів, що забезпечують відтворення основних фондів. Вони обумовлені невідповідністю між потребою в крупних одноразових капітальних затрат на відтворення основних засобів і поступовим (рівномірним) характером відновлення їх вартості шляхом нарахування амортизації. Кредит дає можливість здайснити капітальні вкладення ще до того, як суб’єкт господарювання нагромадив власні кошти (прибуток і амортизацію). Обгрунтоване співвідношення власного капіталу із позичковим дає можливість оперативно запроваджувати у виробництво нову техніку та устаткування.

Отже, необхідність кредиту обумовлена тим, що в процесі кругообігу індивідуальних капіталів в одних суб’єктів господарювання утворюються тимчасово вільні кошти, а в інших неухильно виникає в них потреба. Кредит сприяє розв’язуванню суперечності між тимчасовим осіданням коштів і необхідністю їх ефективного використання. З допомогою кредиту банки акумулюють тимчасово вільні кошти одних клієнтів (кредитори банка) з тим, щоб надати позику іншим клієнтам (дебітори банка). Залучені таким чином грошові кошти клієнтів складають основу кредиту.

13.3. Механізм реалізації грошово-кредитної політики

Центральний банк як головний орган державного регулювання економіки в рамках своїх повноважень здійснює комплекс заходів, спрямованих на досягнення цілей монетарної політики, що, як правило, єдині у переважній більшості країн (див. мал. 13.1.): 1) забезпечення високого рівня зайнятості робочої сили; 2) стабілзація цін і, відповідно, вартості грошей; 3) постійний економічний ріст; 4) врівноважений платіжний баланс та підтримання стабільності валютного курсу. Оскільки центральний банк не обслуговує безпосередньо господарюючих суб¢єктів, можливості його впливу на економічні процеси та грошовий обіг значною мірою зумовлюються взаємодією з комерційними банками, депозитно-позичкові операції яких є головним джерелом емісії та визначають обсяг і структуру грошової маси. Тому механізм реалізації грошово-кредитної політики центрального банку передбачає насамперед вплив на кредитну діяльність комерційних банків. Усі методи такого впливу поділяються на загальні та селективні (вибіркові). Загальні методи забезпечують вплив центрального банку на кредитний ринок в цілому, а селективні дозволяють регулювати окремі види кредитної діяльності комерційних банків.

До загальних методів реалізації грошово-кредитної політики належать:

політика облікової ставки;

операції на відкритому ринку;

зміна норм обов¢язкових резервів.

Політика облікової ставки являє собою проценту за позиками, які центральний банк надає комерційним банкам, що впливає на їх здатність розширювати кредитні операції.

Комерційні банки при необхідності можуть отримувати кредити центрального банку в процесі рефінансування ¾ шляхом переобліку векселів або під заставу цінних паперів. Центральний банк змінює облікову ставку залежно від типу грошово-кредитної політики, яку необхідно реалізувати в даний період.

При проведенні політики “доргих грошей” центральний банк має на меті подорожчання процесу рефінансування кредитних установ, а тому піднімає облікову ставку. Це ускладнює для комерційних банків можливість отримати позику в центральному банку і одночасно підвищує ціну кредитів, що надаються комерційними банками. В результаті скорочуються кредитні вкладення в економіку і, відповідно, гальмується зростання виробництва.

При політиці “дешевих грошей” метою центрального банку є полегшення доступу комерційних банків до рефінансування шляхом переобліку векселів, у зв¢язку з чим облікова ставка знижується. Це у свою чергу стимулює розширення кредитних операцій банків, що сприяє прискоренню темпів економічного росту (мал. 2).

Рівень облікової ставки впливає не лише на грошовий ринок, а й на ринок капіталів, оскільки підвищення ставок центрального банку зумовлює зниження попиту на цінні папери і відповідно їх ринкової вартості, а пониження ставок спричиняє зворотні процеси. Крім того, підвищення ставки сприяє притоку в країну іноземних капіталів, що призводить до зростання обмінного курсу національної валюти.

Зміна офіційної облікової ставки є також свого роду орієнтиром для комерційних банків, що означає перехід центрального банку до нової грошово-кредитної політики і стимулбє банки вносити корективи у процентні ставки за власними кредитами. У той же час даний метод грошово-кредитної політики є недостатньо ефективним, оскільки охоплює лише ті комерційні банки, які мають потребу в кредитах центрального банку. Тому зміна облікової ставки частіше застосовується центральним банком у поєднанні з іншими методами грошово-кредитного регулювання.

Операції на відкритому ринку полягають у купівлі або продажу центральним банкам цінних паперів з метою впливу на ресурси комерційних банків. Основними видами цінних паперів, з якими проводяться операції на відкритому ринку, є: казначейські векселі, безпроцентні казначейські зобов¢язання, облігації державних позик уряду і місцевих органів влади, облігації окремих приватних компаній, допущені до біржової торгівлі, а також деякі інші першокласні короткострокові цінні папери. Найбільш часто центральні банки використовують державні боргові зобов¢язання.

Проводячи рестрикційну кредитну політику, центральний банк продає на ринку цінні папери, списуючи відповідні суми з резервних або кореспондентських рахунків комерційних банків, що купують ці папери. При цьому скорочується обсяг ресурсів, які банки можуть використовувати для кредитування економіки, що відображається на величині грошової маси. Експансіоністська грошово-кредитна політика, навпаки, передбачає купівлю центральним банком цінних паперів у комерційних банків, що збільшує обсяг їхніх ресурсів та стимулює розширення кредитних операцій Даний метод грошово-кредитного регулювання вперше почав застосовуватись у 20-х рр. в США, а в 30-х рр. і в Англії, що було зумовлено високим рівнем розвитку ринку цінних паперів у цих країнах. На сьогодні у промислово розвинутих країнах операції на відкритому ринку вважаються найбільш гнучким інструментом стимулювання скорочення або розширення кредитних вкладень в економіку, оскільки обсяги операцій можуть змінюватись практично щоденно відповідно до напряму політики центрального банку.

Ефективні операції на відкритому ринку неможливі при відсутності у комерційних банків економічної зацікавленості у придбанні державних цінних паперів. Для створення цієї зацікавленості рівень доходу за ними не повинен бути нижчим за дохідність основних банківських операцій, пов¢язаних насамперед з кредитуванням господарюючих суб¢єктів. У зв¢язу з цим центральний банк повинен запропонувати вигідні для комерційних банків проценти за цінними паперами, які він продає, а за безпроцентними цінними паперами ¾ досить високу маржу між курсом їх продажу та номінальною вартістю. Аналогічно формуються вигідні умови і для продажу комерційними банками цінних паперів центральному банку. Виступаючи покупцем, центральний банк може оголосити курс, за досягнення якого він скуповує будь-який обсяг цінних паперів, що пропонуються на ринку, або скуповувати певну кількість цінних паперів даного типу незалежно від курсу пропозиції.

Купівля-продаж центральним банком цінних паперів у значній мірі впливає на динаміку процентних ставок на грошовому ринку. Так, продаж цінних паперів зумовлює дефіцит ресурсів у банків, що призводить до підвищення ринкових ставок проценту. Якщо ж центральний банк купує цінні папери, на ринок надходять додаткові кошти, що викликає зниження їх цін, тобто процентних ставок.

Найбільш широко операції на відкритому ринку використовуються в США, де вони складають основу регулярної діяльності Федеральної резервної системи і можуть займати в окремі періоди до 4/5 річного обороту ФРС. Політика відкритого ринку залишається також провідним інструментом регулювання і для Банку Англії.

Політика обов¢язкових резервів

Політика резервних вимог центрального банку щодо комерційних банків існує в багатьох країнах світу і застосовується з метою забезпечення ліквідності банків та грошово-кредитного регулювання. Необхідність проведення такої політики полягає в тому, що між розміром резервів і банківськими операціями прослідковується відповідний взаємозв¢язок, який може вплинути на діяльність комерційних банків, особливо на грошово-кредитну політику. Однак, цей інструмент ценгтрального банку потрібно розглядати не ізольовано, а тільки у взаємозв¢язку з іншими монетарними інструментами (операції на відкритому ринку, політика облікової ставки, політика рефінансування комерційних банків). Завдання центрального банку полягає в тому, щоб створити за цих умов зону рівної банківської конкуренції.

Обов¢язкові (мінімальні) резерви ­¾ це безпроцентні вклади комерційних в центральному банку, розмір яких встановлюється у визначеній пропрції до банківськихзобов¢язань (депозитів клієнтів). Резервні вимоги можуть виставлятись на всі банківські пасиви, або лише на окремі види банківських зобов¢язань.

Обов¢язкові резерви за своєю сутністю ¾ показник кредитної мультиплікації, який визначає рівень “затухання” коливань депозитної емісії, що виникає в результаті переказу коштів з рахунків комерційних банків. За допомогою цього інструменту центральні банки обмежують можливості кредитної експансії та депозитної емісії. Обов¢язкові резерви виконують також функцію страхування депозитів.

Режим обов¢язкових резервів вперше був запроваджений в США, а потім в інших країнах, наприклад ФРН, Франції. Спочатку він був задуманий як засіб страхування ризику, щоб гарантувати виплати вкладникам, а пізніше він став інструментом грошово-кредитної політики. Застосовуючи процедуру обов¢язкових резервів, центральні банки зробили спробу більш тісно пов¢язати емісію депозитних грошей з кредитними можливостями комерційних банків.

На сьогодні, політика обов¢язкових резервів має подвійне призначення:

забезпечити постійний рівень ліквідності комерційних банків. Шляхом зміни розмірів обов¢язкових резервів центральний банк може блокувати або змінювати значну частку ліквідних коштів комерційних банків і таким чином впливати на їх діяльність;

використовується як інструмент центрального банка для регулюваня грошової маси. Підвищення норми обов¢язкових резервів скорочує кредитний потенціал банків і масу грошей в обігу; зниження, навпаки, вивільняє додаткові ресурси, сприяє розширенню активних операцій банків і масу грошей в обігу.

У світові й банківській практиці немає єдиного ставлення до резервних вимог. У різних країнах, згідно чинного законодавства, по-своєму встановлюється порядок формування обов¢язкових резервів, але всі вони мають на меті ¾ заставити комерційні банки тримати відсоткову частку від мобілізованого капіталу, яка повинна знаходитись на рахунку в центральному банку. Резервні відрахування комерційних банків вилучаються з обігу, що забезпечує гальмування кредитної емісії грошей.

Центральні банки більшості країн використовують диференційовані норми резервування в залежності від виду, терміну і величини банківських зобов¢язань (депозитів). Так, резервні ставки для зобов¢язань, що підлягають до оплати за першою вимогою, як правило, найвищі, а для ощадних вкладів ¾ найбільш низькі. Наприклад, в США, ФРН норма резерву від вкладів до запитання більш висока, ніж від термінових і ощадних вкладів. Центральні банки мають право змінювати норми резервування виходячи із кон¢юктури грошового ринку, але у рамках визначених параметрів. Маніпулюючи ставками обов¢язкових резервів, центральні банки стараються вплинути на пропозицію грошей. Якщо норми обов¢язкових резервів високі, то центральний банк обмежує кількість грошей, що знаходяться у розпорядженні комерційних банків. При цьому понижується кредитоспроможність банків і підвищуються відсоткові ставки на кредити.

Зміна норм обов¢язкових резервів являє собою регулювання ресурсів комерційних банків, які вони зобов¢язані зберігати в центральному банку. Сума коштів, що зберігаються встановлюються у певному процентному відношенні до величини депозитів банку.

Центральний банк періодично змінює норму обов¢язкових резервів залежно від ситуації на ринку і типу політики, що ним проводиться. При рестрикційній політиці центральний банк підвищує норми резервування, що відповідно зменшує частину ресурсів, за рахунок яких комерційні банки можуть надавати кредити підприємствам і населенню, що в результаті призводить до скорочення грошової маси в обігу та зростання процентів за банківськими позиками. Експансіоністська політика, навпаки, передбачає зниження норм обов¢язкових резервів, у результаті чого більша частина ресурсів залишається у розпорядженні комерційних банків, що сприяє збільшенню обсягів кредитних вкладень в економіку (мал. 4).

Резервні вимоги є одним із головних інструментів грошової політики центрального банку. Широке застосування даного методу пов¢язане по-перше, із гнучкістю організації контролю (простий перегляд параметрів), а по-друге, з універсальністю впливу (охоплює всі банківські установи).

Для дотримання нормативів обов¢язкових резервів комерційні банки, як правило, утримують резервні активи на рахунку в центральному банку. При цьому у багатьох країнах (наприклад, США, ФРН, Швейцарії) до обов¢язкових резервів зараховується готівка в касах комерційних банків.

Класична схема резервування передбачає розміщення в центральному банку у певному процентному співвідношенні до різних категорій банківських пасивів (здбільшого вкладів до запитання та різних видів строкових депозитів). Розрахунковий період для виконання резервних вимог, як правило, складає один місяць, однак у різних країнах може коливтись в межах від 10 днів (в Іспанії) до 6 місяців (в Англії). Величина ставок обов¢язкових резервів також коливається по країнах. Найвищі встановлені в Італії та Іспанії ¾ відповідно 25% і 17%, а найнижчі ¾ у Японії та Англії ¾ відповідно 0,125% і о,45%. У той же час у країнах з високими ставками обов¢язкові резерви не завжди є безпроцентними.

Ефективність встановлення норм обов¢язкових резервів залежить від широти охоплення ними різних категорій зобов¢язань комерційних банків. Чим вища ступінь такого охоплення, тим менше можливостей мають кредитні установи для того, щоб “обійти” даний інструмент грошово-кредитного регулювання. У країнах, де центральні банки встановлюють жорсткі обмеження зростання грошової маси, від комерційних банків часто вимагається дотримання відповідності між загальними банківськими пасивами і депозитами, що включаються у розрахунок мінімальних резервів.

Рефінансування

Потрібно врахувати, що комерційні банки мають можливість помякшити жорстку політику обов¢язкових резервів і значно покращити поточну ліквідність за рахунок активних операцій на відкритому ринку і політики рефінансування, що проводить центральний банк. Наприклад, компенсаційне рефінансування може здійснюватись шляхом переврахування векселів; безпроцентного флотингу (сальдо неоплачених операцій) при безготівкових розрахунках з центральним банком; врахування грошей готівкою при виконанні обов¢язкового резерву. Центральний банк для впливу на діяльність комерційних банків може використовувати кредити рефінансування .

Рефінансування охоплює три види кредитів, які надаються комерційним банкам.

Редисконтний кредит пропонується комерційним банкам в обмін на цінні папери.

Ломбардний кредит надається центральним банком для комерційних банків (які мають проблеми з ліквідністю) під заставу цінних паперів.

Кредит рефінансування. Існує два різновиди такого кредиту:

перший призначається для рефінансування централізованих інвестицій. Це цільовий кредит, який надається лише під вже розпочаті проекти;

другий має назву “конвертований кредит рефінансування”, який призначається на реструктуризацію комерційного банку.

Відсоткові ставки на кредити рефінансування визначає центральний банк залежно від прогнозованого рівня інфляції та міжбанківського ринку кредитів.

В окремих випадках загальні методи грошово-кредитного регулювання можуть доповнюватися інструментами селективного впливу на діяльність банків.

Селективні способи реалізації грошово-кредитної політики центрального банку можуть включати: регламентацію умов видачі окремих видів позик різним категоріям клієнтів; встановлення кредитних стель і граничних норм річного приросту позик; обмеження окремих видів банківських операцій (наприклад, кредитування угод з цінними паперами); встановлення граничної маржі при проведенні окремих типів кредитних операцій; лімітування операцій з обліку та переобліку векслів; вчсатновлення верхньої межі процентних ставок за вкладами або за кредитами та деякі іншя види обмежень. Не рідко для різних банків встановлюються не однакові типи та розміри обмежень, що значно підвищує ефективність гршово-кредитного регулювання, оскільки центральний банк може впливати не лише на обсяг кредитів, а й на їхню структуру. Перевагою селективних методів є також порівняно швидкий вплив на діяльність комерційних банків. Водночас негативними рисами вибіркового регулювання є одностороння спрямованість (виключно на обмеження ділової активності) та зниження рівня конкуренції в банківській справі, що негативно позначаєтться на якості послуг банків різним клієнтам.

Досягнення пріоритетних цілей діяльності центрального банку з використанням розглянутих інструментів пов¢язане з вирішенням певних протиріч. Так, експансіоністська політика спрямована на розширення кредитних операцій комерційних банків і зниження процентних ставок, сприяє зростанню виробництва та відповідно забезпечує вищий рівень зайнятості в країні. Однак така політика супроводжується збільшенням грошової маси, що призводить до посилення інфляційних процесів, знижуючи купівельну спроможність національної грошової одиниці. Інфляція нарівні з низькими процентними ставками не стимулює притік капіталів з-за кордону, а навпаки породжує їх відтік, одночасно створюючи сприятливі умови для імпорту, а не експорту товарів. Результатом цих процесів є негативне сальдо платіжного балансу.

Рестрикційна політика центрального банку породжує прямо протилежні тендеції. Низький рівень інфляції та високий курс національної валюти може супроводжуватись економічним спадом та зростанням безробіття. Тому вибір типу грошово-кредитної політики і тих чи інших методів її реалізації визначається центральним банком у кожному конкретному випадку виходячи із стану ринкової кон¢юнктури і фази економічного циклу, в якій перебуває країна. У будь-якому випадку перед центральним банком стоїть непросте завдання оптимально поєднати застосування різних інструментів для вирішення поточних проблем з метою досягнення кінцевих стратегічних цілей.

Головною ланкою кредитної системи є банки. Сукупність різноманітних видів банків та банківських інститутів у їх взаємозв¢язку становлять банківську систему – складову частину кредитної системи.

В Україні склалася дворівнева банківська система. Першим її рівнем є Національний Банк України (НБУ), другим – банки та банківські установи.

Національний Банк України – державний банк країни, який разом із своїми філіями є першим рівнем банківської системи і виконує функції резервної системи. Національний Банк України утворений згідно з Законом України „Про банки і банківську діяльність” від 30 березня 1991 року.

Як на Центральний банк, на нього згідно з законом, було покладено такі основні функції:

емісія грошей та організація їх обігу;

кредитор останьої надії для комерційних банків;

організація розрахунків між банками;

обслуговування державного боргу країни;

проведення операцій на ринку державних цінних паперів та валютному ринку;

видача комерційним банкам ліцензій на здійснення банківських операцій та операцій з іноземною валютою;

контроль за діяльністю комерційних банків.

Національний банк підзвітний Верховній Раді України. Йому належить виключне право випуску готівкових грошей в обіг та їх вилучення з обігу, тобто виконання функцій резервної системи. В зв¢язку з цим НБУ:

визначає порядок ведення касових операцій у народному господарстві;

організовує виготовлення банкнот і металевих грошей;

встановлює правила перевезення, зберігання та інкасації готівкових грошей;

забезпечує створення резервних фондів банкнот та металевих грошей;

визначає прикмети та порядок плати грошових знаків, також порядок обліку пошкоджених банкнот і монет та їх знищення.

На Центральний банк покладається регулювання грошового обігу в країні, в зв¢язку з чим він з певною періодичністю готує для уряду аналіз стану та свої пропозиції з цього питання.

Для регулювання діяльності комерційних банків Національний Банк України визначає для них такі економічні нормативи:

мінімальний розмір статутного фонду;

граничне співвідношення між розміром власних коштів банку і сумою його активів;

показники ліквідності балансу. Визначаються у вигляді нормативного співвідношення між активами і зобов¢язаннями банку з урахуванням терміну їх погашення, а також можливості реалізації активів.

розмір обов¢язкових резервів, що розміщуються в Національному банку;

максимальний розмір ризику на одного позичальника. Визначається в процентному відношенні до загальної суми власних коштів банку. В розрахунок ризику включається вся сума вкладень і кредитів даному позичальнику, а також видані за його дорученням гарантії, доручення та інші зобов¢язання.

Максимальні розміри валютного, процентного та курсового ризиків. Являють собою максимальну суму незбалансованості різних видів активів і пасивів за їх валютною і процентною структурою.

Центральний банк здійснює контроль за дотриманням комерційними банками банківського законодавства. У разі систематичного недотримання комерційними банками цього законодавства Центральний банк може:

ставити перед засновниками комерційного банку питання про здійснення заходів з фінансового оздоровлення банку (збільшенню власних коштів, зміні структури активів тощо), про організацію чи ліквідацію банку;

застосовувати санкцію у вигляді стягнення грошового штрафу в розмірі додаткового доходу, одержаного внаслідок неправомірних дій банку;

підвищувати норми обов¢язкових резервів;

призначати тимчасову адміністрацію для управління банком на термін, необхідний для його фінансового оздоровлення;

відкликати ліцензію на здійснення банківських операцій.

Центральний банк створює і організовує діяльність Державної скарбниці, забезпечує зберігання резервних фондів грошових знаків, дорогоцінних металів і золотих запасів; представляю інтереси України у зносинах з центральними банками інших країн, у міжнародних банках та інших фінансово-кредитних організаціях, де міжнародне співробітництво передбачене на рівні центральних банків.

Структур Національного банку України становить центральний апарат та його функціональні органи (Центральна розрахункова палата, через яку проходять всі міжбанківські платежі, Центр міждержавних розрахунків, Центральне сховище тощо); Кримське республіканське, обласні управління і розрахункові центри при них, регіональні відділення і розрахунково-касові центри в містах і районах; низка організацій при Національному банку.

Державні фінансові органи Органи, що разом із Центральним банком виконують регулюючі функції у сфері фінансів. Найголовнішим серед них є Міністерство фінансів, яке займається питаннями планування та виконання державного бюджету і бюджетним фінансуванням; Державне казначейство яке займається збором державних доходів і їх витратою згідно з державним бюджетом.

Комерційні банки На початок 1995 року в Україні було зареєстровано 228 банків (1891 банківська установа). Мало це чи багато? Порівняно з США, де діють тисячі фінансових посередників, звичайно, мало; порівняно з Японією, де діють лише 26 банків, - навіть багато. Відповідь залежить від фінансового стану банків та розвитку всієї системи в цілому. Японські банки мають великі обсяги капіталів та сотні філій по всій країні.

Слід зазначити, що багато банків на початок 1995 року мали невеликі капітали. Так, з усіх діючих близько 60 банків мали капітал, що дорівнював вартості середньої київської трикімнатної квартири. В той же час існували банки з вагомим капіталом та розгалуженою мережею філій. Наприклад „Україна” (535 філій), Промінвестбанк України (400 філій), Укрсоцбанк (116 філій).

В Україні кредитна система перебуває в стадії перебудови відповідно до потреб ринкової економіки.

14.1. Статус та функції національного банку України

Відповідно до Закону України “Про банки і банківську діяльність” у березні 1991 року на базі Української республіканської контори Держбанку СРСР утворено Національний банк України, який є державним органом. Він “підзвітний Верховній Раді України”.

Керівним органом Національного банку є Правління:

Правління Національного банку формується з 11 чоловік. До його складу входять: Голова Правління, його заступники та інші члени Правління.

Голова Првління Національного банку призначається Верховною Радою України строком на 4 роки за поданням Голови Верховної Ради України.

Голова Правління Національного банку керує роботою Правління.

Заступники Голови Правління Національного банку та інші члени Правління призначаються Президією Верховної Ради України за поданням Голови Правління Національного банку.

Рішення Правління Національного банку приймаються звичайною більшістю голосів і оформляються постановою.

Правління Національного банку:

розглядає стан грошового обігу і розробляє пропозиції щодо основних напрямів державної грошово-кредитної політики, яуі затверджуються Верховною Радою України;

приймає рішення про рівень резервних вимог, економічних нормативів діяльності комерційних банків та процентних ставок на кредити, що надаються комерційним банкам;

затверджує нормативні документи з питань, що стосуються компетенції Національного банку України;

здійснює іншу діяльність відповідно до Статуту банку.

У своїй практичній діяльності Національний банк підтримує постійні контакти з урядом держави і в першу чергу з Міністерством фінансів України.

Національний банк України є:

центральним банком, який проводить єдину державну політику в сфері грошового обігу, кредиту та забезпечення стабільності національної грошової одиниці;

емісійним центром;

валютним органом;

органом банківського нагляду;

банком банків;

державним банком;

організатором міжбанківських розрахунків

Центральний банк

Як центральний банк держави Національний банк здійснює грошово-кредитну політику, використовуючи відповідні інструменти.

Національний банк веде Республіканську книгу реєстрації банків, валютних бірж та інших фінансово-кредитних установ.

Комерційні банки України та іноземні банки можуть здійснювати банківські операції тільки після реєстрації в Республіканській книзі реєстрації банків.

Національний банк представляє інтереси України у відносинах із центральними банками інших країн, міжнародними банками та фінансово-кредитними організаціями.

Емісійний центр

Національному банку України належить монопольне право на емісію грошей в обіг, а також випуск національних грошових знаків (банкнот, монет). Для друкування банкнот створено власну банкнотну фабрику. Карбування монет здійснюється в Україні на замовлення Національного банку.

Забезпечення економіки готівковими грошима (на сьогодні ¾ купоно-карбованці) здійснюється через мережу регіональних управлінь Національного банку на замовлення комерційних банків.

Валютний орган

Національний банк України є головним органом, який визначає валютну політику.

У сфері валютного регулювання Національний банк:

здійснює валютну політику на підставі принципів загальної економічної політики України;

складає разом з Кабінетом Міністрів України платіжний баланс України;

контролює дотримання затвердженого Верховною Радою Ураїни ліміту зовнішнього державного боргу України;

визначає ліміти заборгованості в іноземній валюті уповноважених банків нерезидентам;

нагромаджує, зберігає і використовує резерви валютних цінностей для здійснення державної валютної політики;

видає ліцензії на здійснення валютних операцій та приймає рішення про їх скасування;

визначає способи встановлення і використання валютних (обмінних) курсів іноземних валют, виражених у валюті України, курсів валютних цінностей, виражених в іноземній валюті або розрахункових (клірингових) одиницях.

У сфері валютного контролю Національний банк:

здійснює контроль за виконанням правил валютних операцій на території України;

забезпечує виконання уповноваженими банками функцій щодо здійснення валютного контролю.

Банківський нагляд

На Національний банк України покладено функцію контролю за виконання комерційними банками законодавства з банківської справи, додержанням економічних нормативів, встановлених Національним банком, та власних нормативних актів.

Зметою захисту інтересів клієнтів та забезпечення фінансової надійності комерційних банків Національний банк встановлює для комерційних банків такі економічні нормативи:

мінімальний розмір статутного фонду;

граничне співвідношення між розміром власних коштів банку та сумою його активів;

показники ліквідності балансу;

розмір обов¢язкових резервів, що розміщуються у Національному банку;

максимальний розмір ризику на одного позичальника;

Порядок розрахунку зазначених економічних нормативів визначається Національним банком.

Банк банків

З метою підтимки стабільності банківської системи та розширення її кредитних можливостей Національний банк надає комерційним банкам кредити, які використовуються для задоволення тимчасових потреб банків і для кредитування цільових програм, пов¢язаних з реорганізацією і модернізацією виробництва, розвитком окремих галузей народного господарства та структурною перебудовою економіки Ураїни.

Надання комерційним банкам короткострокових кредитів здійснюється Національним банком через аукціон, що забезпечеє створення рівноправних умов доступу комерційних банків до централізованих кредитних ресурсів. Запроваджено ломбардний кредит.

Банк уряду

Національний банк організовує і здійснює через банківську систему касове обслуговування державного бюджету України. На нього покладено виконання операцій з державними цінними паперами. У 1993 році в Україні запроваджено новий механізм касового обслуговування державного бюджету, який виключає автоматизм кредитування державних витрат. Фінансування за рахунок бюджету здійснюється в межах наявних коштів. За рішенням Верховної Ради України Національний банк може надавати уряду кредит на загальних засадах.

Згідно із Законом “Про банки і банківську діяльність” Національному банку забороняється пряме фінансування дефіциту державного бюджету.

Організатор міжбанківських розрахунків

Із січня 1994 року Національний банк відповідно до покладених на нього функцій запровадив автоматизовану систему міжбанківських розрахунків з використанням прогресивних технологій у банківській справі, до якої нині залучена банківська система України. Для функціонування цієї системи в Республіці Крим та кожній області створено регіональні розрахункові палати, що об¢єднуються у загальнодержавну мережу розрахункових палат України, на верхньому рівні якої знаходиться Центральна розрахункова палата у м. Києві.

Система обслуговується комплексом програмно-технічних засобів, які забезпечують обмін електронними документами, їх перевірку, аналіз та захист від несанкціонованого втручання.

Головною діяльністю Національного банку є створення грошово-кредитних механізмів, спроможних забезпечити стабільність національної грошової одиниці. У нашій державі нині триває формування фінансового ринку, ринку цінних паперів, який має стати основою зваженого грошового регулювання економіки. Продовжується створення умов для об¢єктивного курсоутворення, захисту національної валюти та стабільності національної грошової системи. Здійснюються заходи щодо прискорення формування цивілізованої банківської системи, підвищення рівня її ліквідності та надійності.

Зроблено перші, але, певно, найважчі кроки на шляху побудови центрального банку. Сворено необхідні грошово-кредитні механізми, інструменти, визначеного орієнтири економічного розвитку. Недалеко той час, коли Україна матиме розвинуту, міцну економіку, у форватері якої діятиме потужна банківська система на чолі з Національним банком незалежної України.

В складних умовах кризового стану економіки України у 1993-1996 роках продовжувався процес становлення банківської та грошової систем, створення умов для фінансової стабілізації в державі. Основними досягненнями є:

у забезпеченні стабільності національної валюти:

¾ проведення цілеспрямованої монетарної політики, яка була зорієнтована на макроекномічну стабілізацію економіки, що сприяло подальшому зниженню темпів інфляції;

¾ досягнення стабілізації офіційного курсу національної валюти до іноземних валют та стабільного паритету між офіційним і ринковим курсом;

¾ збільшення обсягів та удосконалення структури офіційних валютних резервів для підтримання курсу гривні до іноземних валют;

¾ призупинення практики здійснення комерційними банками несанкціонавоної емісії платіжних засобів.

При проведенні грошової реформи:

¾ введення національної валюти ¾ гривні;

¾ зміна масштабу цін;

¾ створення грошової системи держави.

В регулюванні готівкового обігу:

¾ постійне забезпечення наролного господарства готівкою;

¾ введення потужностей по виготовленню банкнот та створення Банкнотно-монетного двору.

У сфері валютного регулювання та валютного контролю:

¾ подальша лібералізація валютного ринку України, сприяння розвитку міжбанківського валютного ринку України;

¾ започаткування механізму здійснення валютних інтервенцій;

¾ посилення валютного контролю за уповноваженими банками та суб¢єктами господарювання, які мають ліцензію на проведення операцій в іноземній валюті.

При здійсненні банківського нагляду:

¾ нарощення статутного капіталу комерційних банків;

¾ посилення контролю за ліквідністю та надійністю комерційних банків.

В обслуговуванні державного бюджету:

¾ запровадження класичного механізму обслуговування дефіциту Державного бюджету через державні цінні папери;

¾ створення Депозитарію державних цінних паперів.

В організації розрахунків:

¾ створення національної платіжної системи із запровадженням нових прогресивних технологій перерахування коштів на основі електронних платежів;

¾ запровадження механізмів міждержавних розрахунків.

В сфері обліку та звітності:

¾ розпочато реформування бухгалтерського обліку в банках згідно з вимогами монетарної статистики та нагляду за діяльністю комерційних банків;

¾ удосконалення системи звітності банків;

¾ запровадження практики щоденного складання звітних балансів по системі Національного банку України та по банківській системі в цілому.

Напрацювання нормативної бази з питань банківської даяльності.

Укріплення зв¢язків з міжнародними фінансовими організаціями.

Створення інформаційної системи та випуск офіційних видань Національного банку України.

4. ГРОШОВО-КРЕДИТНА ПОЛІТИКА НБУ

Як і для всіх центральних банків світу, основною функцією Національного банку України є підтримання стабільності національної валюти, на що і була спрямована його діяльність.

Діяльність Національного банку яскраво підтверджує добре відомі у світі істини ¾ коли працюють інструменти грошово-кредитної політики, то і грошова система функціонує нормально і вартість національних грошей стабілізується як на внутрішньому ринку через зниження темпів інфляції, так і на зовнішньому ¾ через укріплення її обмінного курсу.

Період стрімкого падіння вартості національних грошей України добре відомий ¾ це болісні роки з кінці 1991 до першої половини 1994, коли інфляція стрімко підвищилась з 240% в 1991р. до 2100% в 1992р. і перетворилась на гіперінфляцію в 1993р. ¾ 10255% на рік. В цей період вплив Національного банку України на стан грошового ринку та його стабільність був майже непомітний ¾ інструменти грошової політики не працювали. Ситуація визначалась надзвичайно значними обсягами кредитних емісій, в якій здійснювались за Постановами Верховної Ради Украхни, Указами Президента України, рішеннями Кабінету Міністрів України.

Так в 1992 році кредитна емісія склала нечувану за тих часів суму в 1 трлн. крб., яка була спрямована на забезпечення заліків взаємозаборгованості підприємств, поповнення їх обігових коштів, для сільськогосподарських підприємств та по інших напрямках. В 1993 році обсяги кредитної емісії збільшились в 30 разів і становили біля 30 трлн. крб., 70% з яких через різні канали було спрямовано на фінансування агропромислового комплексу.

Саме ці велечезні за обсягами кредитні емісії є головною причиною гіперінфляції 1993 року, поглиблення фінансової кризи, з якої ми не можемо вийти до цього часу, та значного обезцінення вартості національних грошей. Додатковим фактором зниження вартості національної валюти було те, що емісійні кредити в той час надавались за пільговими процентними ставками, які були значно нижче інфляції.

І тільки після трагічного досвіду 1992-1993рр. обсяги кредитних емісій за рішеннями найвищих державних органів почали зменшуватись. Це дозволило Національному банку України розпочати запровадження нармальної системи регулювання грошового ринку через систему відповідних інструментів, і таким чином стабілізувати як грошово-кредитний ринок, інфляцію та вартість національних грошей.

Поступово для регулювання стану гршово-кредитного ринку Національним банком України були .....

Страницы: [1] | 2 |




 




 

Записник:
Вибранних робіт  

На данній час, в нашій базі:
Реферати: 5481
Розділи по алфавіту:
АБВГДЕЖЗ
ИЙКЛМНОП
РСТУФХЦЧ
ШЩЪЫЬЭЮЯ

 

Ключеві слова: Розвиток грошово-кредитної системи в Україні | Реферат

РефератБанк © 2019 - Банк рефератів, дипломні, курсові роботи - безкоштовно.
www.101binaryoptions.com

донорство яйцеклетки

aboutviagra.info